Ядерні сигнали та тінь ескалації в українському конфлікті

З початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну в лютому 2022 року над конфліктом нависає загроза ядерної зброї. Хоча ядерна зброя не була застосована, неодноразова ядерна риторика та військове позування Москви відродили тривоги часів холодної війни та внесли у війну складний рівень стратегічної неоднозначності. Ядерні сигнали – навмисні дії чи заяви, спрямовані на передачу можливості застосування ядерної зброї – стали центральним інструментом у зусиллях Росії щодо стримування військової підтримки України з боку Заходу та управління ескалацією на власних умовах. Тут ми досліджуємо функцію ядерних сигналів у війні в Україні, ризики, які вони становлять, та обмеження ядерної ескалації, спираючись на історичний прецедент, стратегічну теорію та сучасну міжнародну динаміку.

Логіка ядерної сигналізації

Ядерні сигнали діють як форма примусової дипломатії. Вони спрямовані на вплив на розрахунки супротивника шляхом введення ризику — реального чи уявного — ядерної відповіді. У контексті України Росія використовувала ядерну риторику, щоб стримати втручання НАТО та підвищити потенційну вартість подальшої підтримки України Заходом. Такі сигнали включали публічні згадки президента Володимира Путіна та інших посадовців про ядерний арсенал Росії, показне переміщення ядерних систем та навчання за участю стратегічних сил.

Російська військова доктрина чітко включає можливість застосування ядерної зброї у відповідь на екзистенційні загрози, навіть у звичайному конфлікті. Ця доктринальна неоднозначність дозволяє Кремлю розмивати межі між звичайною та ядерною війною, створюючи те, що деякі аналітики називають позицією «ескалація для деескалації», коли Росія може використати обмежений ядерний удар, щоб досягти сприятливого політичного врегулювання.

Використання Росією ядерної риторики з 2022 року

З лютого 2022 року президент Путін та інші високопосадовці Росії неодноразово закликали до ядерного варіанту. У перший день вторгнення Путін попередив, що будь-яке іноземне втручання призведе до «наслідків, яких ви ніколи не бачили у своїй історії». У наступні місяці російські підрозділи, здатні носити ядерну зброю, були приведені в бойову готовність, а стратегічні навчання транслювалися в державних ЗМІ.

Особливо в періоди, коли Україна повертала собі території, — як-от під час Харківського контрнаступу восени 2022 року чи звільнення Херсона в листопаді 2022 року, — Росія посилювала свою ядерну риторику. У вересні 2022 року, після офіційної анексії чотирьох українських областей, Путін заявив, що Росія використовуватиме «всі необхідні засоби» для захисту своєї території, що в широкому тлумаченні включає ядерну зброю. Подібні погрози лунали навколо української кампанії в Криму та активізації поставок західної зброї.

Реакція НАТО та стратегічне стримування

У відповідь на це, лідери НАТО та Заходу обрали політику стратегічного спокою. Замість того, щоб відображати російську риторику, заяви Заходу спрямовані на деескалацію та позбавлення Москви наративу про те, що вона оборонно реагує на західну агресію. Президент США Джо Байден попередив про «Армагеддон» у жовтні 2022 року, якщо Росія перетне ядерний поріг, тоді як його адміністрація, як повідомляється, чітко донесла Москві червоні лінії та наслідки через непрямі канали.

Ця стриманість сприяла збереженню єдності альянсу та обмеженню ризику ненавмисної ескалації. Використання військової допомоги, такої як ракетні системи великої дальності, було ретельно сплановано, щоб уникнути перетину передбачуваних порогів, які можуть спровокувати ескалацію з боку Росії. Примітно, що хоча західні країни збільшили дальність та витонченість своєї підтримки, вони утримувалися від прямого розгортання сил в Україні або надання зброї, здатної вразити глибоко російську територію, принаймні офіційно.

Тінь ескалації: ризики та обмеження

Центральна небезпека, що виникає через ядерні сигнали, полягає в неправильному розрахунку. Якщо будь-яка зі сторін неправильно інтерпретує наміри або порогові значення, ескалація може вийти з-під контролю. Це особливо небезпечно, враховуючи погіршений стан режимів контролю над озброєннями між Росією та Заходом, обмежене спілкування між військовими та політизацію ядерної зброї у внутрішній російській пропаганді.

Однак, досі кілька факторів стримували ескалацію:

• Ядерне табу: Використання ядерної зброї залишається під сильною стигматизацією на міжнародному рівні, зокрема серед небагатьох союзників Росії, що залишилися, таких як Китай та Індія, які заявили про свою рішучу незгоду з використанням ядерної зброї.

  
  

• Військова непрактичність: Незрозуміло, яку військову перевагу отримає Росія від застосування тактичної ядерної зброї в Україні, враховуючи розосереджений характер українських сил та їхню близькість до російських військ.

  
  

• Стратегічні наслідки: будь-яке використання ядерної зброї загрожуватиме масовою дипломатичною ізоляцією, можливим прямим втручанням НАТО та довгостроковими наслідками для світового становища та навіть існування Росії.

Фактично, ядерні загрози Росії слугували радше щитом, ніж мечем: вони допомогли стримати надмірне вплив Заходу, але не досягли вирішальних результатів у припиненні опору України чи її підтримки з боку Заходу.

Сценарії ескалації та шлях уперед

Заглядаючи в майбутнє, кілька сценаріїв можуть спровокувати більш небезпечний баланс сил у ядерній сфері. До них належать значний прорив України в Криму, уявна загроза існуванню російського режиму або внутрішня криза, яка стимулює зовнішнє відволікання уваги. І навпаки, залежність Росії від ядерних сигналів може зменшитися, якщо війна загостриться або якщо Росія закріпить свої дипломатичні здобутки.

Захід стикається з викликом збереження підтримки України, не даючи Москві приводу для ескалації. Це передбачає балансування стримування з гарантіями, зміцнення довіри до ядерного стримування (тобто витрачання більших коштів на ядерну зброю, створення чергової гонки озброєнь), водночас працюючи над відновленням каналів контролю над озброєннями, щоб росіяни усвідомили, що переговори щодо контролю над ядерними озброєннями – єдиний вихід з другої гонки озброєнь, яку вони не можуть сподіватися виграти.

Тим часом стратегія України включає демонстрацію стійкості, мінімізацію впливу на цивільне населення та дипломатичну ізоляцію Росії. Ядерні загрози не стримують бажання України воювати, але ускладнюють завдання припинення війни та гарантій безпеки після війни.

Висновок

Ядерні сигнали в українському конфлікті розкривають постійну небезпеку ядерної зброї у звичайних війнах за участю держав, що володіють ядерною зброєю. Хоча ядерна тінь досі залишалася лише тінню, вона сформувала параметри війни та створила нові рівні ризику для глобальної безпеки. Зважена реакція НАТО, стримуючий ефект ядерного табу та міжнародний консенсус проти використання ядерної зброї досі запобігають катастрофі. Однак, оскільки війна триває вже третій рік і далі, управління ризиками ядерної ескалації залишатиметься центральною та складною рисою стратегічного ландшафту. Шлях до миру має проходити не лише через окопи України, але й через ядерні пороги, що ховаються над ними.

---

Список для читання

Джерела академічної та стратегічної теорії

1. Шеллінг, Томас К. – Стратегія конфлікту (1960)

   • Фундаментальна робота з теорії стримування, примусу та ролі сигналізації в конфлікті.

   
   

2. Фрідман, Лоуренс – Стримування (2004)

   • Пропонує комплексний сучасний огляд стримування, включаючи ядерне стримування та управління ескалацією.

   
   

3. Пейн, Кіт Б. – Помилки стримування часів холодної війни та новий напрямок (2001)

   • Кидає виклик традиційній теорії стримування та вводить поняття індивідуальних стратегій стримування.

   
   

4. Актон, Джеймс М. – «Ескалація через заплутаність: як вразливість систем командування та управління підвищує ризики ненавмисної ядерної війни» – Міжнародна безпека (2018)

   • Аналізує, як технологічна та стратегічна взаємозалежність може призвести до ненавмисної ескалації.

   
   

5. Наранг, Віпін – Ядерна стратегія в сучасну епоху: регіональні держави та міжнародний конфлікт (2014)

   • Корисно для розуміння того, як регіональні ядерні держави поводяться інакше, ніж наддержави часів холодної війни.

   
   

Політичні та аналітичні звіти

6. Арбатов, Олексій – Розуміння ядерного розколу США та Росії – Московський центр Карнегі (2019)

   • Пропонує уявлення про різні ядерні доктрини Росії та Заходу.

   
   

7. Льюїс, Джеффрі та Помпер, Майлз – Ядерні загрози Росії – це блеф, але небезпечний – Зовнішня політика (2022)

   • Стверджує, що ядерна риторика Росії навряд чи буде втілена в життя, хоча все ще створює ризики.

   
   

8. Пайфер, Стівен – Контроль над ядерними озброєннями після України – Інститут Брукінгса (2023)

   • Обговорює розпад режимів контролю над озброєннями та наслідки для європейської безпеки.

   
   

9. Креніг, Метью – Повернення суперництва великих держав: демократія проти автократії від Стародавнього світу до США та Китаю (2020)

   • Не стосується лише України, але містить розділи про ядерну стратегію та конфлікт великих держав.

   
   

10. Міжнародна кризова група – Управління ризиками ескалації російсько-української війни (2023)