Що означатиме для України Німеччина з позиції АдГ?

Метью Періш

Четвер, 8 жовтня 2026 року

Для України є певні європейські столиці, політика яких має непропорційно велике значення. Варшава важлива, оскільки Польща є географічним мостом між Україною та більшістю її західних військових постачальників. Париж важливий, оскільки Франція залишається головною ядерною військовою державою Європи в рамках Європейського Союзу. Лондон важливий, оскільки Велика Британія володіє ядерною зброєю, значними розвідувальними можливостями та надзвичайно наполегливою позицією щодо європейської безпеки, незважаючи на вихід з Європейського Союзу. Але Берлін може мати найбільше значення.

Німеччина має найбільшу економіку в Європі та величезну промислову базу. Вона знаходиться в центрі політичного апарату Європейського Союзу та стала одним із найважливіших військових прихильників України. Тому напрямок німецької політики має наслідки, що виходять далеко за межі Німеччини, і для України надзвичайний підйом партії «Альтернатива для Німеччини» заслуговує на особливу увагу.

Питання не в тому, чи збирається «Альтернатива для Німеччини» взяти під контроль Німеччину. Коаліційна політика Німеччини та постійна відмова інших великих партій співпрацювати з нею роблять такий розвиток інституційно складним. Також не кожен аспект німецької зовнішньої політики обов'язково зміниться лише тому, що «Альтернатива для Німеччини» здобула більший політичний вплив. Тим не менш, партія стала достатньо потужною, щоб її зовнішньополітичні ідеї слід сприймати серйозно, і ці ідеї суттєво відрізняються від припущень, на яких ґрунтувалася німецька політика щодо України з моменту повномасштабного вторгнення Росії в лютому 2022 року.

Тому наслідки можуть бути величезними. Вони поширюватимуться від військової допомоги та санкцій до енергетичної політики, НАТО, членства України в Європейському Союзі та, зрештою, розуміння Німеччиною власного місця в європейському безпековому порядку.

Принципово інший погляд на Росію

Центральна відмінність стосується самої Росії. Опублікована партія «Альтернатива для Німеччини» федеральна передвиборча програма 2025 року чітко закликала до негайного скасування економічних санкцій проти Росії та відновлення трубопроводів «Північний потік». У ній відновлення необмеженої торгівлі з Росією було названо економічно вигідним для Німеччини, а Україна розглядалася як нейтральна держава поза межами НАТО та Європейського Союзу.

Це не незначні розбіжності щодо обсягу німецької військової допомоги чи точних умов, на яких мають розпочатися мирні переговори. Вони зводяться до іншого розуміння європейського порядку безпеки та, зокрема, відносин, які Німеччина повинна підтримувати з Москвою.

У Берліні за часів канцлера Фрідріха Мерца переважає думка, що вторгнення Росії становить загрозу не лише для України, а й для європейської безпеки в цілому. Мерц неодноразово стверджував, що Німеччина повинна продовжувати підтримувати Україну, оскільки український опір безпосередньо сприяє німецькій та європейській безпеці. Співголова партії «Альтернатива для Німеччини» Аліса Вайдель, навпаки, вимагала іншого курсу, наголошуючи на переговорах та відновленні більш традиційних відносин з Росією.

Отже, різниця є як філософською, так і практичною. Нинішній німецький уряд розуміє український опір як частину власної архітектури безпеки Німеччини. Програма AfD натомість робить більший акцент на національних інтересах Німеччини, визначених з точки зору відновлених економічних відносин з Росією та врегулювання, за яким Україна залишається поза основними західними політичними та військовими інституціями. З точки зору Києва, ця відмінність навряд чи може бути важливішою.

Питання про зброю

Найбезпосереднішим наслідком значного посилення впливу «Альтернативи для Німеччини» стане озброєння. Німеччина стала важливим компонентом військового ланцюга поставок України, а німецька допомога охоплює протиповітряну оборону, боєприпаси, броньовану техніку, безпілотники та промислову співпрацю. У той час, коли американська політика щодо України стала менш передбачуваною, європейський внесок відповідно став важливішим.

Ця залежність є особливо значною, оскільки Україна продовжує стикатися з величезними потребами у військовому фінансуванні. Київ повинен одночасно фінансувати величезну кількість збройних сил, купувати іноземну зброю та боєприпаси, розширювати вітчизняне виробництво та розробляти дедалі складніші технології, включаючи безпілотники-перехоплювачі та системи далекого удару. Тому європейська фінансова архітектура, що підтримує ці зусилля, стала важливою частиною здатності України продовжувати війну.

Німеччина відіграє центральну роль у забезпеченні достовірності таких європейських зобов'язань, оскільки Європа не може легко замінити одночасну підтримку як Америки, так і Німеччини. Німецький уряд, який перебуває під впливом АдГ, не повинен формально залишати Україну, щоб мати значні наслідки: він може просто скоротити нові військові зобов'язання, відмовитися від особливо дорогих пакетів озброєнь, чинити опір спільним європейським механізмам фінансування або наполягати на перенаправленні німецьких ресурсів на внутрішні пріоритети.

На війни впливають маржі, і кілька відсутніх батарей ППО, затримки контрактів на боєприпаси або скасовані інвестиції у виробництво можуть мати наслідки, непропорційні їхній очевидній фінансовій вартості. Тому для України відповідна небезпека не обов'язково виникне як драматичне оголошення з Берліна про перехід Німеччини на інший бік. Вона може виникнути через низку менш значних рішень, що призведуть до поступового послаблення зобов'язань Німеччини.

«Північний потік» та повернення російської енергії

Енергетика була б ще однією очевидною лінією розлому. Протягом десятиліть німецько-російські економічні відносини ґрунтувалися на надзвичайно простій угоді: Росія постачала відносно недорогу енергію, а німецька промисловість перетворювала цю енергію на складну промислову продукцію для світового експорту. Ця домовленість пережила погіршення політичних відносин після анексії Криму Росією у 2014 році та остаточно розвалилася лише після повномасштабного вторгнення в Україну.

«Альтернатива для Німеччини» виступає за відновлення суттєвих елементів цих відносин. Її програма передбачає ремонт «Північного потоку», скасування санкцій та відновлення торговельних відносин з Росією, і все це заради зниження витрат на енергоносії та підвищення конкурентоспроможності німецької промисловості.

Прихильники такого підходу можуть висунути послідовний економічний аргумент. Промислова модель Німеччини постраждала від високих цін на енергоносії, конкуренції з боку Китаю, регуляторного тиску та слабкого зростання, тому дешевша російська енергія може здатися привабливою для частини німецької промисловості. Однак відновлення старих енергетичних відносин матиме геополітичні наслідки, які не можна відокремити від її економіки.

Російський експорт вуглеводнів забезпечує дохід російській державі. Відновлення масштабних німецьких закупівель також відтворило б економічну взаємозалежність між Берліном і Москвою саме в той момент, коли більша частина Східної Європи прагнула її ліквідувати. Для Польщі та країн Балтії це оживило б спогади про німецький підхід до Росії до 2022 року, за якого комерційна інтеграція часто представлялася як засіб пом'якшення впливу Москви.

Критики такої політики стверджують, що сталося якраз навпаки. Залежність Європи від російської енергії зростала, тоді як Росія ставала дедалі агресивнішою. Для України відновлення німецько-російського енергетичного партнерства означало б набагато більше, ніж просто зміну німецької політики в галузі електроенергетики та промисловості; це означало б зміну берлінського уявлення про Росію від стратегічної загрози до економічного партнера, з яким зрештою доведеться врегулювати політичні розбіжності.

Санкції та європейська влада

Та сама логіка стосується і санкцій. Економічний масштаб Німеччини означає, що європейські санкції проти Росії мають набагато більше значення за участі Німеччини, ніж без неї, тоді як партія «Альтернатива для Німеччини» послідовно оскаржує режим санкцій і стверджує, що він накладає суттєві економічні витрати на саму Німеччину.

Якби Німеччина серйозно домагалася скасування або суттєвого послаблення санкцій, наслідки б торкнулися інституційної архітектури Європейського Союзу. Європейські санкції залежать від політичної згоди між державами-членами, і німецький уряд, який налаштований послабити їх, тому змінив би переговори в Брюсселі ще до того, як відбудеться будь-яке формальне послаблення.

Це одна з причин, чому політику Німеччини не можна вважати виключно німецькою. Менші європейські держави вже продемонстрували, як окремі уряди можуть перешкоджати спільній політиці щодо України, але Німеччина значно потужніша за ці держави. Берлінський уряд, який принципово проти санкцій чи суттєвої допомоги Україні, матиме, відповідно, набагато більші можливості для зміни європейської політики.

Інституційні наслідки можуть виявитися такими ж важливими, як і фінансові. Європейська єдність щодо Росії завжди залежала від урядів із суттєво різною історією, економічними інтересами та сприйняттям безпеки, які погодилися б на спільну позицію, а виключення Німеччини з ядра цього консенсусу могло б докорінно змінити баланс.

НАТО, ймовірно, виживе

Тим не менш, було б оманливо уявляти, що уряд АдГ обов'язково негайно виведе Німеччину з НАТО. Позиція партії складніша: вона розглядає членство в НАТО як важливий елемент безпеки Німеччини на найближче майбутнє, водночас стверджуючи, що альянс повинен повернутися до статусу суто оборонної організації, а Європа повинна зрештою розробити структуру безпеки, здатну включити Росію.

Тут існує очевидна суперечність. Німеччина може формально залишатися відданою НАТО, але водночас приймати суттєво інше розуміння того, для чого існує альянс. Німеччина, яка не бажає політично протистояти Росії та має намір відновити торговельні відносини з Москвою, неминуче вплине на внутрішні дискусії в НАТО, особливо щодо України.

Ця відмінність важлива, оскільки альянси – це не просто договори. Їхня ефективність залежить від політичних очікувань, військової підготовки та впевненості в тому, що члени НАТО поділяють загалом схожі оцінки загроз, з якими вони стикаються. Стаття 5 може залишатися незмінною, навіть якщо уряди мають глибокі розбіжності щодо Росії, військових витрат, розгортання військ на східному фланзі НАТО та допомоги Україні, яка не є членом НАТО.

Таким чином, політичний характер альянсу може змінитися без жодного внесення змін до його установчого договору. Для України, яка не захищена статтею 5, такі політичні зміни можуть мати особливо важливе значення, оскільки її безпека значною мірою залежить від добровільних рішень урядів країн-членів НАТО.

Україна та Європейський Союз

Позиція «Альтернативи для Німеччини» щодо європейського майбутнього України є не менш важливою. Її політична програма передбачає Україну як нейтральну державу поза НАТО та Європейським Союзом, що принципово не відповідає нинішній стратегічній траєкторії Києва.

Така позиція поставила б Німеччину, очолювану або під сильний вплив «Альтернативи для Німеччини» (AfD), у пряме протистояння з амбіціями України щодо вступу до ЄС. Важливість Німеччини в європейських інституціях означає, що рішуча німецька опозиція створить величезну практичну перешкоду для вступу України, незалежно від позиції багатьох інших держав-членів.

Знову ж таки, це виходить за рамки грошей чи зброї. Для України членство в ЄС є частиною повоєнної стратегічної ідентичності країни. Воно являє собою інтеграцію в європейську політичну, економічну та правову систему після століть, протягом яких українська територія існувала між конкуруючими імперіями та сферами впливу.

Таким чином, концепція українського нейтралітету має дуже різні значення залежно від позиції. З однієї точки зору, нейтралітет можна представити як компроміс, здатний зменшити напруженість між Росією та НАТО. З іншої, він може здаватися таким, що надає Москві тривале право вето щодо альянсів та інституцій, до яких самі українці можуть захотіти приєднатися.

Ця розбіжність лежить в основі європейської суперечки щодо війни. Вона стосується не лише того, де зрештою мають бути проведені кордони, а й того, чи мають право могутні сусідні держави визначати міжнародну приналежність менших країн.

Вашингтон робить Берлін важливішим

Є ще одна причина, чому німецька політика зараз має більше значення, ніж на початку повномасштабного вторгнення. Сполучені Штати залишаються надзвичайно важливими для європейської безпеки, але Вашингтон дедалі більше очікує, що Європа нестиме більшу частку фінансового та військового тягаря, тоді як неодноразові дебати в американській політиці показали, що європейські уряди не можуть просто припускати, що масштаби та характер американської підтримки залишатимуться незмінними на невизначений термін.

Це створює незручне рівняння для Києва. Чим менш певною стає американська підтримка, тим важливішою стає європейська підтримка. Чим важливішою стає європейська підтримка, тим важливішою стає Німеччина. Чим важливішою стає Німеччина, тим більш значним стає зростання великої німецької політичної партії, яка скептично ставиться до існуючої політики щодо України.

Ці події не можна розумно розглядати окремо. На стратегічне становище України впливають не лише події на полі бою, а й виборча політика в країнах, що знаходяться за тисячі кілометрів від фронту, оскільки сучасна війна залежить від фінансових, технологічних та промислових мереж, що простягаються по всьому демократичному світу.

Польща стане ще важливішою

Зміна курсу Німеччини також змінить баланс сил у Європі. Польща та країни Балтії загалом ставилися до Росії жорсткіше, ніж Німеччина історично, і їхнє географічне положення дає цьому очевидне пояснення. Російська військова міць не є абстракцією в Таллінні, Ризі, Вільнюсі чи Варшаві.

Якби Берлін прагнув до компромісу з Москвою, Польща, ймовірно, набула б ще більшого значення як головний стратегічний адвокат України в континентальній Європі. Велика Британія та північні держави також могли б стати дедалі важливішими, тоді як Франція могла б спробувати стати посередником між конкуруючими баченнями європейської стратегічної автономії.

Тоді в Європі може виникнути незвичайний географічний поділ. Північна та східна коаліція можуть виступати за продовження військового опору російській експансії, тоді як інші держави можуть виступати за компроміс та відновлення економічних відносин. Результатом не обов'язково буде розпад Європейського Союзу чи НАТО, оскільки європейські інституції вже переживали серйозні розбіжності раніше, але політичну єдність навколо України стане значно важче підтримувати.

Це саме по собі було б стратегічно вигідно Москві. Росії не обов'язково потрібна активна підтримка європейських країн; розбіжності між країнами, які протистоять російській політиці, можуть бути достатніми для покращення переговорної позиції Москви.

Москві не потрібна Німеччина, щоб стати союзником

Цей момент варто наголосити, оскільки дискусії про європейські партії, які симпатизують покращенню відносин з Росією, іноді стають надмірно мелодраматичними. Росія не вимагає, щоб Німеччина стала її союзником; вона просто виграє, якщо Німеччина буде менш охоче протистояти російським цілям.

Існує величезний спектр між активною військовою підтримкою України та активною підтримкою Росії. Німеччина могла б залишатися членом НАТО, засуджувати певні аспекти поведінки Росії та підтримувати нормальні дипломатичні відносини з Києвом, одночасно припиняючи постачання зброї, виступаючи проти членства України в НАТО, опираючись вступу України до ЄС, знімаючи санкції та відновлюючи імпорт російських енергоносіїв.

З точки зору Москви, така трансформація все одно являла б собою надзвичайне стратегічне покращення. Дійсно, вона може бути більш політично стійкою, ніж відверто проросійська Німеччина, оскільки її можна було б захистити всередині країни як економічний прагматизм, дипломатичний реалізм або прагнення до німецьких національних інтересів, а не як геополітичну перегрупування.

Ось чому термінологія може більше затьмарювати, ніж висвітлювати. Релевантне питання не в тому, чи є АдГ «проросійською» в якомусь абстрактному сенсі. Більш корисне питання полягає в тому, що насправді призведе до її заявленої політики, а щодо санкцій, енергетики, нейтралітету України та відносин з Москвою позиції партії надають достатньо матеріалу для серйозного аналізу.

Німеччина змінилася й раніше

Тут є історична іронія. Протягом більшої частини Холодної війни Західна Німеччина існувала на географічному кордоні між двома політичними системами. Її безпека залежала від Сполучених Штатів та НАТО, тоді як послідовні німецькі уряди, тим не менш, шукали механізмів для регулювання відносин з Москвою.

«Східна політика» Віллі Брандта прагнула взаємодії з радянським блоком, не відмовляючись від західного альянсу. Пізніше німецькі уряди розвивали дедалі щільніші економічні відносини з Росією, кульмінацією яких стали проекти «Північний потік», тоді як в основі значної частини цієї політики лежало припущення, що економічна взаємозалежність заохочує політичну поміркованість.

Лютий 2022 року зруйнував це припущення для значної частини німецького політичного істеблішменту. « Цайтенвенде» , оголошений Олафом Шольцем, являв собою визнання того, що комерційна інтеграція не запобігла великій європейській війні, і що Німеччині потрібно переглянути припущення щодо оборони, енергетики та Росії, які накопичувалися протягом кількох десятиліть.

Сучасна суперечка частково стосується того, чи повинна Німеччина скасувати цей висновок. АдН по суті пропонує, щоб зрештою була відновлена певна форма нормальних німецько-російських економічних відносин, тоді як її опоненти стверджують, що зробити це до вирішення основного конфлікту безпеки саме так і відтворить ті вразливості, що виявилися у 2022 році.

Це законний стратегічний спір, і самі німці повинні вирішити його демократичним шляхом. Однак українці, очевидно, зацікавлені в його результаті, оскільки рішення, прийняті в Берліні, можуть зрештою визначити кількість зброї, що надходить до України, тривалість санкцій проти Росії та політичні умови, за яких відбуватимуться переговори щодо будь-якого остаточного врегулювання.

Російська військова проблема нікуди не зникла

Ця суперечка також не відбувається на тлі демобілізації Росії. Росія продовжує виділяти величезні ресурси на свою військову інфраструктуру та реорганізувала значну частину своєї економіки відповідно до вимог тривалої конфронтації, тоді як європейські уряди продовжують попереджати про російські кібероперації, саботаж, розвідувальну діяльність та інші форми тиску поза межами звичайного поля бою.

Ці події не визначають, якою має бути політика Німеччини щодо Росії. Однак вони встановлюють стратегічне середовище, в якому відбуваються дебати. Німеччина не вирішує, як організувати відносини з Росією, яка повернулася до порівняно мирних припущень 1990-х років; вона розглядає ці питання, поки Росія продовжує вести масштабну війну та протистоїть НАТО на східному кордоні Європи.

Це робить наслідки політичних змін у Німеччині надзвичайно серйозними. Суперечка щодо санкцій, військової допомоги та російської енергетики триває, поки конфлікт, який призвів до цієї політики, залишається невирішеним, а не після досягнення міцного врегулювання європейської безпеки.

Що може зробити Україна

Україна не може визначати перебіг німецьких виборів і не повинна намагатися цього робити. Що вона може зробити, так це визнати, що німецьку громадську думку не можна розглядати як таку, що постійно прагне необмеженої підтримки, і що в демократичних суспільствах має постійно підтримуватися політична згода на дороговартісну зовнішню політику.

Це означає пояснення не лише того, чому Україні потрібна допомога, а й того, чому підтримка України служить інтересам Німеччини. Аргумент, заснований виключно на моральній солідарності, навряд чи буде достатнім на невизначений термін, особливо в періоди економічних труднощів, тоді як стратегічний аргумент може виявитися більш стійким.

Якщо український опір суттєво знизить здатність Росії загрожувати решті Європи, Німеччина виграє. Якщо українську оборонну промисловість можна інтегрувати в європейські виробничі мережі, Німеччина може отримати економічну та військову вигоду. Якщо Україна зрештою стане стабільним членом європейських інституцій, Німеччина отримає вагомий європейський ринок та стратегічного партнера.

І навпаки, німецькі виборці, які скептично ставляться до допомоги, мають право запитати, скільки це коштуватиме, як довго будуть продовжуватися зобов'язання та яку політичну мету переслідують європейські уряди. Демократичні уряди не можуть обґрунтовано очікувати, що виборці підписуватимуть незаповнені чеки, а ставлення до кожного вираження скептицизму як до незаконного ризикує зробити політичну опозицію ще привабливішою.

Тому Україні потрібні як аргументи, так і зброя. Політичну боротьбу за майбутнє Німеччини неможливо виграти в Києві, але Україна може зробити до неї свій внесок, чітко пояснивши, чому її виживання та європейська інтеграція сумісні зі стратегічними інтересами Німеччини.

Більший німецький вибір

Зростання партії «Альтернатива для Німеччини» не означає, що Німеччина неминуче покине Україну. Наразі партія не контролює федеральний уряд, коаліційні бар'єри залишаються непохитними, а зовнішня політика Німеччини обмежена членством у НАТО, європейськими інституціями, парламентською політикою, промисловими інтересами та власним істеблішментом безпеки Німеччини.

Тим не менш, щось важливе змінилося. Позиції, які колись були другорядними в дебатах щодо зовнішньої політики Німеччини, тепер користуються підтримкою значної політичної групи. Скасування або послаблення санкцій проти Росії, відновлення економічних відносин з Москвою, скорочення допомоги Україні та наполягання на певній формі нейтралітету України більше не можна відкидати як суто теоретичні пропозиції.

Для України це не повинно спонукати ні до паніки, ні до самовдоволення. Німеччина залишається важливим партнером, але демократичні альянси підтримуються виборцями, а виборці змінюють свою думку. Тому зовнішня політика, яка залежить від демократичних урядів, має пережити демократичні суперечки.

Кінцеве значення зростання АдГ може, отже, виходити далеко за межі німецьких аргументів щодо міграції, цін на енергоносії чи невдоволення Фрідріхом Мерцем. Воно ставить більш фундаментальне питання про те, якими Німеччина вважає свої інтереси, і чи найкраще захистити ці інтереси через конфронтацію з російським ревізіонізмом, чи через певну остаточну реконструкцію економічних та політичних відносин з Москвою.

З 2022 року Берлін дедалі частіше визначає німецькі інтереси як такі, що вимагають виживання України, опору російській агресії та посилення європейської оборонної архітектури. АдГ пропонує суттєво іншу концепцію: національні інтереси Німеччини реалізуються через відновлення економічних відносин з Росією, зменшення конфронтації між Москвою та Берліном, а також нейтральну Україну, виключену з НАТО та потенційно з Європейського Союзу.

Виборці Німеччини зрештою визначатимуть політичне майбутнє цих конкуруючих ідей. Україна не матиме права голосу в цьому рішенні, але їй доведеться жити з наслідками, і саме тому надзвичайна трансформація, яка зараз відбувається в німецькій політиці, заслуговує на таку пильну увагу в Києві.