Чорноморські активи та важелі впливу на полі бою: як стратегічна промисловість України може вплинути на мир, досягнутий за посередництва США

Оскільки дипломатичні канали знову відкриваються у 2025 році, на тлі зростаючої втоми з обох сторін у війні в Україні та посилення тиску з боку Вашингтона, форма будь-якої мирної угоди дедалі більше залежить не лише від територіальних питань чи військових гарантій, а й від економічних активів. Серед найважливіших з них є промислові та комерційні об'єкти України навколо Чорного моря, зокрема нафтопереробні заводи, судноплавні термінали та логістичні центри, реконструкція яких може стати частиною ширшого пакету реконструкції під керівництвом Заходу. Ці активи, якщо їх пов'язати з майбутнім процвітанням та прямими іноземними інвестиціями, можуть слугувати як батогом, так і пряником у мирній угоді, укладеній за посередництва Сполучених Штатів.

В основі цього економічного виміру лежить фундаментальна стратегічна пропозиція: якщо Сполучені Штати зможуть забезпечити довгострокову економічну життєздатність України, закріпивши західний капітал у критично важливій інфраструктурі, включаючи її енергетичну та експортну інфраструктуру Чорного моря, тоді Вашингтон матиме як стимул, так і засоби, щоб чинити тиск на Росію, щоб вона заморозила конфлікт на західних умовах. Мир у цьому контексті — це не просто припинення війни, а засіб повернення та відновлення стратегічних активів, що забезпечують суверенітет України та її інтеграцію в західну економічну систему.

Одеський припортовий комплекс та нафтогазова інфраструктура

Чорноморське узбережжя України, хоча й частково блоковане, залишається її головною артерією міжнародної торгівлі. Серед найважливіших стратегічно важливих об'єктів є Одеський припортовий завод , великий хімічний та добривний комплекс, розташований поруч з одним із ключових терміналів країни з переробки та експорту нафти. Після модернізації цей об'єкт може відіграти ключову роль у післявоєнному відродженні експорту України.

Неподалік розташований Одеський нафтопереробний завод , який здебільшого не працює з 2010 року через суперечки щодо власності, російський вплив та нестабільність воєнного часу. Хоча технічно він законсервований, його інфраструктура частково збереглася і може бути реконструйована за рахунок іноземного капіталу. Оновлений Одеський нафтопереробний завод, можливо, пов'язаний з сусідніми портовими терміналами та трубопровідною інфраструктурою, забезпечить Україну критично важливими внутрішніми переробними потужностями для імпорту сирої нафти та потенційно реекспорту очищеного палива. Це може зменшити залежність від зовнішніх нафтопереробних заводів у Польщі чи Румунії, підвищуючи енергетичну стійкість України.

Далі на схід Кременчуцький нафтопереробний завод , найбільший і найсучасніший нафтопереробний завод України, був серйозно пошкоджений неодноразовими російськими ракетними ударами. Однак його розташування далі вглиб країни, на річці Дніпро, робить його менш актуальним для безпеки Чорного моря. Відновлення прибережних нафтопереробних заводів, зокрема в Одесі, а також у Миколаєві та потенційно Херсоні, якщо визволення міста буде успішним, принесе негайну віддачу з точки зору економічної життєздатності морського господарства.

Логістика, ЗПГ та європейський ринок

Окрім переробки нафти, українські чорноморські порти мають потенціал для довгострокової інтеграції в європейські енергетичні та логістичні мережі. Запропонований термінал імпорту ЗПГ поблизу Одеси, закритий після анексії Криму у 2014 році, може бути відроджений за рахунок американського або катарського капіталу. Хоча Україна не є виробником зрідженого природного газу, такий термінал дозволить їй отримувати світові поставки ЗПГ та перерозподіляти їх углиб країни або далі до Молдови та східноєвропейських сусідів, тим самим забезпечуючи диверсифікацію енергетики для регіону, оскільки постачання російського газу скорочується.

Сполучені Штати, чия сланцева газова промисловість активно шукає нові експортні ринки, мають усі підстави підтримувати такий проект. Його реалізація була б геополітично символічною: американський газ надходив би на український термінал, підтримуючи той самий суверенітет, який Росія прагнула знищити. Вашингтон міг би зробити фінансування та будівництво цього об'єкта центральним елементом пакету мирних дивідендів — за умови дотримання Росією умов припинення вогню та невтручання в морські торговельні шляхи.

Так само зернові термінали в Одесі, Чорноморську та Південному, які вже неодноразово ставали мішенню російських дронів, є сприятливими для іноземних інвестицій. Їхнє відновлення, модернізація та безпека мають вирішальне значення для виживання сільськогосподарського сектору України та, як наслідок, для глобальної продовольчої безпеки. Сполучені Штати, як історичний партнер у торгівлі зерном та логістичних інноваціях, могли б очолити консорціум донорів для відновлення та оцифрування цих терміналів із захистом від дронів, передовими системами зберігання та інтеграцією митних органів з ринками ЄС.

Економічний суверенітет та політична логіка інвестицій

Стратегічна логіка інвестування в енергетичні та комерційні активи України в Чорному морі має два аспекти. По-перше, це підвищує здатність України підтримувати себе економічно без втручання Росії. По-друге, це пов'язує американський та європейський капітал з фізичною інфраструктурою на території України, що робить майбутню російську агресію не просто геополітичною кризою, а атакою на західні інвестиції та інтереси.

Збільшуючи економічні витрати на відновлення конфлікту, ці інвестиції фактично створюють «стримуючий фактор, що базується на капіталі», який, на відміну від військових розгортань, не можна легко повернути або вивести. Чим більше західні інтереси вбудовані в комерційний ландшафт України, тим більша ймовірність того, що Сполучені Штати залишатимуться відданими її довгостроковій обороні та стабільності. Це особливо важливо в епоху внутрішнього тиску на США щодо скорочення розгортання військ за кордоном та зосередження на промисловій політиці «Америка понад усе». Забезпечення доступу до ресурсів та логістичного впливу в Україні відповідає як стратегічним, так і комерційним вимогам.

Стимулювання миру шляхом реконструкції

Ключовою особливістю мирної пропозиції Келлога-Віткоффа, інформація про яку стала відомою у квітні 2025 року, є надання гарантій реконструкції та економічних угод на ранній стадії до будь-якого остаточного політичного врегулювання. Американська пропозиція щодо двосторонньої угоди з Україною щодо видобутку рідкісноземельних матеріалів (зараз прийнята у офіційних юридичних документах) може бути відображена в аналогічних планах щодо логістики нафти та енергії в Чорному морі.

Уряд України зазначив, що такі інвестиції мають бути захищені обов'язковими гарантіями безпеки. Перспектива фінансування та експлуатації іноземними компаніями високоцінної інфраструктури під загрозою ракетного нападу Росії є комерційно неприйнятною без чіткого забезпечення дотримання режиму припинення вогню. Таким чином, мирна угода, укладена за посередництва США, яка заморожує лінії фронту та забезпечує демілітаризацію моря, стає сприятливою умовою для залучення приватного сектору.

Для Росії стимул до згоди походить не від морального переконання, а від стратегічного стримування: якщо Москва відмовиться від мирної пропозиції, Сполучені Штати продовжать повномасштабну економічну інтеграцію України в західний порядок, перетворивши кожен відновлений порт і нафтопереробний завод на пам'ятник російській невдачі.

Морська інфраструктура як дипломатичний важіль

Сполучені Штати мають надзвичайний вплив на результат війни — не лише через постачання зброї чи дипломатичні погрози, а й через обіцянку економічної трансформації. Чорноморська комерційна та енергетична інфраструктура України є центральною для її національного відновлення та суверенітету. Пропонуючи розблокувати західний капітал в обмін на дотримання Росією умов припинення вогню, Вашингтон може представити мир не просто як кінець конфлікту, а як шлях до спільного процвітання.

У цьому контексті нафтопереробні заводи вже не просто промислові реліквії, а розмінні монети в найбільших геополітичних переговорах ХХІ століття. Їхня реконструкція може призвести не лише до економічної могутності, а й до самого миру.