Форма наступної російської революції: спекулятивний сценарій

Російські революції рідко передбачають. Вони вибухають раптово, як землетрус, давно передбачений, але неможливо точно визначити час його появи. Коли вони відбуваються, озираючись назад, вони здаються неминучими, але немислимими напередодні. Декабристи 1825 року, робітники 1905 року, солдати та більшовики 1917 року, реформатори 1991 року — усі вони застали зовнішній світ непідготовленим, хоча структурні слабкості російської держави були помітні роками. Сьогодні, коли війна в Україні триває вже четвертий рік, спостерігачі знову запитують, чи стоїть Росія на порозі чергового трансформаційного розриву. Як може виглядати така революція у 2020-х роках?

Структурні передумови

У сучасній Росії вже існує низка знайомих елементів. Держава є високоцентралізованою навколо одного правителя. Економічна напруга, посилена війною та санкціями, негативно впливає на рівень життя, незважаючи на офіційні запевнення. Втрати від війни накопичуються і не можуть бути приховані вічно. Найголовніше, що легітимність ґрунтується на сприйнятті стабільності та перемоги; якщо будь-яке з них похитнеться, система може розвалитися.

Однак революції в Росії ніколи не спричинялися лише соціальним невдоволенням. Вони вимагають розколу всередині еліти. У 1917 році саме військові та аристократія покинули царя. У 1991 році саме комуністичні реформатори кинули виклик прихильникам жорсткої лінії. Для революції 2020-х років каталізатором, ймовірно, став би розкол у колі Путіна, що складався з силовиків (співробітників розвідки та безпеки) та технократів (тих, хто керує економікою), що протиставило б прихильників жорсткої лінії, відданих безкінечній війні, прагматикам, які прагнуть зберегти фінансове та міжнародне становище Росії.

Іскра: військова поразка чи перевищення меж еліти

Вирішальна іскра може виникнути на полі бою. Раптовий прорив України, можливо, завдяки новій західній зброї, може призвести до масштабного відступу Росії, що оголить крихкість воєнних зусиль. Як і в 1917 році, військова поразка за кордоном підірвала б владу вдома. Як варіант, іскрою може стати перевищення меж з боку прихильників жорсткої лінії — ескалація репресій або безрозсудна військова авантюра, яка відчужує технократів та регіональні еліти. Невдалий серпневий переворот 1991 року показує, як спроба надмірної централізації може мати зворотний ефект, заохочуючи до дезертирства, а не до лояльності.

Актори: Коаліція невдоволених

Майбутня російська революція, ймовірно, не буде рушійною силою переважно вуличних протестів, принаймні на ранніх стадіях. Спостереження та репресії ускладнюють масову мобілізацію. Натомість першими дійовими особами будуть еліти — губернатори, олігархи, співробітники розвідки — які відчувають слабкість Кремля та прагнуть захистити власні інтереси. Однак, як тільки вони розколються, вулиці прокинуться. Робітники, розлючені інфляцією, родини призовників, які оплакують своїх загиблих, студенти, розчаровані цензурою — усі вони можуть приєднатися до спонтанної хвилі протесту, легітимізуючи відхід еліти та створюючи імпульс.

Опозиційні діячі у вигнанні можуть відігравати символічну роль, але їхня відсутність у країні робить їх навряд чи лідерами нового порядку. Натомість, постать зсередини системи — регіональний лідер, розчарований міністр чи навіть генерал — може несподівано з'явитися як обличчя змін, як це зробив Борис Єльцин у 1991 році.

Форма: Крах, а не повстання

На відміну від більшовицького перевороту 1917 року, російська революція 2020-х років, ймовірно, нагадуватиме 1991 рік: крах, а не повстання. Контроль Кремля настільки персоналізований, що якщо влада Путіна впаде, система може швидко розпастися, а міністерства, регіони та армія перейдуть на бік того, хто здається найсильнішим. Замість штурму Зимового палацу, може бути образ регіонального губернатора, який оголошує автономію, або командира армії, який відмовляється виконувати накази, що спричинить каскад перебіжчиків.

Наслідки: фрагментація чи оновлення

Найбільш невизначеним питанням є те, що буде далі. Російська історія пропонує дві основні моделі. Більшовицька революція призвела до централізованої, насильницької, ідеологічної держави. Розпад Радянського Союзу призвів до фрагментації, неорганізованої приватизації та хаотичної напівдемократії. Будь-який із сценаріїв може повторитися. Якщо переможуть прихильники жорсткої лінії, Росія може скочитись до жорсткішої диктатури, виправдовуючи репресії як захист суверенітету. Якщо з'являться реформатори, Росія може спробувати ще один експеримент з лібералізацією, хоча спадщина війни та авторитаризму зробить це небезпечним.

Більш радикальною можливістю є фрагментація. Розміри та різноманітність Росії роблять її вразливою до відцентрових тисків. У 1990-х роках Чечня випробувала цілісність федерації. У 2020-х роках регіони Кавказу, Далекого Сходу чи Татарстану можуть побачити можливість заявити про незалежність, якщо Москва ослабне. Такий сценарій може змінити не лише Росію, а й усю карту Євразії.

Міжнародний вимір

Жодна російська революція не відбувається ізольовано. У 1917 році іноземні держави втрутилися в громадянську війну. У 1991 році Захід підтримував реформаторів і вітав нові незалежні держави. У майбутній російській революції Україна буде центральною, оскільки війна є одночасно причиною кризи та контекстом, в якому оцінюватиметься її результат. Сполучені Штати, Європа та Китай маневруватимуть для захисту своїх інтересів, чи то підтримуючи стабільність, реформи, чи фрагментацію. Світовий порядок буде похитнутий долею найбільшого у світі ядерного арсеналу, який пройде через революційну турбулентність.

Непередбачуваність неминучого

Російська революція 2020-х років не є наперед визначеною, але її складові присутні: надмірна централізація, війна, економічна напруга та крихка легітимність. Історія показує, що коли зміни відбуваються, вони відбуваються раптово, спровоковані розколом еліти та каталізовані війною. Вони не обов'язково принесуть демократію чи мир; вони можуть призвести до диктатури, розпаду чи хаосу. Проте вони знову нагадають світові істину, очевидну з часів першого маршу декабристів на Сенатській площі: у Росії стабільність завжди тимчасова, а революції ніколи не бувають такими далекими, як здаються.