Прагнення України до НАТО: стратегічні наслідки для Європи та світу

Прагнення України вступити до Організації Північноатлантичного договору (НАТО) не є новою амбіцією, але воно стало одним із найважливіших та найважливіших геополітичних питань 21-го століття. Те, що колись було довгостроковою стратегічною метою, після повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році перетворилося на екзистенційний імператив для Києва — та лінію розлому для глобальної безпеки. Наслідки прагнення України до членства в НАТО виходять далеко за межі Східної Європи. Вони впливають на майбутнє стримування в Європі, архітектуру трансатлантичного альянсу, безпекову позицію Росії, довіру до міжнародного права та глобальний баланс сил.

Безпека України та трансформація східного флангу НАТО

Вступ України до НАТО кардинально змінить геометрію безпеки на сході Європи. Це змістить кордон НАТО з Польщі до річки Дніпро, інтегруючи загартовану в боях, досвідчену армію, яка адаптувалася до реалій гібридної, кібер- та високоінтенсивної війни 21-го століття.

Це означатиме не лише розширення захисної парасольки НАТО на понад 40 мільйонів додаткових осіб, але й додавання стратегічної глибини та стійкості позиції НАТО. Збройні сили України стануть ключовим компонентом стримування у Східній Європі, зменшуючи вразливість у регіонах Балтії, Чорного моря та Карпат. З Україною в НАТО альянс матиме найбільш бойово досконалу армію в Європі.

Однак це також передбачає взяття на себе колективної оборонної відповідальності в регіоні, який межує з Росією, що має ядерну зброю, і активно оскаржується нею. Можливість застосування зобов'язань за статтею 5 до території, яка раніше була окупована або оскаржувалася (наприклад, Крим чи Донбас), порушує правові та військові питання, які НАТО має ретельно розглянути.

Червоні лінії Росії та стратегічна реакція

З точки зору Москви, членство України в НАТО є червоною лінією — можливо, найчервонішою з усіх. Російські лідери давно називають розширення альянсу на схід фундаментальною загрозою національній безпеці Росії та її регіональному впливу. Хоча цей аргумент використовується для виправдання агресії, він також відображає безсумнівно щире переконання Кремля в тому, що присутність НАТО на кордоні Росії підриває її стратегічну буферну зону та вплив на пострадянському просторі.

Якщо Україну запросять до НАТО, Росія може відреагувати:

• Ескалація війни з метою захоплення території до того, як НАТО зможе формалізувати членство.

  
  

• Посилення військової присутності, включаючи ядерну сигналізацію та розгортання в Калінінграді чи Арктиці.

  
  

• Спроби розколу НАТО шляхом використання розбіжностей між державами-членами, які вагаються щодо прямої конфронтації з Росією.

  
  

• Посилена гібридна війна на Балканах, у країнах Балтії чи західних демократіях, спрямована на підрив політичної волі в Європі.

Тому рішення НАТО щодо України має зважити як стримувальну цінність, так і ризики ескалації.

Наслідки для довіри до НАТО та його єдності

НАТО неодноразово підтверджувало, що його двері залишаються відчиненими. Євроатлантична інтеграція України — це не лише військове об’єднання, а й дотримання принципу, що суверенні держави мають право обирати свої союзи. Якщо Україну безкінечно тримати в сірій зоні — запрошеною прагнути, але ніколи повністю не вітати — НАТО ризикує послати сигнал про те, що зовнішній тиск і насильство можуть накласти вето на членство.

Крім того, вступ України до НАТО може зміцнити єдність, примусивши до більш узгодженої східної стратегії, що призведе до збільшення витрат на оборону та каталізуватиме реформи. І навпаки, деякі держави можуть побоюватися залучення до довгострокового конфлікту з Росією, що потенційно може погіршити єдність альянсу. Але такий сценарій може реалізуватися в будь-якому разі.

Включення України також спонукатиме НАТО до еволюції: політичної, військової та бюрократичної — щоб відповідати вимогам нового європейського середовища безпеки, в якому Росія за її нинішніх структур управління сприймається як постійна загроза західним цінностям.

Глобальні наслідки: Китай, неприєднані держави та міжнародні норми

Наслідки вступу України до НАТО не обмежуються Європою. Вони поширюються на весь світ.

• Китай уважно стежить за рішеннями НАТО. Слабка або неоднозначна реакція на прагнення України до вступу до НАТО може заохотити Китай до наполегливості щодо Тайваню або в Південнокитайському морі. І навпаки, тверда та принципова позиція зміцнює довіру до альянсів на чолі з США.

  
  

• Неблокові країни та країни Глобального Півдня розглядають ставлення НАТО до України як випробування послідовності Заходу. Якщо Україну покинуть через страх провокувати Росію, її можуть розглядати як доказ того, що «порядок, заснований на правилах», застосовується лише вибірково.

  
  

• Міжнародна правова система ґрунтується на принципах територіальної цілісності та суверенітету. Доля України в НАТО або підтвердить, або підірве ці норми, залежно від того, чи буде дотримано її право на самовизначення.

Середній шлях: тимчасові гарантії безпеки та обумовленість

Одним із потенційних рішень є тимчасові домовленості про безпеку, що не передбачають повноцінного членства, — подібні до двосторонніх гарантій від держав НАТО, постійних навчальних місій або інтегрованих оборонних систем у рамках ширшого політичного процесу.

Такий порядок може:

• Запропонувати Україні відчутний захист та стримування.

  
  

• Виграйте час НАТО для досягнення консенсусу.

  
  

• Забезпечити відступи для деескалації з Росією, не піддаючись при цьому шантажу.

За такого сценарію, повна інтеграція України до НАТО зрештою може бути відкладена, але не заперечена — за умови, що вона збереже свою демократичну траєкторію та виграє війну.

Україна, НАТО та контури Нового світового порядку

Прагнення України вступити до НАТО — це не просто питання альянсу. Це ключовий елемент світового порядку, що формується, де принципи суверенітету, самовизначення та колективної оборони або підтримуються, або від них відмовляються.

Якщо шлях України до НАТО буде здійснюватися з баченням та єдністю, він може відродити альянс, зміцнити європейську безпеку та стримати майбутню агресію. Якщо його неправильно підійти, це загрожує тривалою нестабільністю, фрагментацією альянсу та небезпечним сигналом для автократів у всьому світі.

Зрештою, шлях України до НАТО є випробуванням не лише на українську витривалість, а й на рішучість Заходу перед обличчям неототалітаризму та імперіалізму ХХІ століття.