Повоєнний парламент: чи потрібна Україні нова виборча система?

Оскільки Україна вже майже четвертий рік триває повномасштабна війна з Росією, питання про майбутнє країни починають кристалізуватися як у політичних, так і в громадських дебатах. Серед найважливіших, і, можливо, найчутливіших, є питання про те, як Україна повинна обирати свій парламент у повоєнному середовищі. Повернення миру не просто означатиме військовий чи територіальний поворотний момент. Воно також сповістить про необхідність відродження української демократії та оновлення національних інституцій, сформованих гострими обставинами війни. Це неминуче ставить питання: чи потрібна Україні нова виборча система?

Система, яка у нас була

До повномасштабного вторгнення в Україні діяла змішана мажоритарна виборча система. Половина з 450 членів Верховної Ради обиралася за пропорційною системою із закритими партійними списками, тоді як інша половина обиралася за одномандатними округами (ОМО) з використанням мажоритарної системи. Цей гібридний підхід, хоча й забезпечував як партійну єдність, так і місцеву підзвітність, довго піддавався критиці. Поширеними були звинувачення у підкупі голосів, манипуляціях виборцями та надмірному впливі олігархів у ОМО. Дійсно, партія президента Володимира Зеленського «Слуга народу» здобула перемогу на парламентських виборах 2019 року значною мірою завдяки широкому розчаруванню громадськості цими усталеними моделями.

Законодавча реформа вже розпочалася до вторгнення. Було прийнято закон про перехід України до повністю пропорційної виборчої системи з відкритими партійними списками, спрямований на підвищення прозорості та зменшення корупції. Реформа мала набути чинності на парламентських виборах 2023 року, але ці вибори були відкладені через воєнний стан. Тепер, коли військові зусилля тривають, а мільйони українців залишаються внутрішньо переміщеними особами або за кордоном, виникає питання: чи все ще доречна запланована реформа, чи Україні потрібне щось більш амбітне?

Країна, змінена війною

Війна змінила українське суспільство таким чином, який жодне виборче законодавство, написане до 2022 року, не могло передбачити. Мільйони людей були переміщені; тисячі громад були зруйновані або обезлюднені. Демографічна та географічна основа політичного представництва була безповоротно змінена. Одномандатні округи, утворені у 2012 році, тепер відповідають регіонам, які або обезлюднели, або перебувають під окупацією, або перебувають у стані екстреної реконструкції. Будь-яке повернення до цих кордонів було б демократичною фікцією.

Більше того, політичний плюралізм залишається важливим, але з'явилася нова політична динаміка. Консенсус воєнного часу створив більш єдиний національний наратив, тоді як регіональні розбіжності, які колись були помітними в українській політиці, стали менш різкими. Більш інтегрована виборча система могла б краще відображати сучасну Україну.

Можливі моделі реформ

Післявоєнна Україна може розглянути кілька моделей:

1. Повністю пропорційна система з відкритими списками: Ця система, яка вже запланована, збереже національну єдність партій та покращить прозорість, дозволяючи виборцям обирати окремих кандидатів у межах партійних списків. Вона також дозволить уникнути залежності від фізичних меж виборчих округів, які можуть залишатися незмінними протягом певного часу.

   
   

2. Багатомандатні округи на основі областей: Компромісна модель може передбачати пропорційне голосування в межах адміністративних регіонів України. Це збереже певний рівень місцевого представництва, водночас підкреслюючи конкуренцію на партійній основі.

   
   

3. Зарезервовані місця для переміщених осіб та військовослужбовців: Враховуючи масштаби переміщення населення під час війни та військової служби, справедлива виборча система повинна знайти механізми для надання цим групам виборчих прав. Це може включати цільове представництво або виборчі заходи для переміщення.

   
   

4. Цифрове голосування та голосування діаспори: Мільйони українців залишаються за кордоном. Їх залучення до демократичного процесу може вимагати розширення електронного голосування або продовження особистого голосування в консульствах. Це має бути зроблено безпечно, щоб зберегти довіру до результатів виборів.

Представництво без олігархії

Основним викликом для повоєнного парламенту України буде побудова системи, яка захищатиме політичний плюралізм, не повертаючись до дисфункцій минулого. Вплив олігархів на фінансування виборів, тіньові партійні структури та регіональний патронат необхідно ще більше зменшити. Прозоре фінансування партій, регулювання ЗМІ та нагляд громадянського суспільства будуть ключовими стовпами здоровішої демократії.

Війна також переосмислила те, кому довіряє електорат. Координатори волонтерів, мери на передовій та незалежні громадські лідери часто демонстрували більшу легітимність, ніж традиційні централізовані політики. Інтеграція цих нових громадських діячів у повоєнну політику буде життєво важливою.

Висновок

У той час, як Україна готується до миру, структура її парламенту має відображати нову національну ідентичність, викувану на стійкості та самопожертві. Справедлива, інклюзивна та орієнтована на майбутнє виборча система стане наріжним каменем демократичного відновлення України. Реформа — це не просто технічне коригування, це заява про те, ким є Україна і ким вона хоче бути.