Повернення до командування: захоплення російських активів та відродження сталінської економіки

З моменту повномасштабного вторгнення в Україну в лютому 2022 року, Росія президента Путіна керувала тим, що можна назвати масштабною, прихованою програмою націоналізації. Як іноземні, так і внутрішні активи, що колись належали західним компаніям, олігархам і навіть критикам режиму, були конфісковані або експропрійовані. Ці дії символізують глибокий політичний та економічний поворот: прискорене повернення до командної економіки, орієнтованої на військову силу та державний контроль, відтісняючи справжнє приватне підприємництво.

Вилучення активів: масштаб та цілі

Протягом останніх трьох років Росія офіційно чи неофіційно конфіскувала активи на суму приблизно 50 мільярдів доларів (3,9 трильйона рублів). До них належать:

• Іноземні корпоративні активи: галузі промисловості від пивоваріння (Carlsberg, Danone) до енергетики (Uniper) були конфісковані згідно з указами, які називали їх «стратегічними» або ворожими. Багато з них згодом були перепрофільовані для експорту на союзні ринки.

  
  

• Вітчизняний бізнес та холдинги олігархів: правові механізми, що посилаються на корупцію, екстремізм або стратегічну необхідність, передали приватні холдинги, такі як виробник золота «Ужуралзолото» або харчова компанія «Главпродукт», призначеним Кремлем менеджерам.

  
  

• Захоплення елітної власності: такі відомі особи, як Костянтин Струков та Зіявудін Магомедов, втратили частки у великих компаніях (Ужуралзолото, FESCO), часто з політично мотивованих причин.

Ця хвиля конфіскації активів є одним із найрішучіших кроків Кремля у відході від приватної власності пострадянського періоду, фактично руйнуючи будь-які ілюзії економічної автономії російського бізнесу.

Мілітаризація економіки

Вилучення приватних та іноземних активів не лише поповнило державну скарбницю, а й фундаментально переорієнтувало економічні пріоритети:

• Витрати на оборону різко зросли. У 2024 році військові асигнування досягли 13,2 трильйона рублів (129 мільярдів доларів) — приблизно третини федерального бюджету та понад 7% ВВП.

  
  

• Росія розгортає військову кейнсіанську систему модель. Уряд субсидував державні підприємства, підвищив заробітну плату в державному секторі та створив робочі місця в оборонній промисловості, зміцнюючи лояльність за допомогою економічних стимулів.

  
  

• Традиційна діяльність приватного сектору руйнується. Санкції та експропріації витіснили західні фірми, тоді як вітчизняні малі та середні підприємства (МСП) скоротилися майже на 42% за роки після вторгнення.

Держава зараз контролює «командні висоти» економіки — енергетику, важку промисловість, харчову промисловість та фінанси, — залишаючи мало місця для приватної ініціативи чи ринкової конкуренції.

Повернення до командних структур радянського зразка

Консолідація економічної могутності відображає раннє радянське управління, але тепер виправдана доктриною «фортеці Росія»:

Радянська епоха	Путінська Росія (2022–)
Всюдисущість держави в основних галузях промисловості	Кремлівський контроль над енергетикою, продовольством, обороною та фінансами
Планова економіка та централізоване управління	Розподіл ресурсів, керований бюджетом, втручання суверенних фондів добробуту, ліквідація прав на активи
Політичні репресії за інакомислення	Свавільні арешти бізнес-лідерів вважаються нелояльними
Планова колективізація та націоналізація	Примусове переведення фірм та експропріація іноземних активів

Ця трансформація не випадкова: вона навмисна. Федеральні укази сприяють конфіскації, суди затверджують передачу активів протягом кількох днів, а лояльність державних керівників є єдиним критерієм для їх утримання. Тим часом правовий захист власності став у кращому випадку символічним.

Наслідки для майбутнього Росії

У короткостроковій перспективі у відбудові командної економіки комуністичного типу є елемент стійкості. Мобілізація під керівництвом держави призвела до створення економіки, що здатна підтримувати війну. Зростання заробітної плати, активізація виробництва та жорсткий контроль за рухом капіталу запобігли економічному колапсу.

Але довгострокова нестабільність насувається:

• Втеча капіталу та демотивація підприємців: втрата довіри інвесторів та скорочення вітчизняних підприємств перешкоджають майбутньому відновленню.

  
  

• Інституційна атрофія: без приватної ініціативи чи справжньої конкуренції інновації зупиняються.

  
  

• Економічна залежність від війни: мир створює проблему, оскільки військові кейнсіанські структури є нестійкими без тривалого конфлікту, а приватні джерела економічного зростання, засновані на споживчому попиті, з того часу були підірвані.

  
  

• Стратегічна ізоляція: зосередження на Китаї та незахідних ринках не може повністю компенсувати втрати західної торгівлі, інвестицій та технологій.

  
  

• Фрагментовані реформи після війни: скасування централізованого контролю, коли чиновники залежать від попередніх конфіскацій активів для збереження влади, буде складним.

Відродження СРСР-фортеці

Росія поступово перетворюється на командну економіку воєнного часу, приватна сфера якої дедалі більше обмежується. Захоплення як іноземних, так і внутрішніх активів – це не економічне відновлення, а політична реорганізація. Те, що починалося як оборонні репресії, перетворилося на ширший ідеологічний проект, спрямований на відродження економічної моделі радянського зразка, заснованої на державній верховенстві та військовій першості.

Цей експеримент може запропонувати короткострокові переваги для безпеки. Але він також загрожує життєздатності російського суспільства поза межами поля бою. Відбудовуючи економіку-фортецю, Кремль ризикує породити не лише залежність та неефективність, а й політичне та демографічне трясовину, з якої майбутня трансформація буде важкою, а можливо, й неможливою.

Таким чином, Росія стикається з критичним вибором: залишатися фортецею воєнного часу — ізольованою, крихкою та автократичною — чи наважитися повернутися до більш відкритої, інноваційно-орієнтованої системи. З кожним захопленим заводом та замороженою фабрикою шлях до останнього стає все крутішим.