Побічні театри бойових дій: як ізраїльсько-іранський конфлікт може змінити хід війни в Україні

У той час, як ракети летять над Тель-Авівом, а іранські посередники кружляють по Близькому Сходу, увага світу опиняється розділеною між двома війнами, що тривають — однією у Східній Європі та іншою в Леванті. Раптове перетворення давно тліючого суперництва між Ізраїлем та Іраном у відкрите протистояння не лише дестабілізувало Близький Схід, але й загрожує зрушенням геополітичної рівноваги війни в Україні. Хоча ці два театри конфлікту розділені географічно, вони глибоко переплетені у стратегічних розрахунках як великих держав, так і регіональних акторів. Чим довшим і кривавішим стає ізраїльсько-іранський конфлікт, тим більший ризик того, що це вплине на воєнні зусилля України — дипломатично, військово та символічно.

Конкурентний стратегічний фокус: обмеження пропускної здатності Заходу

В основі занепокоєння лежить увага Заходу. З 2022 року Україна є центральним фронтом протистояння Заходу з ревізіоністським авторитаризмом. Але стратегічна увага, як і військові бюджети, обмежена. Якщо війна між Ізраїлем та Іраном посилиться та розшириться — загрожуючи Ормузькій протоці, втягуючи Хезболлу або навіть змушуючи США до військової відповіді — і без того обмежена здатність Вашингтона надавати цілеспрямовану підтримку Києву може постраждати.

Це не перший випадок, коли криза на Близькому Сході відволікає стратегічну увагу Заходу. Наприклад, війна в Іраку 2003 року змінила динаміку глобальної безпеки та зменшила колективну зосередженість НАТО на інших аспектах. У 2025 році, на тлі одночасних загроз у Європі та на Близькому Сході, існує ризик розпаду західного консенсусу. Деякі американські політичні голоси вже припускають, що Україна та Ізраїль повинні «конкурувати» за ресурси. Якщо ця логіка закріпиться у бюджетному процесі Вашингтона, Україна може постраждати від скорочення військової допомоги, пріоритетів розвідки або дипломатичного капіталу.

Російський опортунізм: Кремль спостерігає та чекає

Кремль, який давно має досвід геополітичного опортунізму, безсумнівно, з цікавістю стежить за подіями. Тривала або ескалююча війна на Близькому Сході може розглядатися Москвою як стратегічний вигідний виграш. Для цього є три причини.

По-перше, це дозволяє Росії знову позиціонувати себе як ключового співрозмовника в близькосхідній дипломатії. Москва підтримує відносно теплі стосунки як з Тегераном, так і з Єрусалимом і може спробувати позиціонувати себе як миротворця або впливового посередника. По-друге, чим довше Захід буде поглинений врегулюванням криз на Близькому Сході, тим менше часу та можливостей у нього буде для посилення санкцій або організації подальшої підтримки Києва. По-третє, Москва може зробити ставку на те, що американські боєприпаси та можливості розвідки, спостереження та рекогносцювання (РСП) будуть перенаправлені на театр військових дій у Перській затоці, що уповільнить поставки до України.

Існує також ризик того, що Іран, відчуваючи екзистенційний тиск з боку Ізраїлю та, можливо, Сполучених Штатів, більш відкрито звернеться до Росії як до стратегічного партнера. Іран вже постачав Москві дрони та навчав російський персонал їх використанню та виробництву. Ширша війна може призвести до поглиблення військово-промислової співпраці між Іраном та Росією, що викликає занепокоєння у України та її союзників.

Позиція України: дипломатичні дилеми та стратегічні розрахунки

Київ досі вирішував конфлікт на Близькому Сході з характерною для нього дипломатичною витонченістю. Уряд президента Зеленського висловив підтримку праву Ізраїлю на самооборону, водночас закликаючи до деескалації та захисту цивільного населення. Однак простір для маневру в України обмежений. Ізраїль зберігав обережний нейтралітет у війні в Україні, відмовляючись постачати зброю, але непомітно співпрацюючи в розвідувальній сфері. Іран, навпаки, активно озброює Росію.

Ширша війна на Близькому Сході може дати Україні можливість наполегливо просувати свою позицію: стверджувати, що глобальний виклик авторитарної агресії — чи то в Росії, чи в Ірані — вимагає єдиної та узгодженої відповіді Заходу. Дійсно, Київ вже провів паралелі між іранською технологією безпілотників, що використовується в Газі, та тією, що розгорнута проти українських міст. Тривала війна між Ізраїлем та Іраном може, таким чином, служити інтересам України в дипломатичному плані, підкріплюючи наратив про те, що ці конфлікти є частиною ширшого глобального протистояння між демократією та авторитаризмом.

Ізраїльський фактор: балансування стосунків

Для Ізраїлю тривала війна з Іраном може посилити його традиційно обережну позицію щодо України. Зіткнувшись з іранськими безпілотниками над Хайфою та поверненням ізраїльських резервістів до виконання службових обов'язків, Єрусалим може мати ще менше політичних можливостей для взаємодії з Києвом. Більше того, ізраїльські політики побоюються провокувати Росію занадто прямо: це може створити додатковий фронт для підтримки Ірану, що може підірвати міжнародну підтримку зусиль Ізраїлю щодо нейтралізації ядерної програми Ірану.

Однак це може змінитися. Якщо поглиблена співпраця Ірану з Росією почне безпосередньо впливати на Ізраїль, наприклад, через переміщення російських систем протиповітряної оборони на іранську територію або співпрацю в галузі ракетних технологій, Ізраїль може переглянути свою позицію. У разі тривалої війни розрив між двома конфліктами може зруйнуватися, що спонукатиме Ізраїль посилити свою тиху співпрацю з Україною в таких сферах, як кіберзахист, боротьба з безпілотниками та спільна оцінка загроз.

Глобальні наслідки та динаміка великих держав

Якщо ізраїльсько-іранський конфлікт затягнеться, це може свідчити про фрагментацію глобальної системи безпеки. Сполучені Штати вже стикаються з двома стратегічними викликами: підтримкою опору України російському вторгненню та стримуванням регіональних амбіцій Ірану. Додайте до цього зростаюче протистояння з Китаєм щодо Тайваню та Південно-Китайського моря, і ризик глобального перенапруження стане гострим.

Для Європи ширша війна на Близькому Сході може прискорити усвідомлення того, що вона повинна взяти на себе більшу відповідальність за оборону України. Відволікання США на ситуацію в Перській затоці може спонукати європейських членів НАТО, особливо Польщу, Німеччину та Францію, прискорити постачання озброєнь та довгострокові пакети підтримки. ЄС також може використати цей момент, щоб наполягати на швидшому вступі України як жест стратегічної узгодженості.

Висновок: Подвійні конфлікти, переплетене майбутнє

Ізраїльсько-іранський конфлікт та війна в Україні пов'язані між собою більше, ніж може здатися на перший погляд. Затяжна війна на Близькому Сході може виснажити ресурси Заходу, заохотити російські авантюри та посилити тиск на дипломатичну позицію України. Але вона також може прояснити ставки міжнародного порядку: момент кризи, в якому демократії стикаються з авторитарними силами на багатьох фронтах, і в якому Сполучені Штати беруть на себе ініціативу на Близькому Сході, тоді як самовідновлювана мілітаризована Європа виступає проти російської наземної агресії в Україні.

Для Києва завдання полягає в тому, щоб забезпечити, щоб Україна не стала «забутою війною», затьмареною бомбами в Леванті. Натомість, Україна повинна продовжувати представляти себе як передову глобальної стабільності — частину ширшої боротьби за міжнародну систему, засновану на правилах. Якщо вона зможе це зробити, навіть попри нові відволікаючі фактори, вона може зберегти і навіть поглибити підтримку, яку їй потрібно витримати.