Остання миля: допомога з Харкова літнім людям Балаклії

Метью Періш

Вівторок, 6 жовтня 2026 року

Обговорюючи гуманітарну допомогу в Україні, існує тенденція мислити величезними цифрами. Уряди оголошують про пакети вартістю сотні мільйонів євро. Міжнародні організації публікують статистику, яка фіксує доставлені тонни поставок, тисячі охоплених бенефіціарів та мільйони доларів, виділених на допомогу. Однак гуманітарна допомога зрештою має сенс лише тоді, коли хтось стукає у двері та передає літній людині необхідні продукти харчування, ліки чи предмети домашнього вжитку. Між міжнародним донором і цими вхідними дверима знаходиться те, що гуманітарні фахівці іноді називають «останньою милею»: складна, дорога та часто небезпечна справа доставки допомоги людині, яка її дійсно потребує.

Робота харківської організації «Бага» з надання допомоги людям похилого віку в Балаклії особливо чітко ілюструє важливість цієї останньої милі. «Бага» – одна з менших організацій, що діють у складній екосистемі гуманітарної допомоги в Харківській області. Її значення полягає не у величезних інституційних структурах, пов’язаних з найбільшими міжнародними гуманітарними організаціями, а в чомусь набагато простішому: люди в Харкові отримують припаси, завантажують транспортні засоби та доставляють їх до громад, де літні мешканці продовжують жити у важких обставинах. «Львівський вісник» не зміг знайти суттєвої достовірної публічної документації про саму «Багу», тому не має наміру відтворювати інституційні заяви про організацію, які неможливо незалежно перевірити. Для сьогодення важливою є діяльність, яку ми спостерігали або про яку нам розповідали: гуманітарні вантажі, що перевозяться з Харкова до Балаклії для розподілу серед літніх мешканців.

Балаклія розташована приблизно за 90 кілометрів на південний схід від Харкова та набула невтішної популярності під час війни. Російські війська окупували місто на початкових етапах повномасштабного вторгнення у 2022 році, а Україна повернула його собі під час надзвичайного контрнаступу в Харкові у вересні того ж року. Однак звільнення не означало негайного повернення звичайного життя. Спадщина окупації, пошкодження інфраструктури, економічні проблеми та постійна нестабільність Харківської області створили низку соціальних проблем, які особливо важко подолати людям похилого віку.

Це один з менш гламурних вимірів війни. Телевізійні камери природно зосереджуються на солдатах, зруйнованих будівлях та видовищних військових подіях. Однак війни також породжують спокійніші форми страждань. Літня жінка, яка живе сама, може виявити, що магазин, яким вона раніше користувалася, закрився, що громадський транспорт ненадійний або що вартість її пенсії знизилася через ціни воєнного часу. Літній чоловік з обмеженою мобільністю може виявити, що придбання ліків або доставка продуктів додому стали непосильним завданням. Члени сім'ї, які раніше допомагали, могли вступити до Збройних сил, переїхати в інше місце в Україні або стати біженцями за кордоном. Людина, яка раніше була просто бідною, може таким чином стати надзвичайно вразливою, і нічого драматичного з нею не станеться в певний день.

Ось чому гуманітарні постачання, спрямовані саме на людей похилого віку, мають значення, непропорційне їхній грошовій вартості. Пакет з їжею, засобами гігієни та предметами першої необхідності не є складним гуманітарним втручанням. Він не вимагає конференцій у Женеві чи складних теорій міжнародного розвитку. Тим не менш, якщо його одержувачем є літній пенсіонер з обмеженою мобільністю та дуже невеликим доходом, це може становити різницю між нормальним харчуванням та відсутністю їжі наприкінці місяця. Гуманітарний вплив зрештою слід оцінювати за такими наслідками.

Також існує важлива різниця між доставкою гуманітарної допомоги до міста та її доставкою людям. Постачання, що надходить на склад, не обов'язково доходить до найуразливіших мешканців. Люди похилого віку можуть мати труднощі з поїздкою до розподільчих центрів, стоянням у чергах або дізнанням про час розподілу допомоги. Деякі взагалі неохоче просять про допомогу. Покоління, яке виросло в Радянському Союзі та пережило хаотичні економічні умови 1990-х років, часто звикло до надзвичайного рівня самостійності. Гордість може стати ще однією перешкодою для отримання допомоги.

Невеликі українські організації іноді можуть ефективніше вирішувати ці проблеми саме тому, що вони працюють неформально та локально. Вони можуть ідентифікувати окремих одержувачів через особисті мережі, сусідів, муніципальні контакти та попередні розподіли. Вони можуть змінювати маршрути, коли обставини змінюються, та доставляти допомогу безпосередньо в житлові райони, а не вимагати від одержувачів допомоги проходити складні бюрократичні процедури. Ніщо з цього не скасовує важливості підзвітності. Гуманітарні організації, якими б малими вони не були, повинні вести належний облік, захищати пожертви та забезпечувати розподіл допомоги відповідно до потреб. Але бюрократія повинна залишатися засобом забезпечення гуманітарної ефективності, а не ставати перешкодою для неї.

Подорож з Харкова до Балаклії також відображає щось ширше щодо сучасної України. Сам Харків залишається містом, яке живе під постійною загрозою російського нападу, проте мешканці, що там проживають, продовжують організовувати допомогу для громад в інших частинах регіону. Це ускладнює традиційне розмежування між гуманітарним донором та гуманітарним бенефіціаром. Одна й та сама особа може бути і тим, і іншим. Волонтер, який живе в харківській квартирі, може провести ніч, скриваючись від дронів, а наступного ранку завантажити машину з припасами для людей, які ще більш вразливі.

Це явище стало однією з визначальних рис українського громадянського суспільства з лютого 2022 року. Стійкість країни значною мірою залежала від неформальних або напівформальних мереж, які заповнюють прогалини швидше, ніж можуть реагувати великі установи. Волонтери купують транспортні засоби, перевозять генератори, збирають одяг, знаходять житло для переміщених осіб, доставляють їжу та реагують на конкретні потреби, про які повідомляють через телефонні дзвінки та програми обміну повідомленнями. Система може виглядати хаотичною з точки зору міжнародного консультанта з розвитку. З точки зору людини, яка чекає на допомогу, її переваги можуть бути значно очевиднішими.

Люди похилого віку займають особливо складне становище в цій соціальній структурі воєнного часу. Молодші українці можуть легше переїхати, знайти нову роботу або відновити соціальні мережі в іншому місті чи країні. Для людини віком 75 чи 80 років виїзд з дому може означати відмову від майже всього звичного. Квартира, сад, сусіди та місцеві вулиці можуть представляти фізичну географію всього дорослого життя. Як наслідок, деякі люди похилого віку залишаються в місцях, які молодші родичі вважають небезпечно близькими до війни. Їхнє рішення не обов'язково є ірраціональним. У похилому віці безпека може означати як знайомство, так і фізичну відстань від фронту.

Таким чином, гуманітарні організації стикаються з реальністю, яку неможливо вирішити, просто сказавши вразливим людям переїхати. Там, де літні мешканці вирішать залишитися, хтось повинен допомогти їм утримувати їх. Це означає їжу та ліки, але це також означає опалювальне обладнання, теплий одяг, постільну білизну, засоби гігієни, а іноді й допомогу з дрібними побутовими проблемами, які були б незначними для молодшої людини. З наближенням чергової української зими ці, здавалося б, буденні потреби стають дедалі нагальнішими.

Існує також психологічний вимір. Гуманітарна доставка – це акт комунікації. Коли волонтери прибувають з Харкова, вони демонструють, що хтось поза межами найближчої родини одержувача знає про його чи її існування. Для літньої людини, яка живе сама посеред воєнних потрясінь, це може мати майже таке ж значення, як і вміст посилки. Самотність – одна з найменш помітних форм воєнних злиднів, особливо серед людей, чиї діти та онуки покинули Україну.

Тому допомогу, яку надають такі організації, як Baga, слід розуміти не лише як переміщення товарів, а й як підтримку соціальної структури. Війна фрагментує суспільства. Вона розділяє сім'ї, спустошує села, руйнує бізнес і перериває звичайні стосунки, від яких залежать вразливі люди. Гуманітарне волонтерство намагається, недосконало та у скромних масштабах, відновити деякі з цих стосунків.

Зрештою, відбудеться реконструкція України, яка вимірюватиметься мостами, багатоквартирними будинками, електростанціями, школами та мільярдами євро. Ця реконструкція буде незамінною. Але вже відбувається інша реконструкція, одна посилка та одна подорож за раз. Вона полягає у дотриманні принципу, що літня людина в Балаклії не була забута лише тому, що війна змінила світ навколо неї.

Транспортний засіб, завантажений допомогою, що виїжджає з Харкова, може здаватися незначним на тлі величезної техніки сучасної війни. Однак, з людської точки зору, таке порівняння оманливе. Війни ведуться на різних картах, але люди живуть за окремими дверима. Гуманітарна допомога надається успішно, коли хтось доходить до цих дверей. Це остання миля. Зрештою, це також миля, яка має найбільше значення.