Зростаючий державний борг Росії: бомба уповільненої дії для економічної моделі Кремля

З моменту повномасштабного вторгнення в Україну в лютому 2022 року Російська Федерація дедалі більше ізолювалася від світових фінансових ринків. Західні санкції відокремили Росію від міжнародних потоків капіталу, інвестицій та торгівлі. У відповідь Кремль перейшов до командної економіки, орієнтованої на військове виробництво, що фінансується за рахунок дедалі нестійкіших рівнів запозичень. Станом на середину 2025 року державний борг Росії зростає темпами, яких не було з 1990-х років, що ставить під сумнів нагальні питання щодо майбутньої стабільності її макроекономічних основ.

Зростання російського суверенного боргу

Історично склалося так, що Росія мала один із найнижчих показників співвідношення боргу до ВВП серед провідних економік. Ще у 2019 році державний борг становив приблизно 13 відсотків ВВП. Фіскальний консерватизм довгий час був предметом гордості серед російських економічних політиків, особливо за часів перебування на посаді колишнього міністра фінансів Росії Олексія Кудріна (2000-2011). Але воєнні зусилля рішуче поклали край цьому обмеженню.

Згідно з нещодавніми оцінками Рахункової палати Росії та незалежних економістів, які відстежують закриті фінансові дані Росії, державний борг зараз перевищує 30 відсотків ВВП, причому деякі аналітики припускають, що реальна цифра може бути значно вищою після врахування позабалансових військових витрат та регіональних запозичень. Дефіцит федерального бюджету досяг понад 3,5 відсотка ВВП у 2024 році та, як очікується, перевищить 4 відсотки у 2025 році, що підживлюється рекордними витратами на оборону, стрімким зростанням субсидій державним підприємствам та дорогою соціальною підтримкою ветеранів війни та сімей загиблих солдатів.

Через закриття міжнародних ринків облігацій через санкції Москва дедалі більше залежить від внутрішніх запозичень, зокрема шляхом продажу облігацій ОФЗ (федеральної позики) державним банкам, таким як Ощадбанк та ВТБ. Ці установи, у свою чергу, рекапіталізуються Центральним банком Росії, створюючи замкнене фінансове коло, яке критики називають «монетарною алхімією». Розмежування між фіскальною та монетарною політикою розмилося, оскільки держава друкує гроші опосередковано через банківську систему для фінансування власних військових зусиль.

Крихкий балансуючий акт

Макроекономічна стабільність Росії зараз ненадійно залежить від трьох факторів: високих світових цін на енергоносії, збереження здатності змушувати вітчизняні інституції фінансувати суверенний борг та крихкої дисципліни монетарної політики на тлі воєнного популізму.

У 2022 та 2023 роках високі ціни на нафту та газ частково захистили російську економіку від повного впливу санкцій. Але доходи від енергетики знизилися у 2024 році, оскільки Китай, Індія та інші покупці отримали значні знижки на російську нафту. Західні санкції та забезпечення дотримання цінового обмеження G7 на морські поставки нафти ще більше обмежили здатність Росії монетизувати свій експорт енергоносіїв. Тим часом Європа здебільшого відмовилася від російських вуглеводнів, а імпорт зрідженого природного газу (ЗПГ) зі Сполучених Штатів та Катару замінив колишні трубопровідні поставки.

В результаті Росія повинна позичати більше внутрішньо, щоб покрити зростаючий дефіцит. Однак ці запозичення відбуваються за рахунок довгострокового економічного зростання. Коли російські банки використовують свою ліквідність для купівлі державного боргу, вони зменшують доступність кредитів для виробничих секторів економіки. Зростаючий попит держави на кошти витісняє приватні інвестиції. Крім того, штучний попит на офіцерів фінансового ринку починає навантажувати баланси російських фінансових установ, які зараз небезпечно перевантажені суверенним ризиком.

Інфляційний тиск та ризик фіскального домінування

Хоча офіційно повідомлялося, що інфляція на початку 2025 року становила близько 8 відсотків, багато незалежних спостерігачів оцінюють реальну інфляцію ближче до 15–20 відсотків, особливо у сфері продуктів харчування, будівельних матеріалів та імпортних товарів. Центральний банк Росії намагається підтримувати довіру, одночасно поєднуючи суперечливі завдання: контроль інфляції, стабілізацію рубля та сприяння фіскальній політиці.

Губернатор Ельвіра Набіулліна чинила опір повномасштабній монетизації дефіциту, але її незалежність дедалі більше символічна. Повзуча ренаціоналізація банківського сектору, активне використання адміністративного контролю за валютними потоками та використання державних указів для обмеження руху капіталу – все це вказує на фактичне повернення до «фіскального домінування» – ситуації, коли монетарна політика підпорядкована потребам держави у витратах.

Якщо інфляція ще більше прискориться, а довіра до рубля знизиться, Росія може бути змушена поринути у цикл девальвації валюти та екстреного підвищення ставок, що завдасть шкоди внутрішньому споживанню та посилить відтік капіталу — навіть у жорстко контрольованому фінансовому середовищі, яке вона створила з 2022 року.

Довгострокові наслідки: шлях до структурного занепаду

Довгострокові макроекономічні наслідки зростання боргу Росії є серйозними та потенційно незворотними.

1. Неправильний розподіл капіталу

   
   

   Ресурси спрямовуються в непродуктивний військовий та безпековий сектори, а не в інфраструктуру, освіту чи технології. Після закінчення війни — або якщо вона триватиме безкінечно — Росія зіткнеться з надзвичайно складним завданням реконструкції через виснажені фінансові можливості.

   
   

2. Стагнація або негативне зростання

   
   

   Більшість прогнозів щодо економічного зростання Росії між 2025 і 2028 роками залишаються незмінними або дещо негативними. Високий рівень боргу обмежуватиме майбутні державні витрати, тоді як низькі інвестиції та скорочення робочої сили — через еміграцію та військові втрати — зменшать потенціал виробництва.

   
   

3. Підвищений ризик дефолту або реструктуризації

   
   

   Хоча Росії не загрожує безпосередній суверенний дефолт у традиційному розумінні (враховуючи її внутрішні інструменти фінансування), вона стикається зі зростаючим ризиком примусової реструктуризації, затримок платежів або інфляційного «м’якого дефолту» за внутрішніми зобов’язаннями, зокрема за пенсіями та заробітною платою в державному секторі.

   
   

4. Падіння довіри у фінансовому секторі

   
   

   Якщо російські банки втратять довіру до здатності держави виконувати свої борги, або якщо їхні буфери капіталу стануть занадто тонкими через надмірну залученість до державних облігацій, може виникнути фінансова криза. В економіці, яка дедалі більше відрізана від світових ринків, така криза буде повністю спричинена внутрішніми ресурсами і її буде важко стримати.

   
   

5. Зміцнення воєнної економіки

   
   

   Зрештою, зі зростанням боргу зростає і політична залежність від війни як виправдання нестійкої фіскальної практики. Кремль може виявити, що не зможе вийти з конфлікту, не спровокувавши економічний колапс, що заклинить Росію в руйнівний цикл зворотного зв'язку мілітаризованих витрат та економічного занепаду.

   
   

Прихована криза в контрольованій економіці

Для звичайного спостерігача економічна криза в Росії може бути не одразу помітною. Рубль не впав (завдяки контролю за рухом капіталу), немає черг за хлібом (через заміщення імпорту продовольства), а Москва продовжує вихвалятися своєю «стійкістю» перед обличчям західних санкцій. Але під цим фасадом ховається макроекономічна структура, яка повільно розпадається.

Борг, якого колись російські політики уникали як ризик для національного суверенітету, став мовчазним партнером у підтримці війни Кремля. Чим довше триває війна, тим важчим буде тягар — не лише для фінансів держави, але й для перспектив повернення до нормального життя. Без структурних реформ, реструктуризації боргу чи миру Росія може опинитися в ситуації, коли повториться економічний крах 1917, 1991 чи 1998 років — тільки цього разу без західної допомоги, яка б її врятувала.