Віра та нація: роль релігії в українській ідентичності та опорі

З початку повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році релігія стала потужною опорою національної стійкості України. Від православних священиків, які благословляють солдатів на передовій, до міжконфесійних капеланів, які втішають переміщені сім'ї, духовний вимір української ідентичності відіграв вирішальну, хоч і складну, роль у мобілізації опору. Релігійний ландшафт України, глибоко сформований століттями імперського панування та церковного суперництва, став ареною, де палко обговорюються питання суверенітету, культури та національної мети.

Тут ми досліджуємо, як релігія — і зокрема православне християнство — відображала та формувала боротьбу України за самовизначення, зосереджуючись на її еволюції від радянського періоду до нинішньої війни.

Історичні корені віри та ідентичності

Релігія здавна служила культурним якорем в історії України. З часів хрещення Київської Русі в 988 році східне православ'я функціонувало як центральна сила у формуванні колективної ідентичності на землях, які зараз складають Україну. Протягом століть зміни кордонів та імперського правління — Речі Посполитої, Російської імперії та Радянського Союзу — релігійні установи часто зберігали українську мову, фольклор та звичаї.

Однак ця релігійна традиція часто кооптувалася зовнішніми силами. За царського правління Російська православна церква (РПЦ) використовувалася як інструмент для просування русифікації. У радянську епоху релігійне самовираження жорстоко придушувалося в усіх конфесіях: церкви закривалися, духовенство ув'язнювалося, а атеїзм нав'язувався державними указами. Проте віра існувала, часто таємно, стаючи тихою формою культурного опору.

Після здобуття Україною незалежності в 1991 році релігія знову з'явилася в суспільному житті, з поширенням церков, семінарій та відновленням дебатів щодо церковної приналежності, особливо в православному християнстві.

Православ'я, автокефалія та Помісна Церква

Православна Церква в Україні поділена на кілька юрисдикцій, але дві з них відіграють особливо важливу роль у національній ідентичності:

• Українська православна церква (УПЦ), історично підпорядкована Московському патріархату (РПЦ).

  
  

• Православна церква України (ПЦУ), заснована у 2018 році за підтримки Вселенського патріархату Константинопольського.

Надання автокефалії (незалежності) ПЦУ Вселенським патріархом Варфоломієм у 2019 році ознаменувало сейсмічний момент у духовній та геополітичній орієнтації України. Це було більше, ніж богословське рішення; це була декларація культурного та національного суверенітету. Російська православна церква, розглядаючи цей крок як загрозу своєму впливу, після цього розірвала спілкування з Константинополем.

Для багатьох українців, особливо у західних та центральних регіонах, створення ПЦУ стало кроком до вивільнення нації з-під історичного панування Росії, як у політичному, так і в релігійному плані. Президент України Петро Порошенко тоді назвав це «остаточною незалежністю від Росії».

Віра на передовій

З моменту повномасштабного вторгнення Росії в Україну у 2022 році релігійні лідери та установи відігравали активну роль у підтримці воєнних зусиль та громадянського духу України.

• Військові капелани як православної, так і католицької традицій служать на передовій, надаючи духовну та психологічну підтримку солдатам.

  
  

• Релігійні громади відкрили свої приміщення, щоб використовувати їх як притулки, харчові кухні та центри допомоги для переміщених осіб.

  
  

• Національні дні молитви та екуменічних служб використовувалися для згуртування населення та сприяння єдності між конфесіями.

Примітно, що ПЦУ провела панахиду за загиблими солдатами, освячувала зброю та оборонні споруди, а також публічно засудила вторгнення Росії як агресивну війну. Глава церкви, митрополит Епіфаній, прямо описав війну як боротьбу добра проти зла, описуючи український опір у моральних і навіть священних термінах.

Натомість, УПЦ (Московський патріархат) зіткнулася зі зростаючою підозрою. Хоча вона проголосила свою незалежність від Москви у 2022 році, критики зазначають, що багато її духовенства продовжують висловлювати проросійські симпатії або уникати засудження дій Кремля. Кілька священиків УПЦ були заарештовані українською владою за звинуваченням у співпраці з російськими силами, що посилило громадський тиск щодо ліквідації церкви.

Міжконфесійна солідарність та плюралізм

Релігійний ландшафт України не є лише православним. Греко-католики, римо-католики, протестанти, євреї та мусульмани – всі вони відіграють активну роль в українському громадянському суспільстві. Війна сприяла міжконфесійній співпраці, яка рідко зустрічалася в попередні десятиліття:

• Українська греко-католицька церква з центром у Львові голосно підтримувала армію, приймала біженців та координувала міжнародну католицьку допомогу.

  
  

• Мусульманські лідери, зокрема кримськотатарська громада, засудили російську окупацію Криму та закликали до опору.

  
  

• Єврейські лідери, включаючи головного рабина Моше Реувена Азмана, організували евакуацію, гуманітарну допомогу та закликали до міжнародної солідарності.

Ці групи розглядають захист України не лише як політичну необхідність, а й як захист багатоетнічного, багаторелігійного суспільства від авторитарної гомогенізації. У цьому сенсі релігія в Україні сьогодні функціонує радше як об'єднувач різноманітності, ніж як роздільник конфесій.

Кремль використовує релігію як зброю

Роль релігії в українському опорі слід розуміти у прямій протилежності до її ролі в російській пропаганді. Кремль і Російська православна церква поєднали релігійну символіку з політичною ідеологією, представивши вторгнення як духовну місію «захисту православної цивілізації» та боротьби із західним занепадом. Патріарх Московський Кирил публічно благословив російські воєнні зусилля, зобразивши їх як священний хрестовий похід проти гріха та НАТО.

Ця імперська теологія намагається делегітимізувати українську ідентичність як штучну та «розкольницьку», заперечуючи легітимність ПЦУ та право України на духовне самоврядування. У відповідь українські релігійні діячі прямо відкинули релігійний імперіалізм, стверджуючи священність національного суверенітету.

Релігія та національна свідомість

Сьогодні для багатьох українців віра та національна ідентичність тісно пов'язані. Опитування громадської думки показують, що:

• Зростаюча більшість ідентифікує себе з Православною церквою України, а не з пов'язаною з Москвою УПЦ.

  
  

• Навіть серед світських громадян церкви розглядаються як моральні опори та гуманітарні суб'єкти.

  
  

• Релігійні свята та символи — особливо Великдень, Різдво та свято Святого Михайла, покровителя Києва — набули патріотичного значення.

Хоча Україна залишається світською державою, символічна та емоційна сила релігії відіграла центральну роль у її національному відродженні. Ікони, молитви та святі присутні як в окопах, так і в домівках та на міських площах.

Висновок: Священна боротьба за свободу

Релігія в Україні сьогодні — це не пережиток минулого, а жива сила єдності, мужності та моральної ясності. Вона допомогла зміцнити почуття національної ідентичності, що корениться в опорі, культурній гордості та демократичних прагненнях. Війна поглибила духовний розкол з Росією, перетворивши церковні розбіжності на ширший цивілізаційний вибір.

У той час, як Україна дивиться в майбутнє — до миру, відновлення та європейської інтеграції — релігія, ймовірно, продовжуватиме формувати душу нації: не у формі державного нав'язування, а як плюралістичне, мобілізуюче джерело стійкості, побудоване на століттях витривалості та священності людської гідності.

---

Списки для читання

Академічні та наукові книги

1. Кетрін Ваннер , Громади навернених: українці та глобальна євангелізація (Видавництво Корнельського університету, 2007)

   – Досліджує піднесення протестантських та євангельських рухів у пострадянській Україні та їхній внесок у формування національної та духовної ідентичності.

2. Кетрін Ваннер , «Повсякденна релігійність та політика приналежності в Україні» (Видавництво Корнельського університету, готується до друку)

   – Ваннер є одним із провідних дослідників релігії в Україні; ця робота (деякі з яких доступні у вигляді статей) досліджує, як релігія перетинається з приналежністю та національністю.

3. Джон-Пол Хімка , Українці, євреї та Голокост: різні спогади (Видавництво Університету Небраски, 2021)

   – Включає роздуми про релігійні наративи та пам’ять у формуванні української національної історії та ідентичності.

4. Хосе Казанова та Володимир Хроул (ред.) , Релігія та суспільне життя в посткомуністичних суспільствах (Рада з соціальних досліджень, 2011)

   – Включає тематичні дослідження України та пострадянського релігійного відродження.

Статті в журналах та аналітичні документи

5. Тарас Кузьо , «Злет і падіння Української православної церкви (Московського патріархату): релігійний імперіалізм та занепад російської м’якої сили»

   Релігія, держава та суспільство , том 51, № 1, 2023

   – Аналізує, як війна вплинула на легітимність УПЦ МП та релігійну «м’яку силу» Росії.

6. Елізабет Каллен Данн , «Релігія у війні в Україні: більше, ніж інструмент мобілізації»

   Закордонні справи , 2023

   – Короткий, але чіткий огляд того, як релігійні переконання та ідентичність впливають на війну.

7. Атлантична рада , Релігія як інструмент російського впливу в Україні (2022)

   – Звіт аналітичного центру про те, як Кремль використовував релігійні інституції для формування громадської думки та підриву суверенітету України.

8. Андрій Кравчук , «Православ'я, автокефалія та національна ідентичність в Україні»

   Канадські славістичні документи , том 58, № 1–2, 2016

   – Надає важливу інформацію про богословські та національні наслідки автокефалії.

Журналістичні та популярні джерела

9. The Economist , «Війна в Україні поглибила релігійний розкол» (2023)

   – Пояснює соціально-політичні наслідки розколу між ПЦУ та УПЦ.

10. BBC News , «Віра та передова: українські капелани несуть більше, ніж просто релігію» (2023)

    – Історії з передової, орієнтовані на людину, що підкреслюють духовну турботу як складову морального духу.

11. New York Times , «Релігійна війна? Роль Російської церкви в українському конфлікті» (2022)

    – Гарний вступ для широкого загалу про те, як Російська православна церква легітимізує війну.

Першоджерела та інституційні документи

12. Томос про автокефалію для Православної церкви України (січень 2019 р.)

    – Офіційна заява Вселенського Патріарха про надання незалежності ПЦУ. Доступна в перекладі англійською мовою.

13. Заяви Всеукраїнської ради церков та релігійних організацій

    – Регулярно публіковані декларації про війну, мир та міжконфесійну єдність. Доступні на офіційному вебсайті AUCCRO .