Військові щоденники: українські письменники ведуть хроніку нації в облозі
- Matthew Parish
- 2 дні тому
- Читати 5 хв
Коли у лютому 2022 року розпочалося повномасштабне вторгнення Росії, вулиці України наповнилися звуками сирен, стріляниною та скреготом військових машин. Але серед грому артилерії на сторінках зошитів, блогів та порваних аркушах паперу розгорталася тихіша битва: боротьба за свідчення. Українські письменники — поети, романісти, журналісти та шкільні вчителі — взяли свої ручки та почали описувати не лише руйнування своїх міст, а й витривалість свого народу.
Ці воєнні щоденники стали одним із найважливіших, найлюдськіших та найзворушливіших архівів конфлікту: колективною літературою виживання, скорботи та непокори. Вони показують, як мова може бути одночасно щитом і мечем у нації, яка бореться за визначення свого майбутнього.
Терміновість свідчень
У першу ніч вторгнення український поет і перекладач Остап Сливинський почав вести щоденник, який пізніше назвав « Війна почалася не сьогодні» . У своїх коротких, мінімалістичних записах, часто не довших за абзац, він фіксує оніміння тих перших днів:
«25 лютого. Небо сповнене військових літаків. Місто сповнене тиші».
Його слова, як і багато інших, поширювалися не через офіційні ЗМІ, а на соціальних платформах, де читачі з усього світу стежили за його роздумами в режимі реального часу. Ці письменники не просто фіксували події — вони будували психологічні мости між розбитими годинами війни.
Багато українських авторів обрали подібний підхід: фрагменти щоденників, які оновлюються майже щодня, часто публікуються в Інтернеті перед перекладом чи архівуванням. Ця безпосередність є визначальною рисою української літературної творчості воєнного часу — сира, нефільтрована та актуальна.
Поезія в руїнах
Зокрема, поезія процвітала серед уламків. Такі письменниці, як Люба Якимчук, Ія Ківа та Галина Крук, використовували вірші, щоб висловити те, що проза часто не може: сюрреалістичні зіставлення війни, гостру інтимність горя та стійкість надії.
Якимчук, яка втекла з Донбасу у 2014 році, а потім знову у 2022 році, написала у своєму вірші «Молитва» :
«Захисти мій дім,
Моя мати, мій син,
Моє слово.
Її слова стали символом культурного опору — такого, що наполягає на ліризмі навіть перед обличчям знищення. Під час виступу на церемонії вручення премії «Греммі» 2022 року її поезію було прочитано для світової аудиторії, показавши, що голоси України не лише пережили війну, а й змінили глобальне сприйняття її.
Пишучи з фронту
Не всі воєнні письменники були цивільними особами. Солдати, журналісти та медики також вели щоденники з фронту. Станіслав Асєєв, письменник, що народився в Донецьку, та колишній військовополонений, повернувся, щоб задокументувати війну з нової перспективи. У своїй попередній роботі « В ізоляції » він описував своє полонення в таємній в'язниці, що керувалася Росією. В останні роки його репортажі з прифронтових зон, таких як Бахмут і Вугледар, показали сувору психологічну ціну сучасної війни.
Один молодий солдат, який став блогером, пишучи під псевдонімом «Тихий крок», опублікував короткі есе про життя в окопах:
«Ми жартуємо про багнюку, їжу, росіян. Гумор — це наш бронежилет».
Такі розповіді з перших вуст, часто пронизані сленгом, сатирою та жорстокою чесністю, допомагають розвіяти таємниці війни для тих, хто далеко від фронту. Вони також стають документами, що зберігають мову воєнного життя в усій її грубій, необхідній абсурдності.
Жінки, які писали під час блокади
Багато найглибших щоденників належать українським жінкам, які писали в умовах облоги. Журналістка Наталія Гуменюк зібрала розповіді та свідчення від першої особи у книзі «Загублений острів» , досліджуючи ранній хаос у Києві та південних регіонах. Її гостра журналістська проза фіксує не лише події, а й психологічні коливання між страхом і обов’язком.
У Маріуполі вчителька на ім'я Олена вела рукописний щоденник, поки її місто руйнувалося навколо неї. Один із записів говорить:
«Ми не чули птахів уже тиждень. Тільки свист мушель. Діти досі малюють їх у польоті. Можливо, вони пам’ятають цей звук».
Ці жінки — вчительки, гуманітарні працівники, матері — стали одночасно опікунами та літописцями. Їхні щоденники утворюють унікальний літературний корпус: побутовий, спостережливий та тихо радикальний у своїй відмові підкорити внутрішнє життя війні.
Архів непокори
Визнаючи культурну важливість цих текстів, українські інституції та міжнародні партнери почали їх збирати та перекладати. Український ПЕН-центр, Львівський книжковий форум та такі проєкти, як «Голоси війни» та Український воєнний архів, збирають свідчення для нащадків.
Ці архіви не просто зберігають літературу — вони протистоять історичному стиранню. Вони протистоять російській дезінформації за допомогою власного досвіду. Вони гарантують, що світ пам’ятатиме війну не лише з точки зору втрачених чи здобутих територій, а й словами, написаними тими, хто її пережив.
Мова як зброя пам'яті
По суті, український воєнний щоденник — це більше, ніж просто документ. Це свого роду моральна броня. У кожному тісному сховищі, бункері, освітленому свічками, чи хостелі для біженців, де українець тягнеться до блокнота, акт письма стає декларацією: Ми тут. Ми відчуваємо. Ми терпимо.
Ці тексти вже формують те, як пам’ятатимуть Україну — і як вона пам’ятатиме себе. У майбутньому, коли карти будуть перемальовані та розпочнеться реконструкція, саме щоденники, вірші, фрагменти повсякденних думок розкриють, що насправді сталося з душею країни.
Висновок: Нація, яка пише
Поле бою в Україні не лише вкрите окопами та безпілотниками — воно викарбуване словами. У тиші після сирени чи темряві затемнення українці продовжують писати. Їхні щоденники нагадують світові, що війна — це не просто серія вибухів чи військових маневрів, це мільйони перерваних життів. І в Україні багато з цих життів вирішили відповісти не мовчанням, а чорнилом.
---
Список для читання
Військові щоденники, мемуари та свідчення
Воєнний щоденник Євгенії Бєлорусець
Автор : Євгенія Бєлорусець
Мова : Оригінал українською/німецькою; перекладено англійською мовою
Де читати :
Огляд : Щоденні роздуми з Києва протягом перших тижнів повномасштабного вторгнення Росії. Стислі, поетичні та глибоко особисті.
В ізоляції: Депеші з окупованого Донбасу
Автор : Станіслав Асеєв
Видавництво : Гарвардський український дослідницький інститут (2022)
Посилання : Видавництво Гарвардського університету
Огляд : Розповідь журналіста про життя під російською окупацією та його ув'язнення в ізоляторі «Ізоляція».
Голоси війни: українці діляться своїми історіями
Проєкт : UkraineWorld
Посилання : Серія UkraineWorld «Голоси війни»
Огляд : Короткі, перекладені свідчення цивільних осіб, волонтерів, лікарів та солдатів з усієї України. Постійно оновлюються.
Збірки поезій (у перекладі)
Слова для війни: Нові вірші з України
Редактори : Оксана Максимчук та Макс Росочинський
Видавництво : Академічні дослідження (2017)
Посилання : Сайт видавця
Огляд : Визначна двомовна антологія сучасної української поезії, що включає твори про конфлікт на Донбасі та ранні етапи війни.
Абрикоси Донбасу
Автор : Люба Якимчук
Видавництво : Lost Horse Press (2021)
Посилання : Сторінка видавця
Огляд : Потужна збірка віршів поета, народженого на Донбасі. Досліджує теми вигнання, ідентичності та втрати. Деякі з них були представлені на церемонії вручення премії «Греммі» 2022 року.
Швидкий курс з коктейлів Молотова
Автор : Сергій Жадан
Видавництво : Видавництво Єльського університету (2023)
Посилання : Видавництво Єльського університету
Огляд : Жадан — один із найвідоміших українських поетів. Це його відповідь на війну — ліричний, суворий портрет нації, що чинить опір.
Голоси Бабиного Яру
Автор : Маріанна Кіяновська
Видавництво : Гарвардський український дослідницький інститут (2022)
Посилання : Сторінка видавця
Огляд : Поезія, присвячена пам'яті жертв Голокосту в Бабиному Яру, яка пізніше набула нового резонансу під час російських бомбардувань цього місця у 2022 році.
Багатомовні та мультимедійні проекти
Україна: Війна та Опір (Фото + Текст)
Проєкт : Нью-Йоркський огляд книг + PEN Ukraine
Посилання : Колекція NYRB
Огляд : Поезія, есе та розповіді від першої особи у поєднанні з вражаючими фотографіями воєнного часу.
Музей цивільних голосів (Фонд Ріната Ахметова)
Тип : Відео + текстові свідчення (доступно англійською мовою)
Посилання : https://civilvoicesmuseum.org/en
Огляд : Тисячі історій від цивільних осіб, постраждалих від війни, класифікованих за регіоном, віком та темою.
