Відродження оборонної промисловості України: від радянської спадщини до стандартів НАТО

Повномасштабне вторгнення Росії в Україну в лютому 2022 року каталізувало трансформацію майже в усіх аспектах українського суспільства. Серед найдраматичніших зрушень було відродження оборонної промисловості України — еволюція, зумовлена не лише необхідністю, а й стратегічним імперативом відокремитися від спадщини радянської епохи та тіснішою відповідністю стандартам НАТО. Тут ми досліджуємо траєкторію цієї трансформації, виклики, з якими вона стикається, та можливості, які вона створює для довгострокового суверенітету України та інтеграції в євроатлантичну архітектуру безпеки.

Радянська спадщина: сила та застарілість

На момент здобуття незалежності в 1991 році Україна успадкувала значну частину оборонно-промислової бази Радянського Союзу. Вона могла похвалитися понад 1800 оборонними підприємствами, на яких було зайнято понад мільйон осіб. Країна виробляла танки, ракети, літаки та компоненти для ядерної зброї (хоча Україна відмовилася від свого ядерного арсеналу в 1994 році). Ключовими об'єктами були Конструкторське бюро Антонова (відоме своїми гігантськими транспортними літаками), ракетний завод «Південмаш» та танковий завод імені Малишева.

Однак ця промислова потужність була також ахіллесовою п'ятою України. Оборонний сектор України був тісно інтегрований з російським, а багато ланцюгів поставок, дослідницьких партнерств і технічних стандартів були глибоко взаємозалежними. Розпад СРСР залишив сектор фрагментованим і недофінансованим. Протягом більшої частини 1990-х і початку 2000-х років оборонне виробництво стагнувало, а Україна експортувала значну частину своїх запасів, особливо до таких країн, як Китай, Пакистан і Таїланд, без суттєвих інвестицій у модернізацію.

Від Майдану до мобілізації: потрясіння для системи

Анексія Криму у 2014 році та початок війни на Донбасі стали поворотним моментом. Україна заборонила оборонну співпрацю з Росією, розірвавши давні ланцюги поставок. Водночас необхідність відновлення збройних сил призвела до термінового поштовху до розвитку місцевого виробництва. Державний конгломерат « Укроборонпром» (який зараз проходить реформування та ребрендинг як «Українська оборонна промисловість») став центральним органом для відродження можливостей. Однак початкова реакція була затьмарена неефективністю, корупцією та бюрократичною інерцією.

Ситуація почала змінюватися, коли на сцену вийшла нова хвиля приватних оборонних компаній. Ці менші, гнучкі фірми, часто засновані ветеранами або інженерами, зосереджувалися на безпілотних літальних апаратах, захищеному зв'язку та тактичному обладнанні. До 2021 року Україна розробила вітчизняні безпілотники, модернізувала танки та системи радіоелектронної боротьби, але залишалася сильною залежністю від іноземних постачальників ключових компонентів, включаючи західну цифрову оптику та системи наведення.

Війна як прискорювач: повна мобілізація у 2022–2025 роках

Повномасштабне вторгнення стало потужним прискорювачем. До 2023 року Україна запровадила модель економіки воєнного часу, спрямувавши значні державні ресурси на оборонний сектор. Адміністрація президента Зеленського започаткувала ініціативу «військово-технологічного кластера», стимулюючи спільні підприємства, передачу технологій між військовими та ІТ-компаніями, а також співпрацю між державним та приватним секторами.

Ключові події включають:

• Дрони та барражувальні боєприпаси: Україна стала провідним новатором у сфері безпілотних авіаційних систем (БПЛА). Вітчизняні моделі, такі як дрони RAM II, Leleka-100 та Punisher, тепер є стандартними інструментами для розвідувальних та ударних місій на передовій.

  
  

• Артилерія та боєприпаси: українські фірми почали виробляти 155-мм снаряди стандарту НАТО за підтримки таких союзників, як Польща, Німеччина та Чеська Республіка. Застарілі радянські системи, такі як 152-мм артилерія, поступово виводяться з експлуатації або адаптуються.

  
  

• Броньована техніка: Модернізовані версії танків радянської епохи (такі як Т-64БВ) були доповнені новішими вітчизняними прототипами та західними пожертвами. Такі проекти, як міська бойова машина «Азовець» та відроджена програма БТР-4 (амфібійна колісна бойова машина піхоти), відображають підвищені технічні амбіції.

Колісна бойова машина-амфібія БТР-4, розроблена та виготовлена ​​в Україні

• Кібер- та електронна війна: Досвід України з російськими кібератак зробив її лідером у військовій кіберзахисті. Вітчизняні компанії зараз розробляють системи глушіння, шифрування бойового зв'язку та технології боротьби з безпілотниками.

  
  

• Міжнародне партнерство: Спільні підприємства з Baykar (Туреччина), Rheinmetall (Німеччина) та іншими фірмами, що входять до НАТО, забезпечили вливання як капіталу, так і ноу-хау. Ці партнерства не лише дозволяють спільне виробництво високоякісних систем, але й готують Україну до післявоєнного експортного потенціалу.

Стандартизація та інтеграція в НАТО

Мабуть, найглибший зсув відбувається в доктрині та стандартах. Україна активно переходить від пострадянського обладнання та організаційної логіки до оперативної сумісності НАТО. Це означає більше, ніж просто нові калібри чи програмне забезпечення — це передбачає переосмислення логістики, закупівель і навіть філософії поля бою.

Цей процес не без труднощів. Західні системи озброєння часто вимагають складної інфраструктури технічного обслуговування, навчання та безпечних екосистем даних. Гібридна модель України, яка використовує як радянське, так і натівське обладнання, додає логістичного навантаження. Однак послідовні навчальні програми США, Великої Британії та ЄС заклали основу для зміни поколінь у Збройних силах України.

Більше того, у 2024 році НАТО офіційно відкрило для участі України Групу з питань сумісності оборонної промисловості (DIIG), що дозволило Києву не лише дотримуватися їх, а й допомагати формувати регіональні стандарти оборонного виробництва.

Виклики та шлях попереду

Відродження оборони України стикається з кількома ризиками:

• Сталий розвиток: Економіка воєнного часу не є постійною моделлю. Україна повинна планувати конверсію в мирний час та стабільну промислову політику, яка уникатиме надмірної мілітаризації.

  
  

• Корупція та управління: Оборонні контракти залишаються вектором незаконного збагачення, хоча реформи прозорості воєнного часу – часто під тиском західних прихильників – досягли значного прогресу.

  
  

• Робоча сила та потенціал: Багато кваліфікованих техніків та інженерів перебувають на передовій. Інші втекли з країни. Відновлення робочої сили буде ключовим для довгострокового потенціалу.

  
  

• Залежність від іноземних держав: Хоча інтеграція з партнерами НАТО є життєво важливою, надмірна залежність від зовнішніх поставок озброєнь та компонентів залишається стратегічною вразливістю.

Створення суверенного арсеналу

Відродження оборонної промисловості України – одна з найвизначніших трансформацій війни. Зі спадщини занедбаних заводів та радянських креслень країна перетворюється на центр військових інновацій у Європі. Це промислове відродження – це більше, ніж просто виживання, це прагнення до стратегічної автономії: суверенного арсеналу для суверенної держави.

У той час, як Україна готується до повоєнного майбутнього, її оборонна промисловість буде ключовим стовпом не лише безпеки, а й економічного розвитку, зростання експорту та геополітичної значущості. Перехід від радянської спадщини до стандартів НАТО – це не просто питання обладнання, це символ національного відродження.