top of page

Органна музика Баха у Львові холодного листопадового дня

  • Фото автора: Matthew Parish
    Matthew Parish
  • 1 хвилину тому
  • Читати 3 хв
ree

У Львові бувають листопадові пообіддя, коли місто ніби зависло між порами року. Вологий холод огортає старі кам'яні фасади, а вулиці блищать ледь помітним блиском туману, що піднімається з бруківки. У такі дні відчувається інстинктивне бажання шукати притулку в місцях, де тепло вимірюється не температурою, а атмосферою. Органний зал Львова, колишня церква, інтер'єр якої в неоготичному стилі забезпечує високий притулок від міської холоднечі, стає саме таким святилищем.


Входячи до зали похмурого листопадового дня, спочатку зустрічаєш тишу: ту глибоку, простору тишу, властиву великим священним просторам. Вона має властивість вдиху перед тим, як висловити ідею. Дерев'яні лави, відполіровані поколіннями слухачів, тихо скриплять, коли аудиторія влаштовується. Смуги сірого світла просочуються крізь високі вікна, освітлюючи пил, що висить у повітрі, немов застиглий снігопад. Надворі холод тисне на двері; всередині наростає передчуття.


Потім починає грати орган.


Перші такти музики Баха розходяться крізь неф з авторитетом сили, яка існувала задовго до нас. Вони не стільки наповнюють кімнату, скільки перебудовують її. Величезні труби, що піднімаються, немов ліс полірованого металу, реагують на дотик органіста громовими басами та пошуковими, кришталевими дискантами. Бах розумів орган не як інструмент, а як всесвіт: машину з духових та дерев'яних духових інструментів, здатну виразити весь спектр людського досвіду, від урочистості до захоплення, від глибокого каяття до тріумфальної радості.


У міру розгортання фуги чуєш не лише красу, а й структуру. Музична архітектура Баха розкривається через лінії, що переплітаються, розділяються та повертаються з майже архітектурною точністю. Кожен голос входить ніби у добре продуманий геометричний простір. У цій структурі відчувається безпомилкова присутність математики. Композиції Баха славляться не лише тим, що вони зворушливі, а й тим, що вони зв'язні: кожна фраза є рішенням проблеми, поставленої попередньою; кожна модуляція є висновком, до якого дійшли як за допомогою розуму, так і емоцій.


Слухаючи у Львівському органному залі, ця математична якість стає ще більш очевидною. Акустика простору підкреслює чіткість кожної контрапунктичної лінії. Музика Баха починає сприйматися як щось подібне до набору елегантно збалансованих рівнянь. Тема фуги, введена зі скромною простотою, стає змінною, що піддається трансформації. Вона розтягується, стискається, інвертується та знову з'являється в несподіваних регістрах, проте зберігає свою ідентичність. Це музична логіка: демонстрація того, що краса виникає, коли порядок ставить під сумнів, але не порушується.


Хочеться уявити Баха за своїм столом у Лейпцигу з пером у руці, який опрацьовує ці закономірності зосередженістю вченого, що складає карту принципів величезної та невидимої системи. Однак те, що проявляється у виконанні, — це не холодний розрахунок, а своєрідна сяюча ясність. Математика у Баха — це не абстракція; це метод розкриття емоційної істини. Слухач відчуває це, можливо, навіть несвідомо, коли голоси сходяться в гармонійному вирішенні, яке здається водночас неминучим і глибоким. Це відчуття інтелектуального задоволення та духовного піднесення, ніби приховані симетрії світу на мить стали чутними.


Надворі листопадове світло почало згасати. Світ за залою все ще холодний, все ще вологий, все ще сформований невизначеністю наближення зими. Однак, почувши Баха в такий день, йдеш звідти з оновленим відчуттям порядку. Вузькі вулички міста здаються більш обдуманими. Потік пішоходів, ритм руху транспорту, навіть шелест опалого листя вздовж вулиці Костюшка набувають тихої злагодженості.


Музика Баха не змінює погоду і не зігріває руки, але пропонує щось набагато цілюще: доказ того, що навіть у похмурі часи існує форма порядку, яка є одночасно людською та піднесеною. Сидіти у Львівському органному залі в такий день, слухаючи ці стародавні математичні архітектури, відтворені у звуці, — це відчути швидкоплинне відчуття єдності між розумом, серцем і світом. Це єдність, яка триває лише доти, доки фінальний акорд лунає крізь крокви, але її відлуння триває ще довго після того, як знову ступаєш на холод.

 
 

Примітка від Метью Паріша, головного редактора. «Львівський вісник» – це унікальне та незалежне джерело аналітичної журналістики про війну в Україні та її наслідки, а також про всі геополітичні та дипломатичні наслідки війни, а також про величезний прогрес у військових технологіях, який принесла війна. Щоб досягти цієї незалежності, ми покладаємося виключно на пожертви. Будь ласка, зробіть пожертву, якщо можете, або за допомогою кнопок у верхній частині цієї сторінки, або станьте підписником через www.patreon.com/lvivherald.

Авторське право (c) Львівський вісник 2024-25. Усі права захищено. Акредитовано Збройними Силами України після схвалення Службою безпеки України. Щоб ознайомитися з нашою політикою анонімності авторів, перейдіть на сторінку «Про нас».

bottom of page