Воєнні злочини в Україні: документація, правові рамки та механізми правосуддя

З моменту повномасштабного вторгнення Росії в Україну в лютому 2022 року з'явилося все більше доказів систематичних воєнних злочинів, скоєних на окупованих територіях. Ці дії включають позасудові страти, тортури, сексуальне насильство, напади на цивільне населення та цивільну інфраструктуру, а також примусову депортацію громадян України, включаючи дітей. Прагнення до відповідальності за ці злочини стало ключовим елементом воєнної дипломатії, правової стратегії та моральної аргументації України на світовій арені.

Документування злочинів: скоординовані зусилля

Документування воєнних злочинів у режимі реального часу під час активного конфлікту надзвичайно складне, але Україна доклала рішучих та багатогранних зусиль. Український уряд, зокрема Генеральна прокуратура, розпочав десятки тисяч розслідувань ймовірних воєнних злочинів. Ці розслідування доповнюються незалежними організаціями громадянського суспільства, міжнародними неурядовими організаціями, такими як Human Rights Watch та Amnesty International, а також місіями з встановлення фактів, уповноваженими ООН.

У звільнених районах, таких як Буча, Ірпінь та Ізюм, криміналістичні групи ексгумували масові поховання, документували сліди тортур та збирали свідчення тих, хто вижив. Використання цифрових технологій, таких як геолокація відео, аналіз метаданих та спостереження за допомогою дронів, дозволило досягти безпрецедентного рівня документування. Україна також стала піонером у створенні таких платформ, як «WarCrimes.gov.ua», для краудсорсингу доказів від цивільних осіб.

Правові рамки підзвітності

Існує три основні правові шляхи переслідування воєнних злочинів, скоєних в Україні:

1. Внутрішнє переслідування в українських судах: Кримінальний кодекс України містить положення про воєнні злочини, і національні суди вже почали судити рядових російських солдатів заочно та особисто. Однак проблеми включають обмеженість ресурсів, захист свідків та необхідність спеціалізованої юридичної підготовки.

   
   

2. Міжнародний кримінальний суд (МКС) : Україна визнала юрисдикцію МКС над своєю територією за злочини, скоєні з 2014 року. МКС розпочав офіційні розслідування та у 2023 році видав ордер на арешт президента Росії Володимира Путіна за незаконну депортацію дітей з Донецької області. Хоча МКС має символічну та юридичну вагу, він стикається з обмеженнями: Росія не є учасницею Римського статуту, а його виконання залежить від міжнародної співпраці. На практиці Володимира Путіна не можна заарештувати, якщо він не ступить на територію країни, що підписала Римський статут і ратифікувала його.

   
   

3. Спеціальний трибунал з питань злочину агресії: Оскільки Міжнародний кримінальний суд не може переслідувати злочин агресії (акт розв'язання незаконної війни) без звернення до Ради Безпеки ООН (на яке Росія може накласти вето як постійний член Ради Безпеки) або ратифікації державою-агресором, Україна та її союзники запропонували створити Спеціальний трибунал з питань агресії. Цей суд буде спрямований на вище керівництво Росії за розв'язання війни та може доповнювати зусилля, зосереджені на воєнних злочинах та злочинах проти людяності.

   
   

Механізми та виклики

Міжнародні механізми правосуддя стикаються як з процедурними, так і з політичними перешкодами. Збір допустимих доказів під час воєнного часу є за своєю суттю ризикованим. Прокурори повинні довести не лише те, що злочини мали місце, але й те, що вони були систематичними, керованими або схваленими начальством — це висока планка для обвинувального вироку.

Більше того, політичні аспекти є складними. Деякі країни висловили вагання щодо створення спеціального трибуналу, побоюючись, що він може виглядати політизованим або створити прецеденти, які одного дня можуть бути використані проти них. Існує також завдання забезпечити, щоб українські сили застосовувалися до тих самих стандартів, щоб зберегти довіру та справедливість.

Тим не менш, війна стимулювала інноваційну співпрацю. Євроюст (Агентство Європейського Союзу з питань співробітництва у сфері кримінального правосуддя) підтримало спільну слідчу групу України, Литви, Польщі та МКС. Організація Об'єднаних Націй та ОБСЄ розпочали моніторингові місії. Держави, включаючи Німеччину та Францію, розпочали розслідування згідно з універсальною юрисдикцією, що дозволяє їм розглядати справи, навіть якщо злочини були скоєні за кордоном.

Моральний та стратегічний імператив

Досягнення правосуддя за воєнні злочини є не лише юридичною необхідністю, а й стратегічним та моральним імперативом для України. Воно служить для делегітимації російських воєнних зусиль, збереження історичних записів та надання відшкодування жертвам. У часи, коли дезінформація та історичний ревізіонізм є поширеними, встановлення чіткої, заснованої на доказах історії злочинів є критично важливим.

Більше того, справедливість є центральною для будь-якого післявоєнного врегулювання. Міцний мир не може бути побудований безкарно. Притягнення винних до відповідальності — від піхотинців до вищого командування — є важливим для запобігання майбутнім злочинам та зміцнення норм міжнародного права.

Висновок

Війна в Україні стала випробуванням для міжнародного правосуддя. Хоча притягнення до відповідальності під час триваючого конфлікту є складним завданням, Україна мобілізувала значні внутрішні та міжнародні ресурси для документування та переслідування воєнних злочинів. Успіх залежатиме не лише від юридичної ретельності, а й від політичної волі, міжнародної солідарності та непохитної відданості правді. Якщо ці зусилля будуть продовжені, вони можуть змінити архітектуру відповідальності за воєнний час у 21 столітті.