Закон про санкції проти Росії 2025 року: трансатлантичні санкції, стамбульські переговори та стратегічні розрахунки Кремля
- Matthew Parish
- 1 хвилину тому
- Читати 3 хв
У травні 2025 року геополітичний ландшафт навколо російсько-української війни зазнає значних змін. Сполучені Штати та Європейський Союз – очевидно, узгоджено – активізували свої зусилля щодо тиску на Москву за допомогою скоординованих санкцій, тоді як дипломатичні ініціативи, спрямовані на посередництво в мирному процесі, стикаються з новими викликами. Центральним елементом цих подій є запропонований Закон про санкції проти Росії 2025 року, ініційований сенатором США Ліндсі Гремом, та очікувані, але зрештою скасовані, мирні переговори у Стамбулі, заплановані на 15 травня 2025 року між президентами Зеленським та Путіним.
Закон про санкції проти Росії: законодавча ініціатива США
Сенатор Ліндсі Грем, республіканець, близький до президента Трампа, який має значний вплив на зовнішні справи в політиці США, вніс Закон про санкції проти Росії 2025 року (S.1241) – двопартійний законопроект, спрямований на запровадження суворих економічних санкцій проти Росії та її торговельних партнерів. Повний текст законопроекту можна знайти тут:
Ключові положення законопроекту включають:
Посилені первинні санкції: спрямовані проти російських посадовців, фінансових установ, державних структур та енергетичного сектору.
Додаткові санкції: запровадження 500% тарифу на імпорт з країн, що купують російську нафту, природний газ, нафтопродукти або уран.
Додаткові заходи: заборона інвестицій США в Росії, заборона імпорту російського урану та виключення російських організацій з міжнародних сервісів фінансових повідомлень.
Сенатор Грем назвав ці заходи «руйнівними» санкціями, спрямованими на те, щоб змусити Росію долучитися до справжніх мирних переговорів. Законопроект отримав значну двопартійну підтримку, його підтримали понад 70 сенаторів, що свідчить про високу ймовірність його прийняття.
Координація санкцій між ЄС та США: єдиний фронт
Одночасно Європейський Союз просуває свій 17-й пакет санкцій проти Росії, зосереджуючись на енергетичному та фінансовому секторах. Цей пакет включає санкції проти приблизно 200 танкерів тіньового флоту, обмеження для 30 компаній, що торгують товарами подвійного використання, та санкції проти 75 осіб, пов'язаних з російською військовою промисловістю. Міністр закордонних справ Франції Жан-Ноель Барро наголосив на необхідності глибшої співпраці зі Сполученими Штатами, щоб «задушити» економіку Росії та змусити країну припинити війну.
Європейські дипломати розглядають санкції США, зокрема законопроект Грема, як ключовий компонент тиску на Москву. Стратегія ЄС передбачає узгодження своїх заходів із діями США для представлення єдиного фронту, тим самим підвищуючи ефективність санкційного режиму.
Тим часом Велика Британія оголосила 9 травня 2025 року про нові санкції щодо щонайменше 100 суден так званого «тіньового флоту» Росії, що складається з суден з невідомими власниками та зручними прапорами, часто старіючих суден, що перевозять російську нафту, що призводить до їх затримання, якщо вони швартуються в британських портах, або ризикують бути затриманими, якщо вони входять у британські води. Цей захід також поширюється на судна, підозрювані в саботажі або шпигунських операціях. Британські банківські санкції проти Росії залишаються жорсткими.
Стамбульські мирні переговори: втрачена можливість
На тлі цих санкційних зусиль очікувався потенційний дипломатичний прорив із запланованими мирними переговорами у Стамбулі між президентом України Володимиром Зеленським та президентом Росії Володимиром Путіним сьогодні, 15 травня 2025 року. Президент США Дональд Трамп висловив зацікавленість у участі у саміті за умови участі Путіна. Однак увечері 14 травня президент Путін оголосив, що не буде присутній, натомість відправивши делегацію нижчого рівня на чолі з помічником Кремля Володимиром Мединським та заступником міністра оборони Олександром Фоміним.
Президент Зеленський наполягав на прямих переговорах з Путіним, заявивши, що не матиме контактів з іншими російськими чиновниками. Відсутність Путіна фактично зірвала переговори, а Трамп також відмовився від участі. Цей розвиток подій був розцінений як значний удар по мирним зусиллям, що підкреслило складність дипломатичної взаємодії в поточному конфлікті. Хоча президент Зеленський заявив, що направить делегацію до Стамбула для зустрічі з присутніми російськими чиновниками, від цих переговорів мало що очікується без безпосередньої участі відповідних президентів та без присутності президента Трампа.
Стратегічний розрахунок Путіна: уникнення прямої взаємодії
Рішення президента Путіна утриматися від переговорів у Стамбулі можна інтерпретувати крізь кілька стратегічних перспектив:
Збереження важелів впливу на переговори: Уникаючи прямих переговорів, Путін зберігає свою здатність диктувати умови та терміни переговорів, запобігаючи будь-якому сприйняттю поступок чи слабкості.
Уникнення міжнародного тиску: Пряма зустріч із Зеленським та потенційна присутність Трампа могли б піддати Путіна пильному міжнародному контролю та тиску, щоб він погодився на невигідні умови порівняно з максималістськими умовами, яких він послідовно дотримується публічно.
Внутрішньополітичні міркування: Участь у гучних переговорах без гарантованих результатів може призвести до внутрішньої критики, особливо якщо її сприйматимуть як поступку вимогам Заходу.
Перспективи та потенційні результати
Поточна траєкторія передбачає кілька можливих сценаріїв:
Посилений режим санкцій: Через провал стамбульських переговорів США та ЄС, ймовірно, запровадять більш агресивні санкції, спрямовані на те, щоб паралізувати економічні можливості Росії та змусити її повернутися до переговорів.
Патова ситуація та затяжний конфлікт: За відсутності дипломатичного втручання конфлікт може продовжуватися, що призведе до подальших гуманітарних криз та регіональної нестабільності.
Альтернативні посередницькі зусилля: Такі країни, як Бразилія та Китай, висловили зацікавленість у сприянні переговорам, потенційно пропонуючи альтернативні шляхи для діалогу.
Висновок
Закон про санкції проти Росії 2025 року є значним посиленням стратегії США, спрямованої на примус до припинення агресії в Україні. У поєднанні зі скоординованими санкційними зусиллями ЄС, міжнародна спільнота сигналізує про єдину позицію щодо триваючого конфлікту. Однак провал стамбульських переговорів підкреслює виклики, пов'язані з дипломатичним вирішенням. З розвитком ситуації постійний міжнародний тиск та узгоджені стратегії залишаються важливими для досягнення мирного врегулювання.