Велика втеча: втеча капіталу з Росії та відчайдушні заходи Кремля

У міру того, як російська економіка адаптується до воєнних умов, набирає обертів тиха криза — не на передовій, а на банківських рахунках, у портфелях нерухомості та приватних літаках. Відтік капіталу з Росії різко прискорився за останні місяці, що загострило занепокоєння Кремля щодо економічної стабільності та політичної лояльності. Приватні інвестори, олігархи, технократи та навіть бізнесмени середньої ланки прагнуть вивести багатство з країни на тлі зростаючих побоювань щодо оподаткування, конфіскації активів, націоналізації або простого економічного колапсу.

Нещодавні спроби російської влади зупинити цей відтік, включаючи сумнозвісну справу Костянтина Стукова, відомого промисловця, якому в червні 2025 року було заборонено виїжджати з Росії офіцерами, які сіли на його приватний літак прямо на злітно-посадковій смузі, свідчать про новий етап у відповіді Кремля: примусове економічне обмеження. Російська держава, ізолювавшись від Заходу, тепер замикається в собі, розглядаючи капітал як загрозу, а мобільність як державну зраду.

Тут ми досліджуємо масштаби та характер поточного відтоку капіталу з Росії, правові та неформальні механізми, що використовуються для його стримування, а також ширші наслідки для середньострокових та довгострокових перспектив російської економіки.

Переосмислення відтоку капіталу

Втеча капіталу стосується масштабного переміщення фінансових активів з країни інвесторами або фірмами, які вважають ризик утримувати багатство в межах національних кордонів. Це може бути законним чи незаконним, видимим чи прихованим, короткостроковим чи постійним. У випадку Росії втеча капіталу не є чимось новим — 1990-ті та початок 2000-х років відзначилися величезними переведеннями багатства за кордон. Але з 2022 року вона набула нового характеру.

Відразу після повномасштабного вторгнення в Україну Росія пережила початкову хвилю відтоку капіталу, спричинену панікою та санкціями. Іноземні фірми позбулися активів, а заможні росіяни перевели їх до Дубая, Вірменії, Казахстану та інших країн. Однак, відмінною рисою поточного етапу є те, що відтік капіталу більше не є просто реактивним. Тепер він стратегічний, стійкий і часто здійснюється всупереч новим російським законодавчим заборонам.

Центральний банк Росії визнав чистий відтік приватного капіталу на суму понад 160 мільярдів доларів у 2024 році (з економіки, ВВП якої за той самий період становив 2 трильйони доларів, тобто приблизно 8% ВВП), і ця цифра, як вважається, занижена. Відтік є як прямим — через купівлю іноземної нерухомості, криптовалют та виведення дивідендів за кордон — так і непрямим, таким як списання боргів та заниження експортних витрат. Значна частина цього капіталу проходить через непрозорі фінансові системи в Об'єднаних Арабських Еміратах, Китаї, Туреччині та Центральній Азії.

Реакція Кремля: від регулювання до репресій

Кремль відповів низкою дедалі авторитарніших обмежень. До них належать:

• Заборони на виїзд для заможних осіб та посадовців середньої ланки, часто видані без пояснень. Костянтину Стукову, генеральному директору металургійного конгломерату Ural Gold ( Ужуралзолото ), нещодавно заборонили вилетіти приватним літаком до Дубая, що викликало занепокоєння серед російської промислової еліти.

  
  

• Валютний контроль, що вимагає державного схвалення для великих переказів за кордон або репатріації іноземних доходів.

  
  

• Примусова конвертація доходів в іноземній валюті в рублі, особливо для експортерів.

  
  

• Система «Червоного списку», яка позначає осіб як осіб, що ризикують полетіти, та непомітно позбавляє їх права на подорожі за кордон.

  
  

• Неофіційний тиск з боку ФСБ та економічних прокурорів на банкірів, керуючих активами та юристів, підозрюваних у сприянні відтоку капіталу.

Ці заходи створили атмосферу параної серед російської еліти. Багато бізнесменів тепер бояться не лише ринкових ризиків, а й свавільних затримань або державної експропріації. Деякі відреагували на це превентивним переселенням членів сім'ї, продажем активів, деномінованих у рублях, або придбанням других паспортів через інвестиційні схеми Карибського басейну чи Центральної Азії.

Стратегія Кремля, схоже, ґрунтується на припущенні, що страх може досягти успіху там, де закон не спрацював — що якщо буде наведено достатньо прикладів, решта почнуть його дотримуватися. Але примус породжує недовіру, а недовіра згубна для довгострокових інвестицій.

Економічна та політична довіра: руйнування фундаменту

Відтік капіталу — це не просто техніко-економічна проблема; це барометр довіри. Той факт, що найбагатші громадяни Росії позбавляються своїх активів — часто складними та дорогими способами — свідчить про глибокий крах довіри до майбутнього країни.

Ця відсутність довіри має кілька каскадних наслідків:

1. Застій інвестицій: Внутрішні інвестиції в довгострокові проекти різко скоротилися, особливо в секторах, не пов'язаних безпосередньо з воєнною економікою. Промислові інновації, дослідження та розробки, і навіть базове обслуговування виробничого капіталу відкладаються або припиняються.

   
   

2. Банківська нестабільність: Зі зникненням великих приватних депозитів із системи, російські банки дедалі більше залежать від державних ін'єкцій ліквідності. Роль Центрального банку Росії стала не лише наглядовою, а й екзистенційною.

   
   

3. Відтік мізків: Відтік капіталу часто супроводжується відтоком талантів. Коли підприємці, ІТ-фахівці та фінансисти переїжджають за кордон, вони забирають із собою не лише багатство, а й навички та зв'язки.

   
   

4. Політична невизначеність: режим, який мусить ув'язнювати свій капітал, щоб зберегти його, не може претендувати на стабільність. Зростаюча ізоляція еліти від світової економіки робить її менш корисною — і більш вразливою — для самого Кремля.

Результатом є зростаючий дуалізм в російському економічному житті: мілітаризована командна економіка, що керується державними контрактами та стеженням, і тіньова економіка капіталу та талантів, які шукають усі можливі шляхи виходу.

Середньострокові та довгострокові макроекономічні наслідки

У середньостроковій перспективі відтік капіталу прискорює сповзання Росії до автархії — економічної самостійності, що досягається під тиском. Прямі іноземні інвестиції фактично заморожені не лише через санкції, а й через власні заходи у відповідь Росії. Це обмежує доступ до технологій, глобальних ланцюгів поставок та управлінського досвіду.

В результаті зростання продуктивності праці гальмує. Російська економіка трималася на плаву завдяки витратам воєнного часу, високим доходам від нафти та державним субсидіям. Але це зростання глибоко спотворене. Воно зосереджене в обороні, видобутку ресурсів та неформальних торговельних шляхах. Решта економіки виснажується.

У довгостроковій перспективі, якщо не зупинити цей процес, відтік капіталу зробить економіку Росії меншою, крихкішою та корумпованішою. Залежність від вузької еліти «патріотичних бізнесменів» — тих, хто занадто лояльний, скомпрометований або наляканий піти — посилить кумівство та неефективність. Відсутність конкурентного капіталу означає, що рішення про розподіл прийматимуться не ринками, а міністерствами та фаворитами міністерств.

Більше того, постійний відтік капіталу підриває монетарний суверенітет Росії. Рубль залишається волатильним, схильним до зовнішніх потрясінь та тиску з боку чорного ринку. Навіть за умови контролю за рухом капіталу обмінний курс дедалі більше символічний, ніж відображає базовий попит і пропозицію.

Ціна страху

Росія воює не лише з Україною, а й з її власним економічним, а отже, і політичним майбутнім. Криміналізуючи вивезення капіталу, Кремль визнає свою неспроможність сприяти лояльності через процвітання. Тепер він прагне нав'язати лояльність шляхом стримування.

Випадок пана Стукова є показовим: заможний промисловець, пов'язаний з режимом, якому заборонено залишати власну країну — не за державну зраду, а за спробу захистити своє багатство. Його затримання — це не аномалія; це сигнал. У сучасній Росії успіх чи лояльність більше не є гарантією безпеки. Це привід для підозри.

Капітал тікає не тому, що він нелояльний. Він тікає, бо відчуває, що влада стала примхливою — що правила змінюються швидше, ніж їм можна дотримуватися. Оскільки все більше росіян перевозять багатство та навички через невидимі кордони, Кремль може виграти війну за пересування, але програти війну за довіру.

Зрештою, країна, яка змушена тримати свої гроші вдома, не може розраховувати на зростання. Вона може лише скорочуватися — всередину, назад і самотньо.

Як казав Володимир Ілліч Ульянов: «Що робити?». Зрештою, росіянам доведеться вирішувати самостійно.