Чим займатимуться добровольчі групи після війни?

Волонтерство було однією з визначальних рис стійкості України з перших днів російського вторгнення. Починаючи з 2014 року, і в набагато більших масштабах після лютого 2022 року, волонтерські об'єднання заповнили прогалини в логістиці, медичному забезпеченні, закупівлі обладнання, розміщенні, евакуації, розповсюдженні інформації та соціальному забезпеченні. Вони стали сполучною тканиною, що об'єднує громадянське суспільство з передовою. Якщо і коли війна закінчиться, неминуче, що волонтерський ландшафт України не просто повернеться до своєї довоєнної форми. Завдання, структури та очікування, що покладаються на волонтерські групи, докорінно зміняться, навіть якщо дух, який їх створив, залишається незамінним. Перехід від мобілізації воєнного часу до постконфліктної відбудови змінить роботу громадянського суспільства так само разюче, як війна змінила державу.

Найнагальнішою трансформацією буде демографічна та гуманітарна. Навіть якщо перемир'я буде досягнуто, Україна зіткнеться з наслідками сотень тисяч поранених солдатів, переміщених цивільних осіб, дітей-сиріт та розбитих сімей. Волонтерські організації, які навчилися постачати тепловізори та дрони, можуть перенаправити свої навички на підтримку реабілітаційних центрів, протезних майстерень, консультацій з питань травм, програм інтеграції ветеранів та закладів догляду за людьми з інвалідністю. Ці завдання не менш термінові, ніж доставка тактичного спорядження на передову, але вони вимагають нового досвіду, довгострокового планування та тісної співпраці з Міністерствами соціальної політики та охорони здоров'я. Волонтерам потрібно буде перейти від менталітету реагування на надзвичайні ситуації до терплячої, довгострокової моделі догляду.

По-друге, буде колосальне завдання реконструкції. Коли війна закінчиться, Україна все ще буде країною зі зруйнованою енергетичною інфраструктурою, замінованими сільськогосподарськими угіддями, знесеним житлом та тисячами пошкоджених шкіл і лікарень. Частину цієї роботи підтримуватимуть міжнародні донори, але можливості державних установ України залишатимуться напруженими ще роками. Тому волонтери стануть мостом між місцевими громадами та національними стратегіями відбудови. Замість того, щоб постачати пікапи для батальйонів, групи можуть опинитися в ситуації, коли організовують місцеві прибирання, координують інформаційні кампанії з розмінування, взаємодіють з іноземними неурядовими організаціями, допомагають у відбудові центрів сіл та контролюють реалізацію проектів, що фінансуються донорами, щоб гарантувати, що кошти не будуть перенаправлені на корупцію. Цей нагляд на рівні громади може стати одним із найважливіших внесків, які волонтерські групи можуть зробити у повоєнну Україну.

Третя зміна стосуватиметься взаємовідносин між волонтерами та Збройними силами. Під час війни багато волонтерських мереж слугували допоміжними ланцюгами постачання, обходячи бюрократичні перешкоди та задовольняючи нагальні потреби за рахунок приватних пожертв. Після припинення бойових дій українська армія пройде глибокі інституційні реформи. Вона демобілізується, реструктуризується та професіоналізується. Очікується, що системи закупівель працюватимуть більш прозоро, а залежність від приватної волонтерської логістики має зменшитися. Проте волонтерські групи все ще відіграватимуть важливу роль: допомагатимуть ветеранам перейти до цивільної роботи, підтримуватимуть навчальні та освітні установи для звільненого військовослужбовця, збиратимуть кошти на меморіальні проекти та підтримуватимуть громадянську культуру поваги до військової служби. Збройні сили можуть прагнути формалізувати співпрацю з волонтерами, але межі необхідно буде ретельно окреслити, щоб уникнути політизації чи комерціалізації патріотичного активізму.

Четвертою сферою, в якій роль волонтерів розвиватиметься, є управління та нагляд за боротьбою з корупцією. Воєнні умови тимчасово зменшили терпіння громадськості до критики держави, але післявоєнне врегулювання відродить дебати щодо прозорості, підзвітності та реформ. Волонтерські групи з досвідом у закупівлях та залученні коштів матимуть всі можливості вимагати вищих стандартів від державних установ. Вони можуть стати частиною ширшої екосистеми моніторингу, підтримуючи журналістські розслідування, допомагаючи аудиторам або беручи участь у роботі наглядових комітетів місцевих рад. Завдання полягатиме у збереженні незалежності, одночасно конструктивно взаємодіючи з органами державної влади. Волонтерство може залишатися противагою політичній інерції, але воно має уникати кооптації конкуруючими фракціями, особливо в напруженій обстановці, яка може настати після повоєнних виборів.

По-п'яте, з'являться нові психологічні потреби, що стосуються виключно волонтерів. Війна створила солідарність, але також і виснаження. Багато волонтерів роками жили в стані постійної мобілізації, поєднуючи приватну роботу з щовечірніми закликами до збору коштів та постійною логістичною координацією. Коли війна закінчиться, вони можуть страждати від власних форм вигорання, втрати ідентичності або почуття провини за те, що вижили. Волонтерським групам, можливо, доведеться розробити внутрішні системи підтримки для своїх членів та переглянути сталість своїх моделей фінансування. Спокуса підтримувати темп воєнного часу зіткнеться з потребою у відпочинку та переналаштуванні. Успішний перехід вимагатиме визнання того, що самі волонтери потребують турботи.

По-шосте, геополітичний контекст впливатиме на волонтерську діяльність. Післявоєнна Україна залишатиметься військово та політично крихкою. Її іноземні партнери можуть пропонувати гарантії безпеки, але Москва навряд чи відмовиться від своїх цілей. Тому волонтерські групи можуть стати провідниками міжнародної взаємодії: пояснюючи місцеві умови іноземним донорам, виступаючи посередниками між українськими громадами та міжнародними інституціями, а також діючи як неформальні дипломати в процесі відбудови. Їхнє знання місцевих потреб зробить їх важливими співрозмовниками, особливо в регіонах, близьких до колишньої лінії фронту.

Зрештою, моральний авторитет, накопичений добровольцями під час війни, вплине на громадянську культуру України. Волонтери стали одними з найбільш довірених учасників українського суспільного життя, часто більш авторитетними, ніж офіційні інституції. Після війни ця довіра нестиме відповідальність. Волонтерським групам потрібно буде уникати фрагментації на політичні механізми або конкуруючі олігархічні інтереси, а натомість зосереджуватися на громадському служінні. Їхній накопичений досвід, організаційна дисципліна та репутація можуть дозволити їм формувати національні дебати з питань освіти, міського планування, захисту довкілля, охорони здоров'я та культурного оновлення. У цьому ширшому сенсі волонтерство може допомогти визначити характер миру, який настане після цього.

Перехід від війни до миру не зменшить потреби у волонтерах; він просто змінить характер їхньої місії. Навички, які волонтери розвинули під час конфлікту – імпровізація, чесність, швидкість реагування та глибоке знання громади – залишатимуться безцінними, поки Україна відбудовується. Але пріоритети змістяться з постачання фронту на відновлення країни. Завданням буде зберегти дух солідарності, адаптуючись до повоєнного середовища, яке вимагає терпіння, інституційної співпраці та довгострокового бачення. Волонтерські групи допомогли Україні пережити війну; по-іншому вони будуть важливими, щоб допомогти їй пережити мир.