Хрещений батько оптоволоконних дронів: інтерв'ю з Троєм Смотерсом
Метью Періш
Вівторок, 3 листопада 2026 року
Ветеран американської морської піхоти пояснює, як проста нитка оптичного волокна змінює поле бою в Україні, чому українські інженери випереджають західні військові закупівлі та чого Сполучені Штати повинні навчитися з війни, яка ведеться за допомогою недорогих технологій.
Серед іноземних волонтерів, які прибули до України після повномасштабного вторгнення Росії в лютому 2022 року, є кілька непересічних особистостей. Деякі з них – колишні солдати, деякі – гуманітарні працівники, а інші – підприємці, інженери чи шукачі пригод, які знайшли в Україні мету, яку їхнє попереднє життя так і не дало. Трой Смотерс, колишній морський піхотинець США та засновник American Made Freedom, є незвичайним поєднанням кількох із цих категорій. Він став особливо відомим своєю роботою з просування впровадження волоконно-оптичних дронів – технології, яка трансформує взаємозв'язок між безпілотними літальними апаратами та системами радіоелектронної боротьби, призначеними для їх знищення.
Смозерс називає себе «хрещеним батьком оптоволоконних дронів» – прізвисько, яке він отримав завдяки своїм зусиллям переконати українських виробників та військові підрозділи прийняти інновацію, яка спочатку викликала значний скептицизм. Його внесок полягав не у винаході оптичного зв’язку, технології з довгою цивільною та військовою історією, а у практичній адаптації та поширенні оптоволоконних систем керування для недорогих дронів з оглядом від першої особи. З’єднуючи літальний апарат з оператором за допомогою фізичного оптичного кабелю, а не покладаючись на радіопередачі, ці системи долають одну з головних вразливостей звичайних дронів: їхню схильність до радіочастотних перешкод.
Наслідки вражають. Відносно недорогий безпілотний літальний апарат може продовжувати функціонувати в середовищі радіоелектронної боротьби, в якому значно дорожчі радіокеровані системи стають неефективними. Однак ця технологія також призводить до інженерних компромісів, пов'язаних з цілісністю кабелів, вагою літака, надійністю виробництва та економікою масового виробництва. Це не просто академічні питання. Це практичні проблеми, які українські інженери та солдати повинні вирішувати під надзвичайним тиском війни, в якій технологічні інновації можуть застаріти протягом кількох місяців.
Смотерс вперше відвідав Україну у складі Корпусу морської піхоти США у 2005 році, коли американські солдати навчали своїх українських колег тактиці піхоти. Він повернувся протягом кількох тижнів після російського вторгнення у 2022 році, переконаний, що має особистий обов'язок допомагати країні, солдатів якої він поважав. Його подальша робота звела його з знайомствами з українськими виробниками безпілотників, передовими підрозділами та зростаючою оборонно-технологічною промисловістю країни, включаючи ініціативу Brave1.
«Львівський вісник» поставив Трою Смотерсу низку запитань про його досвід, технічні основи технології волоконно-оптичних безпілотників, надзвичайні темпи українських інновацій та уроки, які західні військові установи можуть неохоче засвоїти. Його відповіді були відредаговані для ясності та читабельності без зміни їхньої суті.
Від морської піхоти США до України
Метью Періш: Трою, чи не могли б ви почати з розповіді про ваш військовий досвід і що вперше привело вас до України? Як би ви порівняли українських солдатів, яких ви зустріли у 2005 році, з тими, хто воює сьогодні?
Трой Смотерс: Я вступив до лав Корпусу морської піхоти США у 2001 році, до подій 11 вересня та до початку глобальної війни з тероризмом, і служив у резервному піхотному підрозділі. Влітку 2005 року наш підрозділ вирушив до України, яка була нашою країною-партнером, для тренувань з українськими солдатами. Ми відпрацьовували тактику піхоти, і в кожному з наших навчальних сценаріїв Росія була агресором, який вторгся на територію України.
Різниця між українськими солдатами 2005 року та сьогодні, зокрема в їхньому менталітеті та структурі командування, як день і ніч. У 2005 році вони діяли за старою радянською доктриною командування та управління. Сьогодні Україна перебуває на передовій мобілізації свого раніше цивільного населення, максимально використовуючи навички людей на полі бою та розміщуючи потрібних людей на потрібних місцях. Вони роблять це краще, ніж більшість країн.
У підрозділах безпілотників, з якими я працюю, більшість пілотів мають технічний та комп'ютерний досвід. Це дає їм унікальну перевагу.
Метью Періш: Що спонукало вас повернутися, коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення у лютому 2022 року?
Трой Смозерс: Як і більшість світу, я не міг повірити, що Росія справді вторгнеться в суверенну країну. Ми буквально спостерігали початок Третьої світової війни.
Коли Росія вторглася, я знав, що якщо я не зроблю нічого, у певній мірі, щоб бути на правильному боці історії, я завжди вважатиму себе боягузом, який не зміг відстояти те, у що вірив, і людей, у яких вірив.
Я сів у літак і вже на третій тиждень війни був в Україні. Це все змінило.
Народження оптоволоконного дрона
Метью Періш: Вас називають «Хрещеним батьком оптоволоконних дронів». Як ви отримали це прізвисько, і який був ваш внесок у широке використання цієї технології в Україні?
Трой Смозерс: Все почалося 8 березня 2024 року, коли Forbes опублікував статтю про російський волоконно-оптичний безпілотник, який було знайдено. Коли я її прочитав, я одразу зрозумів значення того, що бачив.
Простий шматок оптичного волокна довжиною 20 кілометрів міг би здолати багатомільйонну систему глушіння, що використовує дрон вартістю близько тисячі доларів. Не було жодного радіосигналу, який би його можна було подолати. Я знав, що маю донести цю технологію до своїх українських братів.
Я вже брав участь у кількох волонтерських групах, тому зателефонував друзям і знайшов людей з досвідом роботи з волоконною оптикою. Ми почали створювати власну версію того, що бачили на фотографіях. Через три місяці я вже був в Україні з робочим прототипом.
На той час концепція волоконно-оптичних дронів була відома в Україні, але вона ще не набула широкого поширення. Мені пощастило зустрітися з кількома виробниками, і завдяки щедрому пожертвуванню я зміг надати робочі прототипи численним компаніям та військовим частинам.
Я не виходив з їхніх офісів чи підрозділів, доки в них не з'явився власний дрон, що літав по оптоволоконному зв'язку. Саме так я і заслужив прізвисько «Хрещений батько оптоволоконних дронів».
Для масового впровадження нам потрібне було виробництво. Я з гордістю можу сказати, що кілька компаній, з якими я зустрівся, зараз є одними з провідних виробників волоконно-оптичних дронів в Україні. До нашої зустрічі у них не було такої лінійки продуктів.
Метью Періш: Що було головною перешкодою для переконання українських виробників та військовослужбовців у тому, що цю технологію варто впровадити? Хто були ваші найважливіші українські колаборанти?
Трой Смотерс: Головною проблемою було те, що оптоволоконне волокно являло собою нову концепцію. Майже всі хотіли спочатку випробувати технологію на полігоні для випробування дронів, що могло б значно затримати її впровадження.
Моя теорія була простою: «Якщо воно літає, воно вбиває». Як тільки ви побачите, як воно літає, давайте підемо і вб'ємо кількох росіян. Саме це я їм сказав, і саме це ми й зробили. Справжнім доказом концепції стало поле бою.
Моїм найважливішим українським співробітником був Антон з BTAC. Він був одним із перших, хто почав це робити, і ми вже встановили взаємну довіру завдяки попереднім спільним проектам.
Як працюють оптоволоконні дрони
Метью Періш: Чи не могли б ви пояснити технічною, але доступною мовою фундаментальну різницю між звичайним радіокерованим FPV-дроном та тим, що керується через оптичне волокно?
Трой Смозерс: Оптоволоконний дрон літає незалежно від радіосигналу. Замість зв'язку через радіочастоти, пілот з'єднаний з літаком фізичним оптоволоконним кабелем.
Це означає, що ви можете ефективно керувати дроном уздовж кабелю, але не далі. Основні переваги полягають у тому, що дрон може пролітати крізь місцевість, яка зазвичай перешкоджає радіочастотному зв'язку, а його з'єднання керування не залежить від радіочастотних перешкод.
Є й недоліки. Наразі основними проблемами для деяких користувачів є вартість та обрив кабелю. Ціна на оптичне волокно зросла, і за певних умов волокно може обірватися, що перериває з'єднання.
Метью Періш: Ці дрони часто описують як такі, що неможливо глушити. Чи це технічно точно, чи, можливо, зрештою будуть розроблені інші засоби для протидії їм?
Трой Смозерс: Завжди існують рішення для будь-якої нібито «незламної» або «непереможної» нової розробки. Справжнє питання полягає в тому, чи є ці рішення достатньо масштабованими з фінансової точки зору, щоб їх можна було розгорнути на полі бою.
Одне діло — продемонструвати, що певну технологію можна перемогти. Зовсім інше — встановити, чи можна виробляти та розгортати контрзахід у масштабах, які мають економічний та військовий сенс.
Метью Періш: Які основні механічні та аеродинамічні компроміси пов'язані з перенесенням волоконно-оптичного кабелю? Як ви вирішуєте проблему додаткової ваги та об'єму?
Трой Смозерс: Традиційно розроблений волоконно-оптичний дрон помітно більший за звичайний FPV-дрон, іноді вдвічі більший.
Наша конструкція має особливу перевагу, оскільки ми об'єднали акумулятор і котушку в один блок. Акумулятор і котушка є постійними величинами, тоді як змінною часто є боєприпас або корисне навантаження, необхідні для конкретного завдання.
Порівняно з деякими традиційними волоконно-оптичними конструкціями, це дозволяє нам зменшити загальний розмір нашого дрона приблизно до 45 відсотків від розміру стандартного волоконно-оптичного дрона.
Метью Періш: Ваша організація рекламує оптоволоконний зв'язок на відстані до 25 кілометрів. Як слід розуміти цю цифру? Це довжина кабелю, фактична дальність дії чи щось інше?
Трой Смозерс: Цифра 25 кілометрів – це номінальна відстань котушки. На практиці ми вважаємо ефективну дальність приблизно на 10-15 відсотків меншою за цю цифру, враховуючи коефіцієнт безпеки.
Саме такий підхід ми використовуємо для польотів на меншій висоті. Номінальну довжину троса не слід плутати з відстанню, яку ми очікуємо досягти за практичних умов експлуатації.
Метью Періш: Підтримка цілісності фізичного каналу зв'язку під час руху літака, мабуть, пов'язана з незвичайними інженерними труднощами. З якими найскладнішими проблемами ви зіткнулися?
Трой Смозерс: Одним із наших початкових викликів було досягнення узгодженості виробничих стандартів, зокрема, щодо медіа- та відеокарти.
Нам потрібно було знайти постачальників, здатних забезпечити компоненти з передбачуваною та надійною роботою. Це стало легше, коли перевірені постачальники почали постачати стабільно якісну продукцію.
Відео високої чіткості та штучний інтелект
Метью Періш: Однією з потенційних переваг оптичного зв'язку є його здатність передавати великі обсяги інформації. Як якість відео через оптоволоконне з'єднання порівнюється з традиційними радіочастотними системами, і які додаткові можливості це відкриває?
Трой Смозерс: У більшості випадків оптоволоконне відео перевершує радіочастотне. Ви літаєте у високій роздільній здатності, і єдине, що може бути крутіше, ніж вбивати росіян за допомогою дронів, — це робити це у форматі HD.
Існує також важливіша технічна перевага. Завдяки пропускній здатності та характеристикам передачі оптоволоконного зв'язку ми можемо отримувати дані з дрона та виконувати обчислення на наземній станції. Нам не обов'язково встановлювати дороге обчислювальне обладнання для штучного інтелекту всередині літака, яке можна використовувати лише один раз.
Наземна станція обробляє інформацію та негайно надсилає результати назад на дрон. Це відкриває можливості для надзвичайно швидкої автоматизованої обробки та націлювання.
Метью Періш: Чи означає це, що ви розглядаєте оптоволоконну технологію як важливу технологію, що сприяє розвитку штучного інтелекту та наступного покоління безпілотних літальних апаратів?
Трой Смозерс: Абсолютно. Можливість обробляти інформацію на наземній станції, а не розміщувати все дороге обладнання на борту, є значною перевагою.
Також виникає питання виявлення. Якщо дрон не передає радіочастотний сигнал керування, ворог не може його виявити. Таким чином, оптоволокно зменшує деякі електронні сигнатури, пов'язані зі звичайними дронами.
Наразі волоконна оптика має перевірений варіант використання, і я вважаю, що це залишається важливим, оскільки технологія продовжує розвиватися.
Метью Періш: Ваша організація рекламує вантажопідйомність своїх 10-дюймових та 13-дюймових дронів. Що означають ці цифри, і як розгортання оптичного кабелю впливає на літальний апарат під час польоту?
Трой Смозерс: Наш 10-дюймовий дрон може перевозити до 1,5 кілограма, тоді як наш 13-дюймовий дрон може перевозити до 2,5 кілограма. Ці цифри описують корисне навантаження літального апарата.
Варто пам'ятати, що дрон стає легшим у міру розгортання оптичного волокна. Тому вага літального апарата не є постійною протягом усього польоту.
Метью Періш: American Made Freedom повідомляє про успішне розгортання, яке перевищує 90 відсотків. Як визначається ця цифра та які дані її підтверджують?
Трой Смотерс: Ця цифра взята з військових підрозділів, з якими я працюю безпосередньо в польових умовах. Ми визначаємо успішне розгортання як запуск безпілотника з нашого місця розташування та виконання свого завдання.
Дрони використовувалися так багато разів, що я збився з рахунку, і на даному етапі не можу підрахувати точну загальну кількість. Інформація надходить від підрозділів, які використовують це обладнання.
Чому Україна впроваджує інновації швидше, ніж Америка
Метью Періш: Одним із найвизначніших аспектів розробки українських безпілотників є здатність виробляти ефективні військові технології за відносно невелику вартість. Як ви вважаєте, чому українські інженери досягли такого успіху?
Трой Смозерс: Україна має унікальну перевагу. Не кожен окремий компонент безпілотника повинен проходити попередні випробування та затверджений урядом процес сертифікації, як це часто вимагається у Сполучених Штатах.
Це означає, що ми можемо використовувати найновіші компоненти, доступні на комерційному ринку. Якщо вони працюють, ми включаємо їх у наші проекти.
Що стосується надійності, то перевіркою є те, чи конструкція послідовно виконує свою функцію на полі бою. Якщо вона літає та послідовно досягає свого призначення, то вона надійна.
Метью Періш: Наскільки Україна залишається залежною від китайських чи інших азійських постачальників компонентів для дронів? Чи розвиває країна власний промисловий потенціал?
Трой Смозерс: На початку війни більшість електронних компонентів, що використовувалися в українських безпілотниках, надходили з Азії.
Оскільки Україна перейшла на воєнний лад, вона продовжувала розвивати власні потужності з виробництва компонентів. Це поступово зменшує її залежність від іноземних постачальників.
Метью Періш: Які найважливіші відмінності між тим, як українські інженери розробляють нові технології безпілотників, та тим, як працює американська система військових закупівель?
Трой Смозерс: В Україні ми можемо впроваджувати інновації зі швидкістю війни. У Сполучених Штатах інновації приходять із наступним урядовим схваленням досліджень та розробок.
Це величезна різниця. Україна не має можливості чекати роками на технологію для завершення тривалого процесу закупівлі, коли солдатам потрібні рішення негайно.
Я б порекомендував американським чиновникам із закупівель дозволити окремим військовим підрозділам проявити ініціативу. Надайте їм бюджет для експериментів та розробки власних рішень проблем, з якими вони стикаються у війні за допомогою безпілотників.
Метью Періш: Ви припустили, що Сполучені Штати та інші західні збройні сили принципово неправильно розуміють деякі аспекти війни в Україні. Чого, на вашу думку, їм найнагальніше потрібно навчитися?
Трой Смозерс: Західні збройні сили поступово адаптуються до ідеї, що безпілотники вартістю від 500 до кількох тисяч доларів потенційно можуть бути ефективнішими завдяки кількостям, в яких їх можна розгорнути, ніж системи озброєння вартістю мільйони.
Моя рекомендація проста: поставте асів на свої місця. Знайдіть людей, які мають здібності до технології дронів, які хочуть її розвивати, і дозвольте їм взяти на себе ініціативу.
Це одна з причин, чому Україна була такою ефективною. Вона навчилася використовувати особливі таланти людей, які до війни могли б працювати в зовсім інших професіях.
Свобода, створена Америкою: військові технології та гуманітарна допомога
Метью Періш: Чи не могли б ви пояснити, як працює програма «Свобода, зроблена в Америці», як ваша діяльність в Україні пов’язана з діяльністю в Сполучених Штатах і які у вас стосунки з українською ініціативою оборонних технологій Brave1?
Трой Смозерс: «Свобода, зроблена в Америці», – це моє рішення для поєднання моїх зусиль в Україні з моїми зусиллями щодо повернення отриманих уроків до Сполучених Штатів.
Я назвав свою українську діяльність «Свобода, зроблена Американкою», щоб позитивний розголос, який ми отримуємо від військових частин та успішних місій, можна було пов’язати з одними й тими ж загальними зусиллями, навіть якщо ми діємо на двох різних континентах.
Нам пощастило отримати схвалення як партнера Brave1, вивівши на їхній ринок наше оптоволоконне рішення для дронів. Зовсім недавно нас також схвалили для їхньої системи балів.
З мого досвіду, проходження процесу затвердження Brave1 є важливим визнанням якості та інновацій.
Метью Періш: Ваша організація займається як військовою підтримкою, так і гуманітарною допомогою. Як ви розрізняєте ці види діяльності, і як донори можуть бути впевнені, що їхні внески використовуються за призначенням?
Трой Смозерс: Завдяки нашій роботі з підтримки та навчання численних українських військових підрозділів на передовій, ми також дізналися про особисті труднощі, які війна наклала на родини солдатів та громади, що опинилися в скрутному становищі.
Донори часто запитували, чи можуть вони також зробити внесок у гуманітарні потреби, і нам вдалося подолати цю прогалину.
Коли хтось робить внесок, він вказує, чи призначений він для військової підтримки, чи для гуманітарної допомоги. Ми розрізняємо ці цілі.
Україна також вимагає від нас використання послуг сертифікованого бухгалтера, що чудово, оскільки дозволяє нам демонструвати донорам бухгалтерський облік та сліди надходжень.
Значення служіння
Метью Паріш: Ви роками працювали з українськими солдатами та інженерами. Чого цей досвід навчив вас особисто про українців, про війну та про обов'язки іноземців, які приїжджають сюди допомагати?
Трой Смозерс: Мене часто запитують, чому я досяг успіху в Україні та чим саме я тут займаюся. Відповідь проста.
Ви повинні прийти сюди з розумінням того, що ви тут, щоб служити українському народу, і не повинні очікувати нічого натомість. Задоволення від перемоги на полі бою – це нагорода, разом зі знанням того, що ви на правильному боці історії.
Україна навчила мене, що спосіб, яким мене навчали вести війну, не стане реальністю нашого наступного масштабного військового розгортання. Ми повинні негайно адаптуватися.
Коли я вперше почав просувати свою версію оптоволоконного дрона, у мене було два варіанти. Я міг прагнути прибутку, чого хотіли деякі люди з команди волонтерів, або ж обрати службу.
Я обрав послугу, бо хотів підвищити обізнаність та заохотити масове впровадження. Я зробив це, роздавши не лише сам дрон, а й весь перелік компонентів та просту програму, яку ми написали на той час, щоб змусити його літати.
Метью Періш: І насамкінець, яку пораду ви б дали іншим іноземним інженерам, підприємцям чи волонтерам, які хочуть зробити свій внесок у технологічний та військовий розвиток України?
Трой Смозерс: Багато людей не розуміють, що вони тут як слуги українського народу.
Якщо ви прийдете з позицією, що знаєте все, навіть якщо ви дуже обізнані, і почнете намагатися навчати людей, які вже пройшли через роки успішних боїв, ви створите собі непотрібні перешкоди.
Ви маєте поважати досвід і знання самих українців. Саме з цього починається успішна співпраця.
Новий вид військової революції
У підході Троя Смотерса до технологічних інновацій є щось виразно американське. Він бачить проблему, визначає, здавалося б, просте інженерне рішення, знаходить людей, які знають, як його реалізувати, а потім працює над тим, щоб переконати інших, що цю ідею варто прийняти. Його нетерпляче ставлення до бюрократії характерне для певного типу американського підприємця, але в Україні воно знайшло середовище, в якому швидкість, імпровізація та практичні результати є не просто комерційними перевагами. Вони можуть визначити, чи виживуть солдати та чи зможуть їхні підрозділи продовжувати боротьбу.
Однак цікавішою частиною його історії є зв'язок між індивідуальною винахідливістю та колективним українським досвідом. Смозерс не стверджує, що винайшов волоконно-оптичний зв'язок, і його розповідь чітко показує, що широке впровадження залежало від українських інженерів, виробників та військовослужбовців, які перетворили експериментальну концепцію на обладнання, придатне для багаторазового використання на полі бою. Його опис свого українського колеги Антона та наполягання на тому, що іноземні добровольці повинні приїжджати до України з дусі служіння, а не власної важливості, ілюструють реальність, яку іноді приховують західні звіти про іноземну допомогу. Україна більше не є просто одержувачем західних військових знань. Вона стала однією з найважливіших лабораторій світу для розвитку сучасних військових технологій, і західні країни дедалі більше мають чого в неї навчитися.
Також виникають законні питання щодо стандартів, за якими слід оцінювати таку технологію. Наприклад, твердження Смозерса про рівень успішного розгортання, що перевищує 90 відсотків, стосується того, чи успішно дрони запускаються та продовжують виконувати свої місії, а не встановлення перевіреного рівня успішних результатів на полі бою. Його твердження щодо дальності польоту, корисного навантаження та переваг виробництва також слід розуміти в контексті конкретних умов експлуатації та розробки конструкцій, що розвиваються. Ці відмінності важливі, оскільки швидко розвивається індустрія дронів, почала набувати складної мови комерційного просування, іноді без незалежного тестування та спільних технічних стандартів, які дозволили б об'єктивно порівнювати конкуруючі продукти.
Тим не менш, стратегічні наслідки базової технології важко заперечити. Широке використання відносно недорогих безпілотних літальних апаратів ставить під сумнів традиційні припущення щодо вартості військової потужності, вразливості дорогих систем озброєння та здатності великих військових бюрократій адаптуватися до технологічних змін. Поле бою, на якому системи радіоелектронної боротьби вартістю мільйони можуть бути обійдені літаками вартістю лише частину цієї суми, являє собою економічний та доктринальний виклик, який усталені військові інституції не можуть безпечно ігнорувати.
Мабуть, найпоказовішим спостереженням Смозерса є те, що він віддав свої ранні розробки, замість того, щоб намагатися зберегти над ними виключний комерційний контроль. У галузі, яка стає дедалі привабливішою для інвесторів, виробників та оборонних підрядників, він представляє це рішення як свідомий вибір між прибутком та служінням. Звичайно, це розповідь про його власні мотиви, але вона відображає дещо суттєве щодо іноземних волонтерів, які зробили тривалий внесок в Україну: їхні найзначніші досягнення часто виникають не завдяки нав'язуванню власних ідей українцям, а завдяки наданню цих ідей людям, чия країна та життя поставлені на карту.
Майбутнє війни може належати не виключно волоконно-оптичним безпілотникам, які самі зіткнуться з новими контрзаходами та технологічною конкуренцією. Але ширший урок досвіду Смотерса, ймовірно, залишиться в пам'яті. Військова перевага все більше належить тим, хто може визначити корисну інновацію, виготовити її недорого, вчитися на її невдачах та вдосконалювати її швидше, ніж їхні супротивники можуть відреагувати. Україна засвоїла ці уроки через гірку необхідність, і такі люди, як Трой Смотерс, допомогли перетворити їх на практичні інженерні досягнення. Питання зараз полягає в тому, чи здатні більш комфортні військові установи Заходу засвоїти ті ж уроки, не переживаючи на собі страждань України.
