Тіньове членство в НАТО: як Україна інтегрувалася, не вступаючи

З моменту повномасштабного російського вторгнення в лютому 2022 року Україна стала однією з найбільш військово інтегрованих держав, що не є членами, в історії Організації Північноатлантичного договору. Хоча формальне членство залишалося недосяжним — через політичну обережність у західних столицях та страх перед небезпекою ескалації з Москвою — Україна багато в чому стала фактичною частиною стратегічної архітектури НАТО. Це явище, яке іноді називають «тіньовим членством», відображає те, як країна може бути щільно вплетена в альянс безпеки, не отримуючи його офіційної парасольки захисту.

Український випадок являє собою вражаючий парадокс: нація бореться сама на полі бою, але водночас дедалі більше вплетена у військову мережу, яка формально не є її власною. Трансформація України з пострадянської армії на гібридного партнера НАТО знаменує собою одну з найшвидших і найзначніших оборонних інтеграцій 21-го століття, що здійснюється під вогнем і без прапора в Брюсселі.

Стратегічна реальність проти політичної формальності

Членство в НАТО вже давно є метою послідовних українських урядів, що закріплено в Конституції 2019 року. Однак, незважаючи на риторичну підтримку з боку багатьох держав-членів, Україна залишається поза Альянсом — статус, підтверджений обережними формулюваннями на самітах у Вільнюсі (2023) та Вашингтоні (2024). Причини добре відомі: ризик спрацювання зобов'язань за статтею 5, розбіжності всередині НАТО та занепокоєння щодо втягування альянсу у пряму війну з Росією, озброєною ядерною зброєю.

Однак водночас Україна зараз має більше стандартизацій НАТО, ніж багато фактичних членів. Вона отримує розвідувальні дані в режимі реального часу, навчається разом із силами НАТО, використовує західні системи озброєння та координує операції через двосторонні та багатосторонні канали. Хоча їй бракує договірних гарантій безпеки, Україна діє в рамках логіки альянсу, і її виживання дедалі більше розглядається як важлива умова для довіри до НАТО.

Навчання, доктрина та трансформація

Найбільш помітна інтеграція відбулася в тактичній доктрині та військовій освіті. Починаючи з ранніх реформ у 2014 році, прискорених після російського вторгнення до Криму, Україна розпочала масштабну перебудову своїх командних структур, підготовки підрозділів та оперативних норм, впроваджуючи стандарти НАТО в усьому, від логістики до лідерства.

До 2022 року Україна вже почала переходити від командування зверху вниз за радянським зразком до командування місіями, децентралізованої доктрини, що наголошує на ініціативі та автономії малих підрозділів, що є відмінною рисою збройних сил НАТО. Бойовий досвід лише підсилив цю тенденцію.

Також поглибилося партнерство у сфері навчання:

• В рамках операції «Інтерфлекс» під керівництвом Великої Британії на території НАТО було підготовлено понад 50 000 українських військовослужбовців.

• Місія ЄС з військової допомоги (EUMAM) додала структурованої підтримки та інтеграції з європейськими силами.

• Інструктори з США та Канади забезпечили критично важливе навчання на основі доктрини та розвиток сержантського складу (унтер-офіцерів).

Фактично, офіцерський корпус України був перероблений за зразком НАТО — викуваний не в симуляції, а в жорстоких боях проти однієї з найбільших армій світу.

Системи озброєння та їхня сумісність

До 2022 року Україна значною мірою покладалася на застарілі матеріальні платформи радянських часів. Сьогодні її поле бою дедалі більше нагадує арсенал стандартів НАТО:

• Артилерія: системи HIMARS, M777, PzH 2000 та Caesar.

• Броня: танки Leopard 2, Challenger 2 та Abrams, а також Bradley та Marders (німецька бойова машина піхоти)

• Протиповітряна оборона: IRIS-T, NASAMS, Patriot — скоординовані в багаторівневі оборонні мережі за зразком НАТО.

• Розвідка, контрольно-вимірювальні та контрольно-вимірювальні дані (ISR) та цілеуказання: інтеграція із західними супутниковими та безпілотними розвідувальними даними, включаючи цілеуказання в режимі реального часу з каналів, пов'язаних з НАТО.

Українські логістичні центри зараз функціонують як віртуальні форпости НАТО, а західні радники залучені до навчання, технічного обслуговування та ремонту. Хоча запаси боєприпасів та політичні дозволи все ще різняться, досягнута оперативна сумісність вражає — набагато перевищує показники багатьох офіційних членів НАТО.

Командування, розвідка та цифрова війна

Мабуть, найважливішим — і найменш помітним — аспектом інтеграції є командування та управління. Україна зараз регулярно отримує розвідувальні дані з поля бою від літаків розвідки НАТО, супутників та кіберзасобів. Розвідка США та Великої Британії була важливою в усьому: від захисту міст східного Донбасу до планування рейдів через річку поблизу Херсона.

Більше того, бойові дії в Україні дедалі більше оцифровуються за допомогою ГІС Arta (децентралізованої системи збору розвідувальної інформації про місце бойових дій в Україні), систем розвідки та спостереження за ситуацією на базі штучного інтелекту та платформ ситуаційної обізнаності, сумісних з НАТО. Українські командні вузли спілкуються за допомогою зашифрованого комунікаційного обладнання, наданого НАТО, часто за підтримки радників, які працюють з Польщі, Німеччини чи Румунії.

НАТО та Україна мають спільну тактичну картину, навіть якщо вони діють під різними правовими парасольками. Фактично, Україна вже входить до нервової системи альянсу, якщо не до його офіційної структури.

Гарантії безпеки без статті 5

За відсутності офіційного членства, Захід прагнув двосторонніх гарантій безпеки — зокрема, Спільної декларації G7, підписаної в липні 2023 року, та двосторонніх угод, що згодом уклалися з Великою Британією, Німеччиною, Францією та Сполученими Штатами.

Вони не обіцяють автоматичного військового втручання, але зобов'язуються щодо довгострокової підготовки, поставок зброї та швидкої підтримки у разі поновлення агресії. Їх широко розглядають як полегшену заміну НАТО, що зміцнює довіру до альянсу, водночас уникаючи юридичних зобов'язань за статтею 5.

У певному сенсі Україна зараз нагадує Фінляндію чи Швецію до їхнього приєднання: повністю сумісна, глибоко інтегрована та політично об'єднана, але тримається поза межами кола через стратегічну обережність.

Майбутнє статусу України в НАТО

Якщо і коли війна закінчиться, може відбутися офіційне членство в НАТО, особливо якщо Україна поверне повний контроль над своєю територією, а політичні вітри у Вашингтоні та Берліні зміняться. Але навіть якщо їй цього не вдасться досягти, стратегічна реальність залишається такою: НАТО не може деінтегрувати Україну. Інтеграція занадто глибока, військова трансформація зайшла занадто далеко.

Дехто стверджує, що НАТО вже «розпочало війну саме з собою», передавши основну частину боїв на передовій партнеру, який не має членства, але несе цей тягар. Інші розглядають Україну як випробувальний полігон для війн 21-го століття та майбутній опорний пункт безпеки Східної Європи.

В будь-якому випадку межа між членством і партнерством вже безповоротно розмита.

Висновок: Член у всьому, крім назви

Інтеграція України до НАТО – це історія імпровізації, мужності та геополітичної необхідності. Не маючи договору, вона побудувала довіру. Не маючи прапора, вона несла щит.

Вона, можливо, перша країна, яка стала союзником НАТО діями, а не деклараціями, що доводить, що відданість і жертви можуть під вогнем критики мати більше значення, ніж паперова робота. Якщо членство – це дім, то Україна вже живе в кожній кімнаті, але ключів їй ще не вручили.

Історія може колись озирнутися назад і зробити висновок: Україна не вступила до НАТО. НАТО приєдналося до України.

---

Рекомендації щодо політики: просування інституційного узгодження між НАТО та Україною

Оскільки Україна продовжує свою трансформацію у фактичного партнера НАТО, перед нею стоїть завдання не лише зберегти імпульс, а й інституціоналізувати його. Незалежно від того, чи стане повноцінне членство політично життєздатним у короткостроковій перспективі, Україна та НАТО можуть поглибити свою сумісність за допомогою структурованих, прозорих та перспективних ініціатив. Нижче наведено деякі конкретні політичні рекомендації щодо зміцнення цієї стратегічної інтеграції.

1. Створити Раду стратегічної інтеграції між Україною та НАТО (РСА)

Мета: Формалізувати та централізувати співпрацю України з командуваннями та агентствами НАТО.

Модель: За функціями схожа на Комісію НАТО–Грузія, але з оперативним мандатом.

• Включно з представниками SHAPE (Верховного головнокомандування об'єднаних збройних сил НАТО в Європі), штаб-квартири НАТО, а також Міністерства оборони і Генерального штабу України.

• Координувати оборонне планування, терміни навчання, розвиток структури військ та стратегію закупівель.

• Служити інформаційним центром для уроків, отриманих на полі бою, та їх врахування в доктрині альянсу.

2. Кодифікувати стандарти НАТО в українському законодавстві та доктрині

Мета: Прискорити повну сумісність НАТО шляхом узгодження закупівель, планування та операцій зі стандартизацією НАТО (ці угоди про стандартизацію відомі як STANAG).

• Доручити спільну технічну місію для допомоги Україні у впровадженні ключових STANAG у національне законодавство.

• Синхронізувати цикли оборонного планування з Процесом оборонного планування НАТО (NDPP).

• Інтегрувати українських офіцерів до Центрів передового досвіду та навчальних центрів НАТО на ротаційній основі.

3. Створити постійну місію зв'язку НАТО в Києві

Мета: Замінити існуючий Центр інформації та документації НАТО місією вищого рівня, що об'єднує багатовідомчі установи.

• Укомплектований військовими, цивільними радниками, радниками з кібербезпеки та логістики.

• Уповноважений координувати допомогу в режимі реального часу та сприяти підтримці діяльності НАТО з боку приймаючої країни.

• Символічно підтверджує роль України як надійного зацікавленого боку в євроатлантичній безпеці.

4. Інституціоналізувати двосторонні угоди про безпеку в багатосторонні рамки

Контекст: Україна підписала понад десяток двосторонніх гарантій безпеки (наприклад, з Великою Британією, Францією, США, Німеччиною).

• Трансформувати їх у «Київський договір»: спільний формат, схвалений НАТО, який гармонізує ці зобов’язання.

• Встановити спільні цикли огляду, механізми координації та базові показники для військової допомоги, навчання та швидкого реагування.

• Закріпити цю структуру в Ініціативі партнерської сумісності НАТО (PII) зі статусом першого рівня для України.

5. Розширити підтримку НАТО оборонно-промислової бази України (DIB)

Стратегія: Вийти за рамки підтримки на полі бою та перейти до довгострокової інтеграції оборонного виробництва.

• Сприяти укладенню угод про спільне виробництво та ліцензованому складанню систем стандарту НАТО в Україні.

• Надавати технічну допомогу для переходу українських заводів на калібри та компоненти, сумісні з НАТО.

• Створити «Центр оборонних інновацій Україна-НАТО», пов’язаний з DIANA (Акселератор оборонних інновацій НАТО, дослідницька організація).

6. Підготуйте поетапний шлях членства

Навіть якщо повне вступ буде відкладено, НАТО має:

• Визначити критерії та орієнтири, адаптовані до реалій безпеки України.

• Створити щорічні публічні звіти про хід роботи, що готуються у співавторстві з українськими органами влади.

• Гарантувати, що після завершення конфлікту — і дозволять умови — не буде запроваджено жодних нових політичних критеріїв.

Закріплення інтеграції

Україна вже функціонально інтегрована у структури бойових дій та планування НАТО. Наступним кроком є інституційна сталість. Ця політика не лише закріпить здобутки на полі бою, але й сигналізує Росії та світу про те, що східний кордон НАТО не є неоднозначним — він цілеспрямований, принциповий та довготривалий.

Незалежно від того, чи буде задіяна стаття 5, солідарність має бути структурованою. Майбутній авторитет НАТО залежатиме від того, чи зможе воно відповідати жертві України архітектурою, гідною альянсу.