Труни повертаються додому: воєнні втрати Росії та тиск на внутрішню політику Росії
- Matthew Parish
- 14 годин тому
- Читати 4 хв
Втрати на війні – це більше, ніж просто статистика; це сила, яка формує внутрішню політику, трансформує національні наративи та іноді призводить до тектонічних політичних змін. У триваючій війні Росії проти України кількість жертв, хоча й жорстко контрольована та використана в пропагандистських цілях, починає чинити помітний тиск на соціальні та політичні структури країни. Оскільки війна вступає в четвертий рік, а масштаби втрат Росії зростають – можливо, до середини 2025 року загальна кількість жертв перевищить 400 000 – приховану напругу стає все важче придушити. Тут ми досліджуємо, як величезні людські втрати війни відбиваються в російському суспільстві, впливаючи на громадську думку, згуртованість еліти, контроль над ЗМІ та довгострокову легітимність російської держави.
Покров таємниці: офіційне заперечення та його межі
З перших днів повномасштабного вторгнення у 2022 році Кремль докладав надзвичайних зусиль, щоб приховати справжні масштаби військових втрат. Закони про цензуру криміналізували незалежну журналістику; оголошення про втрати трапляються рідко та евфемістично; державні ЗМІ пропагують стерилізовані наративи про героїзм, а не про втрати. Проте величезна кількість похоронів, особливо у сільській місцевості та економічно депресивних регіонах, унеможливлює повне приховування людських втрат війни.
У таких регіонах, як Бурятія, Дагестан та Свердловська область, непропорційні показники вербування та смертності серед етнічних меншин та бідних верств населення викликають як тихе розчарування, так і сплески протестів, особливо з боку жіночих груп та матерів солдатів. Ці реакції перегукуються з рухами радянської епохи, такими як Комітет солдатських матерів , який відіграв ключову роль у підриві громадської підтримки війни в Афганістані в 1980-х роках.
Нова «армія за контрактом»: соціально-економічна реінжиніринг армії
Росія відійшла від мобілізації на основі призову до набору військовослужбовців за контрактом, часто орієнтуючись на вразливі групи населення: ув'язнених, безробітних та чоловіків з боргами з величезних глибинок Росії. Обіцянки високих зарплат, списання боргів та посмертних виплат тимчасово компенсували негативну реакцію громадськості. Однак ці стимули ризикують перетворитися на інфляцію — як економічно, так і політично. Оскільки війна затягується, можливості держави фінансувати ці виплати будуть обмежені, а очікування компенсації підживлюватиме громадське обурення, коли держава не виконає своїх зобов'язань.
Найважливіше те, що здатність Кремля екстерналізувати вартість жертв — як географічно (на немосковські регіони), так і демографічно (на меншини та бідних) — не є безмежною. Московська та санкт-петербурзька еліти, колись ізольовані, починають відчувати наслідки війни. Оскільки сім'ї середнього класу втрачають синів через непопулярну війну, розрахунок витрат і вигод, який підтримує тоталітарний режим Путіна, стає дедалі крихкішим.
Від націоналізму до фаталізму: Ерозія воєнного наративу
Спочатку вторгнення в Україну рекламувалося як коротка «спеціальна військова операція» для захисту російськомовного населення та боротьби з «нацистським» впливом. З часом виправдання еволюціонували та почали включати дедалі більше містичних або екзистенційних формулювань: боротьба проти цивілізації Заходу, повернення до імперської слави чи священна війна. Але зараз ці наративи суперечать видимій реальності масових смертей та територіального глухого кута.
Опитування громадської думки з незалежних джерел, таких як «Левада-центр», російська соціологічна організація, показують зростання втоми. Хоча багато росіян все ще висловлюють принципову підтримку війни, ентузіазм щодо подальших жертв зменшується. Мовчазна незгода, яка відображається в апатії, міграції, ухиленні від призову та відмові від співпраці, тепер перевищує голосну підтримку в багатьох демографічних групах. Повзучий фаталізм замінює палкий націоналізм.
Масова політика в керованій демократії: ризик розколу чи замерзання?
Російську політичну систему за часів Путіна часто описують як «керовану демократію» або «виборчий авторитаризм», де масова політика стримується через контроль над ЗМІ, патронат еліти та періодичні репресії. Ця структура досі захищала Кремль від дестабілізуючих наслідків воєнних жертв, але система не застрахована від тиску.
Особливо помітними є три вектори ризику:
Невдоволення ветеранів: Як і в пост-афганській Росії, хвиля розчарованих, травмованих ветеранів може стати дестабілізуючою політичною силою.
Регіональне невдоволення: надмірна представленість певних регіонів серед загиблих може підживлювати сепаратистські настрої або вимоги більшої автономії.
Ерозія еліт: Оскільки війна приносить менше винагород і більше ризиків, серед політичних та бізнес-еліт можуть виникнути розкол.
У довгостроковій перспективі, величезні масштаби втрат, особливо якщо вони супроводжуються територіальними втратами або стратегічними невдачами, можуть змінити розрахунки як населення, так і елітних акторів, роблячи масову політику більш непередбачуваною та потенційно нестабільною.
Тінь радянського минулого та афганський прецедент
Війну в Україні можна порівняти з радянською війною в Афганістані, в якій протягом десяти років загинуло близько 15 000 солдатів і яка сприяла розпаду СРСР. Україна вже забрала сотні тисяч життів росіян трохи більше ніж за три роки. Але паралелі виходять за рамки простої кількості жертв. Як і в Афганістані, війна перетворилася на трясовину, в якій правда є першою жертвою, а віра в лідерство починає руйнуватися.
Якщо історія римується, довгострокова траєкторія розвитку Росії може призвести не до раптової революції, а до поступової делегітимізації державного наративу, зі зростаючим тиском знизу та посиленням паралічу зверху. Чи призведе це до значущих змін, залежатиме від стійкості громадянського суспільства, єдності еліти та самого ходу війни.
Політична ціна крові
Втрати російських військових в Україні – це не просто гуманітарна трагедія; це політична бомба уповільненої дії. Хоча Кремль досі стримував обурення громадськості за допомогою репресій, відволікання уваги та вибіркових вигод, довгострокові витрати цієї стратегії зростають. У міру того, як труни повертаються до маленьких сіл та робітничих містечок по всій Росії, емоційна та політична серйозність війни зміщується всередину. Чи остаточна розплата прийме форму протесту, реформ чи тихого розпаду, залишається невідомим, але російській державі стає дедалі важче продовжувати жити так, ніби кривава ціна не сплачується.
---
Джерела
Meduza.io (незалежне російськомовне видання у вигнанні)
Постійне висвітлення російських жертв, воєнних злочинів та регіональних дій.
«Московські часи» – розділ висвітлення війни
Незалежні репортажі про регіональні наслідки війни, опір призовникам та реакцію сімей.
BBC Росія – Розслідування щодо смертей росіян в Україні
Веде публічний облік жертв та проводить співбесіди з постраждалими сім'ями.
Команда з розвідки конфліктів (CIT)
Російська OSINT-група відстежує візуальні докази втрат російської техніки та техніки.
Карнегі-Політика (раніше Московський центр Карнегі)
Поглиблений політичний аналіз російської громадської думки, регіональної політики та згуртованості еліт.
Левада-центр – Опитування громадської думки в Росії
Пропонує надійне, довгострокове відстеження громадських настроїв, включаючи ставлення до війни, жертв та керівництва.
Інститут вивчення війни (ISW)
Щоденні оцінки поля бою та аналіз проблем і втрат російської живої сили.
Оцінки втрат Міністерства оборони України
Хоча це й оскаржується, це лише одна частина боротьби за сприйняття та згадується в ЗМІ та політичних звітах.
