Тарифи, санкції та дилема Європи

Повідомлення про рішення президента США Дональда Трампа запровадити стовідсоткові тарифи на весь імпорт з Китаю та Індії, оформлені як вторинні санкції за продовження ними закупівлі російських вуглеводнів, порушують серйозне питання для європейських столиць. Повідомляється, що Сполучені Штати вимагають, щоб Європа повторила цей крок, якщо цей захід має бути збережений. Якщо європейці приєднаються, це спровокує один з найдраматичніших розривів у світовій торгівлі з часів Другої світової війни. Чи відповідає це інтересам Європи, вимагає ретельного аналізу економіки, політики та стратегії.

Стратегічне обґрунтування

В основі пропозиції лежить спроба позбавити Росію іноземної валюти, яку вона отримує від продажу нафти та газу двом найбільшим ринкам, що розвиваються. Війна Росії проти України підкріплена постійними доходами від енергоносіїв від покупців, які готові ігнорувати західні санкції. Вторинні санкції мають на меті перерізати цей рятівний круг, підвищивши витрати на продовження торгівлі з Москвою. Якби і Сполучені Штати, і Європа, які представляють найбільші споживчі ринки, скоротили імпорт з Китаю та Індії у відповідь на закупівлю нафти в Росії, застосований економічний важіль може бути вирішальним.

Економічні витрати для Європи

Однак Європа має більшу безпосередню залежність від імпорту з Китаю та Індії, ніж Сполучені Штати. Китай є другим за величиною торговельним партнером Європи, постачаючи критично важливі промислові товари, електроніку, компоненти для відновлюваної енергії та проміжні матеріали, життєво важливі для промисловості. Індія, хоча й є меншим гравцем, відіграє дедалі більшу роль у фармацевтиці, послугах та текстилі. Загальний стовідсотковий тариф означатиме майже заборону цього імпорту. Інфляційний шок, порушення ланцюгів поставок та шкода для промислової конкурентоспроможності Європи можуть бути величезними. Для автомобільного сектору Німеччини, аерокосмічної промисловості Франції та ширшого енергетичного переходу континенту наслідки можуть бути жахливими.

Політична єдність та розбіжність

Європейський Союз пишався певним ступенем єдності в політиці санкцій проти Росії. Але чим жорсткіші санкції, тим більше з'являється тріщин. Угорщина та Словаччина продовжують імпортувати російські вуглеводні, підриваючи довіру. Важко уявити, щоб такі держави погоджувалися на тарифи, які карають Індію та Китай за поведінку, в якій вони самі беруть участь. Навіть у межах більших держав політичні фракції чутливі до ризику відчуження азійських партнерів у той момент, коли відносини Європи з країнами глобального Півдня вже напружені через сприйняття лицемірства.

Дипломатичні наслідки

Якщо Європа приєднається до Сполучених Штатів, геополітична перебудова буде очевидною: повний економічний розрив з Китаєм та Індією, що рішучіше виштовхне їх в орбіту Росії. Європа пожертвує своїми амбіціями щодо автономної взаємодії з двома головними державами Азії, а перспектива використання торговельних зв'язків як важеля для пом'якшення Пекіна та Нью-Делі зникне. І навпаки, відмова від приєднання до Сполучених Штатів може загрожувати трансатлантичними розбіжностями, оскільки Вашингтон звинуватить Європу у підриві максималістського режиму санкцій.

Балансування інтересів

Отже, вибір Європи полягає між єдністю з Вашингтоном ціною власного процвітання та збереженням життєво важливих торговельних потоків ціною слабкості перед Росією. Розрахунок непростий. Європа не може дозволити собі безмежні жертви економічним добробутом; її внутрішня громадськість втомилася від інфляції та промислового спаду. Водночас вона також не може дозволити собі бути слабкою ланкою в західному альянсі, що протистоїть Москві.

Середній шлях?

Можливим компромісом для Європи може бути посилення застосування існуючих санкцій, включаючи жорсткіші дії проти російських вуглеводнів, що постачаються через треті країни, без запровадження загального тарифного режиму. Цільові заходи, такі як тарифи на певні сектори або товари подвійного використання, можуть збалансувати тиск на Китай та Індію, уникаючи катастрофічних збоїв у власній промисловості Європи. Такий курс дозволить Європі представити себе як віддану обороні України, водночас захищаючи її економічну базу.

Історичні прецеденти: іранський приклад

Нинішні дебати не є безпрецедентними. У 2010-х роках Сполучені Штати запровадили вторинні санкції проти Ірану з метою ізоляції Тегерана від світових ринків. Ці санкції були спрямовані не лише на експорт іранської нафти, а й на іноземні компанії та банки, які сприяли іранській торгівлі. Європа тоді запекло чинила опір, вважаючи такі заходи порушенням свого суверенітету та міжнародного права. Європейський Союз навіть відновив закон 1996 року, розроблений для захисту європейських фірм від екстериторіального застосування американських санкцій.

Однак, величезна вага американського ринку та домінування фінансової системи США не залишали європейському бізнесу особливого вибору. Багато хто тихо виконував вимоги Вашингтона, побоюючись виключення з ринків та транзакцій, деномінованих у доларах. Цей прецедент ілюструє, як європейський опір вторинним санкціям США може бути принциповим на риториці, але неефективним на практиці, враховуючи асиметричну владу Сполучених Штатів. Такий самий ризик існував би, якби Трамп запровадив тарифи проти Китаю та Індії, вимагаючи водночас приєднання Європи до цих санкцій.

Уроки холодної війни

Другу історичну паралель можна провести з Холодною війною. Тоді Сполучені Штати часто закликали своїх союзників обмежити торгівлю з Радянським Союзом, включаючи технологічні ембарго в рамках Координаційного комітету з багатостороннього експортного контролю (CoCom). Європейські держави, зокрема Франція та Західна Німеччина, часто чинили опір, прагнучи зберегти канали економічної взаємодії з Москвою як захист від конфронтації. Ці суперечки ілюстрували постійну напруженість між стратегічною дисципліною та економічним прагматизмом у західному альянсі. Зрештою, CoCom було збережено, але лише завдяки постійним переговорам та компромісам.

Чого навчають ці порівняння

Обидва історичні випадки свідчать про те, що Європа має міцну традицію опору найекстремальнішим формам вторинних санкцій США, навіть коли зрештою на практиці піддається тиску Америки. Вони також підкреслюють ризики перевищення меж: чим агресивніші вимоги Вашингтона, тим більша ймовірність обурення, розбіжностей та зрештою політичної реакції в Європі. Європа навряд чи погодиться одностайно на такі масштабні тарифи, як запропоновані. Більш імовірним є заплутаний компроміс, коли одні держави-члени прагнуть домовленостей з Вашингтоном, інші чинять опір, а Союз в цілому постає розділеним та вагаючимся.

Ймовірні європейські дивізії

Якби тарифна політика Трампа перейшла від риторики до реальності, внутрішні розбіжності в Європі швидко б виявилися. Німеччина, яка сильно залежить від імпорту компонентів китайського виробництва, навряд чи підтримає стовідсотковий тарифний режим. Берлін натомість наполягатиме на вужчих заходах, спрямованих на обхід санкцій, водночас попереджаючи про промисловий колапс, якщо ланцюги поставок будуть розірвані за одну ніч. Франція може бути більш відкритою до символічного союзу з Вашингтоном, але Париж також захищатиме власний експорт аерокосмічної продукції та предметів розкоші до Китаю, які є ключовим елементом її економіки. Італія, яка має глибокі інфраструктурні та енергетичні зв'язки як з Пекіном, так і з Нью-Делі, ймовірно, приєднається до Німеччини в опорі.

Натомість, Польща та країни Балтії можуть схилятися до позиції Америки, розраховуючи, що стратегічна єдність проти Росії переважує економічні витрати. Ці країни історично ставили національну безпеку вище за комерційні розрахунки у своїх відносинах з Москвою, і вони розглядатимуть співпрацю з Вашингтоном як страховку від будь-якого послаблення зобов'язань перед НАТО. Однак навіть тут вітчизняні промислові підприємства, залежні від дешевого імпорту, чинитимуть опір.

Угорщина та Словаччина, які досі імпортують російські вуглеводні безпосередньо, майже напевно відмовляться. Їхнє перешкоджання може паралізувати будь-яку спробу виробити одностайну позицію Європейського Союзу, позбавивши Комісію можливості законодавчо затвердити колективні тарифи без розколу. Ймовірним результатом буде клаптиковий набір політик: одні держави приєднуються до Вашингтона, інші відкрито йому кидають виклик, а Брюссель опиниться посередині.

Найкращий сценарій

Європі вдається досягти ретельно узгодженого компромісу з Вашингтоном. Замість того, щоб повторити стовідсоткові тарифи Трампа, ЄС запроваджує низку цільових вторинних санкцій: обмеження на реекспорт чутливих технологій до Росії через Китай та Індію, посилений контроль фінансових операцій та обмежені тарифи на товари подвійного використання. Це дозволяє Європі продемонструвати солідарність зі Сполученими Штатами та Україною, уникаючи розриву торговельних відносин, який би спустошив її промисловість. Європейська єдність збережена, а трансатлантичні відносини залишаються незмінними, хоча під поверхнею тиняє напруженість.

Найгірший сценарій

Трамп односторонньо наполягає на запровадженні тарифів і погрожує каральними заходами проти європейських фірм, які не дотримуються вимог. Вашингтон наполягає на повній відповідності вимогам, а коли ЄС вагається, Сполучені Штати запроваджують екстериторіальні заходи, які відрізають європейські банки та експортерів від американського ринку. Європа розколюється: Німеччина, Італія та кілька інших країн відмовляються виконувати вимоги, тоді як Польща та країни Балтії прагнуть двосторонньої відповідності вимогам Вашингтона. Китай та Індія у відповідь перенаправляють експорт з Європи, прискорюючи свою інтеграцію з Росією. Внутрішня єдність ЄС руйнується, його економіка занурюється в рецесію, а трансатлантична єдність руйнується.

Найбільш ймовірний сценарій

Європа тягне час, не бажаючи ні прямо кидати виклик Трампу, ні прийняти його максималізм. Переговори затягуються, деякі держави запроваджують символічні тарифи, а інші тихо ігнорують заклик Америки. Європейська комісія пропонує поступове посилення санкцій, але уникає повноцінних тарифів. Вашингтон терпить цю проміжну ситуацію, розуміючи, що роздроблений альянс послужить Росії більше, ніж частково ефективний режим санкцій. Результатом є непростий компроміс: Європа платить політичну ціну, здаючись нерішучою, але її економіка захищена від катастрофічних потрясінь. Росія продовжує отримувати вигоду від китайських та індійських закупівель її нафти та газу, хоча й зі зниженою маржею.

Ретельний розрахунок

Наслідування Вашингтона та запровадження стовідсоткових тарифів на весь імпорт з Китаю та Індії не відповідає безпосереднім економічним інтересам Європи. Витрати переважать вигоди, а єдність самого європейського проєкту може зруйнуватися під тиском. Однак Європа також не може дозволити собі бути інертною. Ретельно вивірена стратегія, менш екстремальна, ніж вимоги Вашингтона, але більш рішуча, ніж нинішня практика, є єдиним життєздатним курсом. Діяти інакше означатиме ризик або збідніти Європу, або залишити Україну напризволяще.

Історія показує, що Європа чинитиме опір найекстремальнішим вимогам Америки, але зрештою шукатиме компромісів, які збережуть альянс, мінімізуючи економічну шкоду собі. Найкраще, на що можна сподіватися, це золота середина, найгірше — розрив західної єдності, а найімовірнішим результатом стане ще один неоднозначний європейський компроміс, який відображає межі її колективної політичної волі.