Російські вторгнення на румунську територію

Повторні атаки Російської Федерації на українське дунайське портове місто Ізмаїл та навколо нього створили небажану напруженість у безпеці Південно-Східної Європи. Удари, здебільшого безпілотними літальними апаратами, запущеними з боку окупованого Криму або з позицій у самій Росії, завдані небезпечної близькості до румунської території. Деякі з них порушили повітряний простір Румунії; інші розбилися на румунській землі. Кожен інцидент порушував нове питання про те, наскільки Москва готова перевірити колективні гарантії безпеки Організації Північноатлантичного договору, членом якої є Румунія. Більше того, ці атаки підкреслюють величезне стратегічне значення нижнього Дунаю та морських підходів, що проходять через Бессарабію, без яких європейське комерційне судноплавство та крихка економіка України воєнного часу опинилися б під суттєвою загрозою. Звідси російські атаки в цьому регіоні.

Ізмаїл розташований на Кілійському рукаві дельти Дунаю, найдинамічнішому руслі річки, яке має найбільше навігаційне значення. Історично Дунай був другою за довжиною річкою Європи та її головною внутрішньою водною артерією, що з'єднує промислові центри південної Німеччини та Австрії з Чорним морем. У мирний час дунайські торговельні артерії перевозять зерно, сталь, сільськогосподарську продукцію, паливо та контейнери між Центральною Європою та світовими ринками. У воєнний час вони стали незамінними для України, оскільки вона прагне обійти фактичну блокаду Чорного моря Росією. Після призупинення та подальшого краху Чорноморської зернової ініціативи у 2023 році Дунайський коридор став важливим ринком для експорту української сільськогосподарської продукції, від якого залежить значна частина Близького Сходу та Північної Африки. Тому будь-яке порушення роботи цього коридору має гуманітарні та економічні наслідки далеко за межами безпосереднього регіону.

Російські удари навколо Ізмаїла мають на меті погіршити стан цієї артерії та підірвати експортні можливості України. Однак вони несуть додатковий, прорахований ризик: близькість кордону з Румунією. Південне узбережжя Румунії, включаючи дельту Дунаю та околиці села Плауру, розташоване лише за кілька сотень метрів від території України. Тому було майже неминучим, що дрони, спрямовані на склади, елеватори та портову інфраструктуру в Україні, потраплять у повітряний простір Румунії. Хоча Бухарест зазвичай дотримувався стриманого підходу, часто описуючи падіння уламків як поодинокі випадки, а не навмисні порушення, ця тенденція стала надто частою, щоб її можна було відкидати як ненавмисну. Кожне таке вторгнення випробовує не лише терпіння Румунії, але й довіру до зобов'язань Північноатлантичного альянсу щодо взаємної оборони.

Причиною цієї напруженості є життєво важлива географія самого Кілійського рукава. Цей рукав Дунаю утворює фактичний міжнародний кордон між Україною та Румунією. Ізмаїл, один з головних дунайських портів України, розташований прямо навпроти румунської землі. Водний шлях достатньо широкий і глибокий, щоб приймати океанські судна після того, як вони пройдуть з Чорного моря. Як наслідок, Ізмаїл та сусідні українські порти Рені та Кілія стали стратегічними життєво важливими артеріями. Баржі, суховантажі та прибережні вантажні судна завантажують українське зерно, соняшникову олію та метали; вони прямують до Сулинського каналу або виходять через Чорне море, з'єднуючись з морським сполученням, що прямує до Середземномор'я та далі. Румунія є місцем розташування гирла одного з небагатьох міжнародно регульованих морських водних шляхів Європи – Сулинського каналу Дунаю, який управляється за давніми правилами, що датуються дев'ятнадцятим століттям, та модернізований для сучасного судноплавства.

Таким чином, напад Росії на Ізмаїл – це не просто напад на українську інфраструктуру; це виклик свободі судноплавства, яка лежить в основі європейської торгівлі. Дунайська річкова комісія, створена спочатку після Кримської війни для гарантування доступу до моря для всіх прибережних держав, мала на меті ізолювати цей водний шлях від одностороннього примусу. Поведінка Москви підриває цей принцип. Завдаючи ударів, які завдають шкоди поблизу або на румунській землі, Кремль сигналізує, що він, можливо, готовий ігнорувати нейтральний статус міжнародного режиму Дунаю. Він також використовує неявне припущення, що члени НАТО уникатимуть ескалації, особливо коли вторгнення є неоднозначними та їх можна правдоподібно заперечити.

Для Румунії ставки надзвичайно високі. Вона розташована на межі території Європейського Союзу та зони активних бойових дій. Її порти в Констанці та вздовж Дунайського коридору стали незамінними для перенаправлення українського експорту та гуманітарних поставок. Якби вторгнення Росії залякали судноплавні компанії чи страховики, весь логістичний ланцюг би зазнав невдачі. Румунські сили безпеки були змушені розмістити системи протиповітряної оборони поблизу кордону, щоб випадковий безпілотник не вдарив по румунському селу чи промисловому об'єкту. Тому ризик помилки в розрахунках зростає з кожною атакою.

Підхід Румунії був поєднанням обережності та твердості. Бухарест неодноразово подавав дипломатичні протести, посилив спостереження та зміцнив протиповітряну оборону кордонів. НАТО посилило свою присутність у регіоні, розгорнувши додаткові розвідувальні засоби та інтегрувавши румунські, американські, британські та французькі системи протиповітряної оборони. Проте Альянс обережно ставився до кваліфікації вторгнень як навмисних актів агресії, вважаючи за краще розглядати їх як побічні інциденти, що виникли внаслідок російської кампанії проти української інфраструктури. Така обережна позиція відображає бажання запобігти провокації Кремлем кризи ескалації, зберігаючи при цьому стримування шляхом постійного підкріплення.

Ширші європейські наслідки цих інцидентів є значними. Якби Росія зробила судноплавство по Дунаю небезпечним, економічний вплив відчувся б на всьому континенті. Держави-члени Європейського Союзу залежать від безперебійного потоку Дунаю для підтримки сполучення від Баварії до Чорного моря. Річка об'єднує низку країн, що не мають виходу до моря, процвітання яких залежить від доступу до моря через цей вузький коридор. У випадку України Дунай став єдиним надійним морським ринком для її зерна. Для Румунії це осердя її комерційного та стратегічного положення. Для Європейського Союзу загалом це артерія, яка повинна залишатися недоторканою, якщо континентальна торгівля не має бути задушена іноземним тиском.

Розрахунки Кремля, схоже, ґрунтуються на переконанні, що обмежені порушення румунського повітряного простору не призведуть до реагування за статтею 5. Поки що це судження виявилося правильним, хоча, можливо, лише тому, що НАТО було налаштовано уникнути саме тієї ескалації, яку Росія, можливо, намагається спровокувати. Однак ситуація містить у собі небезпеку. Заблукала ракета або безпілотник, які вб'ють румунських мирних жителів, пошкодять критичну інфраструктуру або вразять судно НАТО в дельті Дунаю, можуть призвести до більш рішучої реакції. Росія не обов'язково прагне такого результату, але туман війни та обмеження безпілотних систем створюють приховані ризики.

Російські атаки навколо Ізмаїла висвітлюють глибшу правду про взаємопов'язаний характер європейської безпеки та морського судноплавства. Дунай, який колись вважався переважно комерційною артерією, став передовим маршрутом постачання для країни, яка бореться за своє виживання. Територія Румунії, що прилягає до цього важливого коридору, неминуче втягнута в тінь конфлікту. Доки Росія впроваджує стратегію, спрямовану на задушення українського експорту та порушення роботи світових ринків зерна, Румунія залишатиметься наражаною на вторгнення та провокації. Тому збереження свободи судноплавства по Дунаю є частиною ширшого європейського зобов'язання протистояти примусу, дотримуватися міжнародного права та запобігати поширенню війни на територію НАТО.