Роль міжнародної допомоги у підтримці зусиль України з відновлення

Оскільки Україна продовжує чинити опір російській агресії та готуватися до остаточного миру, міжнародна допомога стала незамінною опорою не лише для національного виживання, але й для довгострокового відновлення та трансформації країни. З моменту повномасштабного вторгнення в лютому 2022 року уряди, багатосторонні установи та приватні донори мобілізували одну з найбільших зусиль з надання допомоги в новітній історії Європи. Хоча значна увага приділялася військовій підтримці, ширші рамки міжнародної допомоги, що охоплюють гуманітарну допомогу, макрофінансову стабільність, ремонт інфраструктури, інституційні реформи та економічний розвиток, є не менш важливими для майбутнього України.

Тут ми розглядаємо багаторівневу роль міжнародної допомоги у підтримці зусиль України з відновлення, від короткострокових заходів реагування на надзвичайні ситуації до довгострокової післявоєнної реконструкції та реформ. Ми розглядаємо як можливості, так і пов'язані з цим виклики, включаючи необхідність координації, прозорості та стратегічного узгодження з прагненнями України щодо вступу до ЄС та сталого демократичного управління.

Від гуманітарної допомоги до стратегічного відновлення

У перші місяці вторгнення міжнародна допомога була зосереджена переважно на гуманітарних надзвичайних ситуаціях: евакуації, розподілі продуктів харчування, медикаментів та підтримці внутрішньо переміщених осіб (ВПО). До 2023 року Україна стала одним з найбільших одержувачів гуманітарної допомоги у світі, маючи такі установи, як Управління ООН з координації гуманітарних питань (УКГП), Міжнародний комітет Червоного Хреста (МКЧХ) та численні неурядові організації, що діють у регіонах від Закарпаття на заході до Харкова на сході.

Однак ситуація швидко змінилася. Коли український уряд відновив контроль над великими територіями та стабілізував внутрішнє управління, потреба змістилася від надзвичайної допомоги до стратегічного відновлення — ремонту інфраструктури, відновлення інституцій та відбудови економіки. Допомога мала змінюватися відповідно.

За оцінками Світового банку у 2024 році, Україні знадобиться щонайменше 411 мільярдів доларів протягом десяти років, щоб відновитися після руйнувань війни. Ця сума включає відбудову таких міст, як Маріуполь і Бахмут (якщо і коли їх буде звільнено), заміну зруйнованих розбомбленими електромережами, розмінування сільськогосподарських угідь, відновлення шкіл і лікарень, а також відродження базових послуг. Без сталої та добре керованої міжнародної допомоги це завдання було б неможливим.

Основні канали та форми допомоги

Міжнародна допомога Україні надходить через кілька основних механізмів:

1. Двостороння допомога

Уряди таких країн, як США, Німеччина, Велика Британія, Канада, Польща та Японія, надали пряму двосторонню підтримку. Це включає гранти на проекти реконструкції, позики на бюджетну підтримку та технічну допомогу для реформ у сфері управління та боротьби з корупцією.

2. Багатосторонні установи

МВФ, Світовий банк, ЄБРР та Європейський інвестиційний банк надали вирішальну підтримку державним фінансам та економічному плануванню України. Наприклад, МВФ схвалив Розширену фінансову угоду на суму 15,6 мільярда доларів у 2023 році — першу велику програму, будь-коли узгоджену з країною, що перебуває у стані війни. Ці кошти допомагають Україні стабілізувати свою валюту, виплачувати заробітну плату державному сектору та підтримувати макроекономічну дисципліну.

3. Фінансова та технічна допомога ЄС

Європейський Союз став головним довгостроковим партнером України. Окрім військової допомоги в рамках Європейського фонду миру, ЄС надав макрофінансову допомогу, започаткував 50-мільярдний фонд для України (2024–2027) та підтримав реформи в судовій системі, державному управлінні та антикорупційній архітектурі. Найголовніше, що ці кошти пов’язані з шляхом вступу України до ЄС, обумовлюючи розподіл коштів вимірюваними етапами управління.

4. Філантропічні та діаспорні внески

Від неурядових організацій, що очолюються діаспорою, до великих глобальних фондів, представники громадянського суспільства мобілізували мільярди добровільних пожертв. Вони часто спрямовані на локальні потреби, такі як машини швидкої допомоги для міст на передовій, реабілітаційні центри для ветеранів або цифрове обладнання для студентів-переміщених осіб, та заповнюють прогалини, що залишилися внаслідок повільнішої інституційної допомоги.

5. Залучення приватного сектору

Оскільки відбудова набирає обертів, міжнародні компанії, зокрема у сфері будівництва, енергетики, сільського господарства та цифрових послуг, починають інвестувати в повоєнну Україну. Гуманітарні організації дедалі більше підтримують цей перехід, пропонуючи гарантії ризиків, страхування від збитків, пов'язаних з війною, та партнерство між урядами та приватним підприємництвом.

Проблеми: прозорість, координація та абсорбційна спроможність

Незважаючи на масштаби та добру волю міжнародної допомоги, зусилля України щодо відновлення стикаються з кількома серйозними викликами:

1. Поглинальна здатність

Багатьом українським муніципалітетам та міністерствам бракує адміністративних ресурсів для ефективного освоєння та управління великими обсягами іноземного фінансування. Воєнні перебої, нестача персоналу та застарілі системи закупівель ускладнюють впровадження.

2. Корупція та нагляд

Міжнародні донори залишаються побоюваними щодо корупційних ризиків. Хоча Україна досягла величезних успіхів у прозорості, зокрема завдяки таким цифровим інструментам, як «Дія» (онлайн-платформа цифрової ідентифікації для громадян України) та «ProZorro» (онлайн-платформа державних закупівель), нещодавні суперечки щодо оборонних закупівель та судової реформи підживили заклики до посилення нагляду. ЄС та МВФ наполягають на продовженні антикорупційних реформ як умові для подальшої підтримки.

3. Фрагментація зусиль

З огляду на те, що сотні учасників працюють паралельно — неурядові організації, агентства ООН, уряди-донори, приватні підрядники — існує постійний ризик дублювання, неефективності або неузгодженості пріоритетів. Міністерство з питань відновлення України працювало над централізацією координації, але все ще потрібна більша міжнародна гармонізація.

4. Військова невизначеність

Результат самої війни залишається невизначеним. Донори повинні планувати численні непередбачені ситуації — звільнення окупованих територій, сценарії замороженого конфлікту або подальшу ескалацію — всі з яких вимагають різних стратегій відновлення та моделей допомоги.

Стратегічні пріоритети допомоги у відновленні

Якщо міжнародна допомога має успішно трансформувати Україну, а не просто латати її рани, вона має бути узгоджена з довгостроковими стратегічними пріоритетами:

• Децентралізована реконструкція: Допомога має розширити можливості місцевих органів влади та громад, а не лише центральних установ. Такі міста, як Чернігів та Миколаїв, довели свою надзвичайну стійкість та інноваційність за умови прямої підтримки.

  
  

• Цифрові державні послуги: Лідерство України в електронному урядуванні може стати основою для прозорого та ефективного відновлення. Донори повинні підтримувати масштабування цифрових платформ у всіх секторах.

  
  

• Інвестиції в людський капітал: Освіта, психічне здоров'я та реабілітація ветеранів будуть ключовими для здатності України зберегти своє населення та відбудувати функціонуюче суспільство.

  
  

• Зелена та стійка інфраструктура: Реконструкція пропонує можливість швидко перейти до сучасних, енергоефективних та стійких до клімату систем. Зелена угода ЄС для України є кроком у цьому напрямку.

  
  

• Правова та судова реформа: Інститути верховенства права в Україні необхідно зміцнити, не в останню чергу для залучення інвестицій та забезпечення правосуддя у справах про воєнні злочини та постконфліктні скарги.

Допомога та геополітична стратегія

Відновлення України — це не просто національний імператив, а й геополітичний. Якщо міжнародна допомога припиниться, наслідки будуть далекосяжними: держава, що зазнала невдачі, на кордоні з ЄС, криза біженців та перемога пропаганди Росії. І навпаки, успішне відновлення України, побудоване на плюралізмі, прозорості та інтеграції з Європою, може надихнути на аналогічні реформи в інших країнах Східної Європи та Південного Кавказу.

Китай і Росія уважно стежать за подіями. Обидві країни пропонують альтернативні, менш демократичні моделі післявоєнного розвитку. Тому в стратегічних інтересах Заходу не лише фінансувати відновлення України, а й зробити її історією успіху демократичної стійкості.

Від допомоги до партнерства

Міжнародна допомога Україні більше не є благодійністю, а інвестицією в європейське майбутнє, сформоване свободою, правом та відбудовою. Оскільки зброя поступово замовкає, завдання полягає в тому, щоб перетворити допомогу на партнерство: не просто давати, а будувати; не просто виживати, а процвітати.

Народ України заплатив найвищу ціну за свій суверенітет. Світ тепер повинен забезпечити, щоб його відновлення було чимось більшим, ніж поверненням до минулого. За належної підтримки Україна може відродитися — не лише з руїн, а й завдяки своїй надзвичайній мужності.