Післявоєнна конституційна реформа в Україні (Частина 2): Плани оновлення

Оскільки Україна стикається з монументальним завданням післявоєнного відновлення, один з її найглибших викликів – і можливостей – полягає в переосмисленні структури самої держави. Якщо конституційна реформа стане частиною відбудови України, досвід інших постконфліктних або перехідних демократій пропонує цінні моделі. Від демократичного відродження Польщі до післявоєнної реконструкції Хорватії та перетворення Південної Кореї на стійку республіку – кожен випадок пропонує уроки як амбіцій, так і обережності.

Війна в Україні переосмислила не лише її національну ідентичність, а й практичне функціонування її уряду. Питання зараз не в тому, чи бажані реформи, а в тому, як вони відбуваються і з яким баченням державності вони мають бути.

Польща: Захист від авторитарного дрейфу

Конституцію Польщі 1997 року, прийняту після падіння комунізму та бурхливого перехідного періоду, часто називають моделлю балансування сильної парламентської демократії з інституційними стримуваннями. Вона закріпила незалежну судову систему, Конституційний трибунал та чіткий захист прав людини, водночас обмежуючи президентські повноваження та уникаючи надмірної централізації.

Україна, як і Польща, є великою та культурно різноманітною державою, що межує з могутніми сусідами. Конституційний досвід Польщі підкреслює важливість надійних інституцій, здатних протистояти популістському тиску та іноземному втручанню. Однак він також служить попередженням: в останні роки власний відхід Польщі від демократії був уможливлений правовими неоднозначностями, якими користувалися домінантні партії, що показує, що конституції мають бути не лише добре розробленими, а й пильно захищеними.

Урок для України : конституційно зміцнити судові та антикорупційні інституції, але остерігатися розпливчастих положень, які дозволяють виконавчій владі надмірні повноваження під час криз.

Хорватія: Розбудова суверенітету після війни

Хорватія, як і Україна, вела війну за незалежність на власній території, зіткнулася з окупацією ключових регіонів та відбудувалася після майже повного інфраструктурного колапсу. Її конституція 1990 року еволюціонувала протягом війни та наступного десятиліття. З часом Хорватія перейшла від гіперпрезидентської системи до більш парламентської моделі, водночас впроваджуючи європейську інтеграцію та захист меншин як основні конституційні цінності — вимоги для її остаточного вступу до ЄС.

Україна також зіткнеться з конституційними дилемами щодо децентралізації, прав мов меншин та правового статусу звільнених або окупованих територій. Модель Хорватії показує, як держава може відновити суверенітет та ідентичність, водночас дотримуючись наднаціональних правових стандартів.

Урок для України : запровадити конституційну систему, яка відображає європейські стандарти прав та управління — не як умови, а як прагнення, і зрештою юридично обов’язкову.

Південна Корея: переосмислення Конституції воєнного часу

Сучасна конституція Південної Кореї, сформована в горнилі холодної війни та багаторазово реформована після військового правління, демонструє, як передова демократія, що перебуває під постійною загрозою, може перетворитися на стабільну, процвітаючу та партисипативну республіку. Реформи Кореї після 1987 року закріпили судовий контроль, справедливість виборів та обмеження термінів повноважень, водночас зберігаючи оборону та національну безпеку в конституційному ладу через невирішений конфлікт з Північчю.

Україна аналогічним чином стикається із завданням підтримки стійкості до воєнного часу разом із громадянськими свободами. Її конституційний дизайн має передбачати надзвичайне управління, не допускаючи постійної винятковості — цей делікатний баланс Південна Корея продовжує вдосконалювати.

Урок для України: закріпити надзвичайні повноваження пунктами про припинення дії, судовим наглядом та чітко визначеними умовами воєнного стану, забезпечивши, щоб національна оборона ніколи не стала постійним приводом для ослаблення демократії.

Варіанти реформ: від поправок до переписування

В України є два широких варіанти: внести зміни до чинної Конституції 1996 року або розробити новий основоположний документ.

1. Процес внесення поправок (статті 155 та 156 Конституції)

   
   

   • Потрібне схвалення конституційною більшістю (300 з 450 депутатів), а потім ратифікація на наступній парламентській сесії.

   • Для змін, що стосуються прав, суверенітету чи території, потрібен загальнонаціональний референдум.

   • Сильні сторони: Правова безперервність та інституційна стабільність.

   • Ризик: Обмежена здатність реструктуризувати основні установи.

   
   

2. Конституційний конвент або Установчі збори

   
   

   • Нову конституцію можна було б розробити за допомогою спеціальної обраної асамблеї або широкої експертної комісії з громадськими консультаціями.

   • Такий підхід дозволяє Україні переписати суспільний договір після війни, закріпивши нові цінності, обов'язки та отримані уроки.

   • Сильна сторона: Глибша легітимність та узгодженість із національними трансформаціями.

   • Ризик: політизація, іноземний вплив або поспішне складання законопроекту під тиском.

   
   

3. Поетапний конституціоналізм

   
   

   • Середній шлях: цілеспрямовані поправки зараз (наприклад, обмеження надзвичайних повноважень; незалежність судової влади), а потім ширший перегляд.

   • Дозволяє поетапне нарощування легітимності та адаптацію з часом.

   
   

Що має бути на столі обговорень? Ключові сфери реформ

Незалежно від методу, експерти з усього політичного спектру загалом погоджуються щодо пріоритетів реформ:

• Децентралізація: Гарантувати автономію та ресурси для муніципалітетів та регіонів, особливо на колишніх окупованих територіях.

• Судова реформа: Конституційний захист незалежності судової влади, забезпечення перевірки на доброчесність та уточнення повноважень Конституційного Суду.

• Управління в надзвичайних ситуаціях: Визначити суворі обмеження, часові рамки та нагляд за воєнним станом та виконавчою владою під час національних криз.

• Громадянські права: Кодифікувати захист внутрішньо переміщених осіб (ВПО), меншин та ветеранів; уточнити мовні права без шкоди для єдності держави.

• Інтеграція оборони: Створити конституційні положення для зобов'язань НАТО або двосторонніх оборонних зобов'язань — без шкоди для національного суверенітету.

• Запобігання корупції: Запровадження механізмів прозорості та аудиту, а також захист антикорупційних органів від політичного втручання.

Висновок: Конституційна реформа як стратегічна інфраструктура

Конституційна реформа — це більше, ніж просто юридичне ведення справ, це стратегічна інфраструктура для національної стійкості. Для України вибір полягає не лише в тому, яку державу вона хоче побудувати, а й у тому, яке майбутнє вона хоче захистити.

Відбудовуючи школи, мости та будинки, Україна також повинна враховувати інституційні риштування, які підтримуватимуть її демократію протягом поколінь. Конституція, народжена не компромісом з олігархією чи умиротворенням імперії, а жертвою, єдністю та візією, була б гідною основою для другої Української республіки.