Правдоподібність того, що американські бомбардувальники-невидимки B-2 завдадуть удару по іранських об'єктах збагачення ядерного урану без значного ризику
- Matthew Parish
- 1 хвилину тому
- Читати 4 хв
Потенціал військового удару США по іранських ядерних об'єктах є постійною темою в стратегічних та дипломатичних колах з того часу, як ядерні амбіції Ірану привернули міжнародну увагу на початку 2000-х років. Центральним елементом обговорень військової доцільності є бомбардувальник-невидимка B-2 Spirit, далекобійний, малопомітний літак, здатний доставляти важкі боєприпаси, включаючи масивний боєприпасний пробивальник (MOP), головну бомбу Сполучених Штатів для знищення бункерів. Враховуючи конструкцію B-2 для проникнення крізь щільну протиповітряну оборону та завдання точних ударів по укріплених цілях, його широко розглядають як наріжний камінь будь-якого гіпотетичного авіаудару по найбільш захищених ядерних об'єктах Ірану. Проте питання залишається відкритим: чи можуть бомбардувальники B-2 реально виконати таку місію, не несучи значного ризику?
Огляд іранської ядерної інфраструктури
Ядерна програма Ірану розподілена по кількох об'єктах, деякі з яких глибоко закопані під землею для стримування або протидії повітряним бомбардуванням. Основним об'єктом зі збагачення урану є Натанз, а ще один глибоко укріплений комплекс знаходиться у Фордоу, розташованому в горі поблизу міста Кум. Обидва об'єкти захищені не лише фізичною глибиною та укріпленнями, але й інтегрованою мережею протиповітряної оборони, що включає радіолокаційні станції, зенітно-ракетні системи та літаки-перехоплювачі. В останні роки Іран також посилив ці оборонні споруди за рахунок російських систем С-300 та розширення вітчизняної промисловості протиракетної оборони.
Дух B-2 та його можливості
Бомбардувальник-невидимка B-2 Spirit, що експлуатується з 1990-х років, залишається найживучішим стратегічним бомбардувальником на озброєнні США. Його ключові характеристики включають:
Ухилення від радарів скритність конструкція, що мінімізує поперечну площину радіолокаційного випромінювання.
Міжконтинентальна авіація великої дальності, здатна здійснювати прямий переліт зі США до Ірану та повертатися з дозаправкою в повітрі.
Доставка високоточної зброї, включаючи спільні боєприпаси прямої атаки (JDAM) та масивний боєприпас GBU-57A/B, здатний пробити 60 метрів землі або 18 метрів залізобетону.
MOP розроблений для нейтралізації саме такого об'єкта, що знаходиться у Фордо. B-2 наразі є єдиним літаком, сертифікованим для перевезення MOP.
Загроза протиповітряної оборони та засоби протидії скритності
Іранська система протиповітряної оборони становить найбільшу загрозу для удару В-2. Ключові компоненти включають:
Ракетні системи С-200 та С-300 з можливістю відстеження та ураження на великій відстані.
Радар мережі, розподілені по ключових регіонах, для виявлення висотних та швидкорухомих цілей.
Мобільні засоби протиповітряної оборони, включаючи вітчизняні системи «Бавар-373» (нібито порівнянні з С-300) та системи малої дальності «Тор-М1».
Тим не менш, конструкція B-2 спеціально розроблена для боротьби з такими загрозами, що контролюються радіолокаційними системами. Його низька помітність дозволяє йому наближатися та проникати крізь щільні зони протиповітряної оборони з мінімальним радіолокаційним виявленням. Крім того, B-2 літає на великій висоті та може уникати передбачуваних шляхів проникнення, використовуючи сліпі зони від радіолокаційних систем та прогалини в багатошаровій системі протиповітряної оборони Ірану, особливо вночі та під час кампаній з радіоелектронної боротьби.
Однак це не усуває всіх ризиків. Радіолокаційне виявлення стало більш досконалим, і хоча малопомітність не робить літак невидимим, вона виграє час і створює плутанину. Якби кілька бомбардувальників B-2 наближалися з різних векторів, за підтримки кібер-, безпілотних та радіоелектронних компонентів, іранська оборона могла б бути перевантажена або дезорієнтована в критичні хвилини удару.
Тактичні міркування
Щоб страйк був ефективним і мінімізував ризик:
Елемент несподіванки: обмежений удар кількох літаків-невидимок, прихованих для запуску, можливо, з бази Дієго-Гарсія або американських баз у континентальній частині Сполучених Штатів з дозаправкою в повітрі, був би надзвичайно важливим.
Придушення ворожої оборони (SEAD): Хоча B-2 не покладається на супровід, супровідні засоби можуть вести радіоелектронну боротьбу, щоб засліплювати або вводити в оману іранські радари та засоби зв'язку. Кібератаки також можуть превентивно виводити з ладу системи.
Резервування та координація: Для забезпечення резервування для удару по кожній цілі може бути відправлено кілька бомбардувальників B-2, оскільки іранські бункери потенційно можуть витримати один удар ракети MOP.
Мінімізація побічної шкоди: Оскільки цивільні об'єкти розташовані поблизу збагачувальних установок, точність має вирішальне значення для уникнення ширшої ескалації.
Стратегічні ризики та заходи у відповідь
Хоча удар В-2 може бути успішним тактично, стратегічні ризики залишаються:
Іранська відповідь шляхом ракетних ударів по регіональних об'єктах США або їхніх посередниках, або ескалація в Ормузькій протоці.
Регіональна дестабілізація, особливо якщо удар відбувається без регіонального чи міжнародного консенсусу.
Підрив дипломатії, особливо з союзниками США, які віддають перевагу стримуванню, а не превентивним військовим діям.
Більше того, такий удар, ймовірно, не знищить іранські ядерні ноу-хау чи можливості підземних розробок. Без зміни режиму чи постійного військового тиску Іран міг би таємно відбудуватися, можливо, подвоївши зусилля завдяки більшій прихованості та рішучості.
Порівняльні уроки
Успішні авіаудари Ізраїлю по ядерних реакторах в Іраку (1981) та Сирії (2007) стосувалися значно менш укріплених цілей і проводилися майже в повній секретності. Натомість, об'єкти Ірану розроблені для того, щоб протистояти такій атаці, і роками перебували в стані підвищеної готовності. Удар США по Лівії в 1986 році та операції в Косово (1999) також демонструють ризики атаки на посилені системи протиповітряної оборони навіть за допомогою переважаючих літаків. У всіх цих випадках розрахунок витрат і вигод залежав від довгострокових стратегічних цілей, а не лише від негайного військового успіху.
Висновок
З чисто технічної та тактичної точки зору, удар бомбардувальника-невидимки B-2 по іранських об'єктах збагачення ядерного урану є правдоподібним та потенційно успішним, особливо проти таких цілей, як Фордо, які потребують використання ракети-носія. Невидимість літака, велика дальність польоту та корисне навантаження роблять його ідеальним для такої місії. Ризики, що створюються іранськими засобами протиповітряної оборони, хоча й реальні, зм'якшуються конструкцією B-2 і можуть бути ще більше зменшені завдяки ретельному плануванню місії, раптовості та скоординованій підтримці з боку кібер- та радіоелектронної боротьби.
Однак правдоподібність без значного ризику залежить від визначення поняття «значний». Хоча ризик для літака та екіпажів може бути низьким, геополітичні ризики та ризики відплати є суттєвими. Будь-який такий удар може призвести до розпалювання ширшої регіональної війни, дестабілізації світових ринків нафти та підриву крихкого дипломатичного статус-кво.
Зрештою, удар бомбардувальників B-2 — це не фантазія планувальників Пентагону, а реальна можливість. Але те, чи можна його здійснити без значного ризику, залежить не лише від радарної видимості бомбардувальника та бомбового навантаження, а й від політичної оцінки того, чи переваги зволікання для ядерних амбіцій Ірану переважають небезпеку відкритої конфронтації. Військова доцільність реальна, але стратегічна розсудливість залишається під питанням.