Плата за виживання: новий військовий пакт України

Неділя, 14 червня 2026 року

Оскільки Україна вже п'ятий рік триває повномасштабна війна, арифметика національного виживання стає дедалі невблаганнішою. Зброю можуть виробляти, імпортувати або фінансувати союзники. Боєприпаси можна накопичувати. Безпілотники можна проектувати в гаражах і збирати на заводах. Але армії зрештою залежать від людей, а люди стають найдефіцитнішим стратегічним ресурсом України.

На цьому тлі рішення Президента Володимира Зеленського суттєво підвищити зарплати солдатів та розширити можливості для іноземних добровольців служити у Збройних силах України є визнанням незручної реальності: сучасна війна – це не лише змагання вогневої потужності та технологій, а й змагання за людський капітал.

Оголошені реформи є значними. Очікується, що базова військова зарплата зросте приблизно до 30 000 гривень на місяць, що загалом прирівняє її до середнього заробітку цивільного населення, тоді як піхотинець передової може отримувати кілька сотень тисяч гривень на місяць залежно від своїх обов'язків та бойового досвіду. Також запроваджуються нові строкові контракти, що створюють чіткіші шляхи до вступу на військову службу та звільнення з неї.

Ці заходи не є просто фінансовими коригуваннями. Вони являють собою спробу переосмислити відносини між українською державою та тими, хто воює від її імені.

Протягом більшої частини війни патріотична відданість компенсувала матеріальні нестачі. Мільйони українців пішли на надзвичайні жертви, бо вважали, що альтернативою є національне вимирання. Однак патріотизм, яким би сильним він не був, не може безкінечно долати економічні реалії. Сім'ї необхідно підтримувати. Іпотеку необхідно виплачувати. Дітей необхідно освічувати. Суспільство, яке вимагає від людей ризикувати смертю, також має забезпечити економічну стабільність військової служби.

Ринок праці різко змінився з 2022 року. Україна зараз відчуває гостру нестачу робочої сили в багатьох секторах. Середня заробітна плата зросла, оскільки роботодавці конкурують за дедалі дефіцитніший персонал. За таких обставин зарплати військових, які відстають від можливостей цивільного населення, неминуче створюють труднощі з набором персоналу. Тому підвищення заробітної плати відповідно до економічних реалій – це не щедрість, а необхідність.

Більше того, диференційована компенсація за бойові ролі відображає принцип, який багато солдатів давно відстоюють. Не вся військова служба передбачає однакові ризики. Піхотинець, який тримає окоп під постійним спостереженням з дрона, стикається з небезпеками, які разюче відрізняються від тих, з якими стикається особовий склад у тилових районах. Більш щедре винагородження за бойову службу визнає цю реальність і може допомогти вирішити проблему хронічної нестачі піхоти, яка переслідує українські збройні сили.

Рішення залучити більше іноземних волонтерів є так само зрозумілим, хоча й політично складнішим.

Україна вітає міжнародних добровольців з перших днів повномасштабного вторгнення Росії. Люди з десятків країн приїжджали до України, мотивовані поєднанням ідеології, солідарності, військового професіоналізму та, в деяких випадках, економічних можливостей. За оцінками, з початку війни служили приблизно 10 000 іноземних добровольців.

Історично в цьому явищі немає нічого незвичайного. Протягом історії війни, що сприймалися як боротьба принципів, приваблювали іноземних учасників. Грецька війна за незалежність, Громадянська війна в Іспанії та численні антиколоніальні конфлікти – всі вони залучали добровольців з-за кордону. Український конфлікт також набув міжнародного виміру, оскільки багато спостерігачів розглядають його не лише як територіальну суперечку, а й як змагання за суверенітет, кордони та майбутню архітектуру безпеки Європи.

Однак, набір іноземних військовослужбовців також має практичну мету. Україна стикається з демографічними обмеженнями, які Росія, попри власні проблеми з людськими ресурсами, може легше подолати. Мільйони українців залишаються за кордоном. Народжуваність знизилася. Втрати накопичилися. Кожен додатковий навчений доброволець зменшує тиск на внутрішню мобілізацію та розширює резерв спеціалізованих військових навичок, доступних командирам.

Критики можуть стверджувати, що покладання на іноземний персонал створює проблеми з мовою, інтеграцією та дисципліною. Вони мають рацію. Військові організації функціонують найкраще, коли єдна сила, а комунікація безперебійна. Різноманітні багатонаціональні формування неминуче створюють адміністративні ускладнення.

Однак сучасні збройні сили регулярно долають такі перешкоди. Операції НАТО, іноземні легіони та багатонаціональні миротворчі місії продемонстрували, що ефективна інтеграція можлива за умови належної структури інституцій. Україна зараз має чотирирічний досвід управління міжнародними волонтерами та, можливо, краще оснащена для розширення таких програм, ніж у будь-який попередній момент війни.

Більше питання стосується сталого розвитку.

Вищі зарплати та розширення каналів набору персоналу вимагають значних фінансових ресурсів. Оборонний бюджет України вже значною мірою залежить від іноземної підтримки. Хоча Київ забезпечив додаткове фінансування та продовжує отримувати значну допомогу від міжнародних партнерів, військові витрати в масштабах, що зараз розглядаються, залишатимуться надзвичайно дорогими.

Тим не менш, альтернативи видаються менш привабливими. Нездатність підтримувати чисельність військ створить більше навантаження на існуючий особовий склад, прискорить виснаження бойових підрозділів та підірве оперативну ефективність. Витрати на неадекватний набір персоналу зрештою можуть перевищити витрати на щедру компенсацію.

Українські реформи відображають ширший урок сучасної війни. Передові технології не усунули важливості людської особистості. Дрони, штучний інтелект та високоточна зброя можуть змінити поля битв, але вони не усувають потреби в мотивованих, навчених та стійких солдатах. Навіть найдосконаліші військові системи потребують людей, готових керувати ними в умовах надзвичайної небезпеки.

Рішення України збільшити зарплату солдатам та залучити додаткових іноземних добровольців не є ані радикальним, ані дивним. Це логічна реакція країни, яка веде тривалу війну на виснаження проти більшого супротивника. Країна намагається створити новий військовий договір: такий, що більш щедро визнає жертви, передбачає чіткіші умови служби та розширює коло тих, хто готовий захищати майбутнє України.

Чи виявляться ці реформи достатніми, залишається невідомим. Але вони демонструють, що Київ розуміє головний виклик наступного етапу війни. Боротьба може вестися за допомогою безпілотників та ракет, але її все одно вирішуватимуть люди.

І людей, на відміну від машин, потрібно переконати залишитися.