Переміщення кордону без переміщення рубежу: Польща, Україна та майбутнє європейських кордонів
Метью Періш
Четвер, 22 жовтня 2026 року
Мало де в Європі суперечності сучасного міжнародного порядку є більш помітними, ніж на кордоні між Україною та Польщею. Тут дві нації, які мають спільну багатовікову історію, періоди запеклого антагонізму та дедалі тісніші стратегічні стосунки, протистоять одна одній через низку митних постів, стійок паспортного контролю, сталевих бар'єрів та черг дедалі роздратованіших автомобілістів. Подорож зі Львова до Кракова, яка мала б бути абсолютно простою в інтегрованій європейській транспортній системі, може перетворитися на непередбачувану експедицію в таємниці адміністративної бюрократії. Кордон є одночасно воротами до європейської цивілізації та пам'ятником усьому, що мала скасувати європейська інтеграція.
Зараз набирає обертів цікава пропозиція. Українські та польські чиновники обговорюють домовленості, за якими українські прикордонники та митники могли б виконувати свої обов'язки на території Польщі разом зі своїми польськими колегами. Безпосередня мета частково гуманітарна та військова: російські атаки на українську прикордонну інфраструктуру зробили дедалі небезпечнішим утримання інспекційних пунктів на українському боці кордону. Але наслідки сягають значно далі. Вони стосуються характеру суверенітету, еволюції Європейського Союзу, економічної інтеграції України з її західними сусідами та трансформації міжнародних кордонів в епоху, коли війна все частіше ведеться за допомогою недорогих літальних апаратів.
20 жовтня 2026 року Міністерство внутрішніх справ Польщі підтвердило свою принципову готовність розглянути такі спільні домовленості, якщо цього вимагатимуть умови безпеки. Однак остаточного рішення ще не прийнято, і польський уряд наголосив, що правила Шенгенської зони Європейського Союзу мають бути дотримані. Тим часом Україна прагне укласти необхідні двосторонні угоди, а високопосадовці висловили сподівання, що прогрес може бути досягнутий до кінця року.
Таким чином, пропозиція залишається умовною, а не завершеною реформою. Тим не менш, вона являє собою щось важливе. Дві сусідні держави розглядають, як реорганізувати практичне здійснення суверенної урядової влади, щоб їхній спільний кордон міг продовжувати функціонувати під час війни. Під тим, що здається незрозумілим адміністративним коригуванням, криється потенційно значущий розвиток відносин між Україною та Європою.
Кордон як інструмент війни
Нагальна проблема проста. Росія дедалі частіше атакує транспортну та логістичну інфраструктуру України, включаючи об'єкти в західних регіонах країни, які раніше вважалися порівняно безпечними. Залізничні споруди, паливні склади, електричні підстанції та дорожні сполучення є привабливими цілями, оскільки їхнє руйнування може одночасно перешкодити економічній діяльності та військовій логістиці України.
Прикордонні контрольно-пропускні пункти стали особливо вразливими. У вересні 2026 року російські атаки пошкодили об'єкти поблизу переправ України з Молдовою та Польщею, зокрема напад на переправу Старокозаче, в результаті якого загинули двоє людей. Інші удари пошкодили залізничну та транспортну інфраструктуру поблизу Ягодина, одного з головних воріт між Україною та Польщею.
Такі атаки розкривають важливу особливість сучасної війни. Більше не потрібно фізично захоплювати дорогу чи залізницю, щоб запобігти їх використанню. Відносно недорогий безпілотник, запущений зі значної відстані, може зруйнувати інфраструктуру, від якої залежить міжнародний транспортний коридор. Повторні атаки можуть змусити владу закрити перехід, навіть якщо фізична шкода порівняно невелика, оскільки життя митників, пасажирів, перевізників та прикордонників не можна розумно вважати витратними.
Перенесення українських митних та імміграційних процедур на територію Польщі зменшило б цю особливу вразливість. Росія зіткнулася б із суттєво іншим політичним та військовим розрахунком, якби атакувала об'єкт, повністю розташований у державі-члені НАТО. Атака на польську територію може призвести до міжнародної кризи набагато більшого масштабу, ніж порівнянна атака на український об'єкт.
Це не означає, що об'єкти стануть невразливими. Росія продемонструвала готовність до небезпечних провокацій поблизу території НАТО, і випадкові або навмисні вторгнення в повітряний простір союзників залишаються серйозною проблемою. Більше того, передача прикордонного контролю не обов'язково захистить дороги, залізничні колії та місця збору, що залишаються на українській стороні. Тим не менш, пропозиція має на меті використати фундаментальну асиметрію в архітектурі безпеки Європи: територія Польщі користується гарантіями колективної оборони, яких Україна ще не має.
Результатом стала б геніальна форма політики оборонної інфраструктури. Замість того, щоб будувати дедалі більші укріплення навколо відкритих прикордонних об'єктів, дві країни перемістили б частину адміністративних функцій до юрисдикції, де військові напади потенційно мають набагато серйозніші наслідки. Це стримування досягається не переміщенням солдатів, а переміщенням державних службовців.
Особливості європейського суверенітету
Пропозиція також порушує захопливе питання міжнародного права. Що означає для посадових осіб однієї суверенної держави здійснювати урядову владу на території іншої? Традиційно прикордонний контроль розглядався як один з квінтесенційних атрибутів державного суверенітету. Повноваження вирішувати, хто може в'їжджати або виїжджати з території країни, і за яких умов товари можуть перетинати її кордони, невіддільне від існування самої держави.
Однак сучасне міжнародне право ніколи не було таким жорстким щодо суверенітету, як іноді стверджує політична риторика. Держави зазвичай дають згоду на виконання іноземними посадовцями обмежених публічних функцій на їхній території. Міжнародні аеропорти, угоди про співпрацю в митній сфері та домовленості про попереднє оформлення імміграційних документів демонструють, що територіальне розташування адміністративного акта не обов'язково визначає, закони якої держави його регулюють. Важливі питання стосуються згоди, юрисдикції, відповідальності та точних меж повноважень, наданих іноземним посадовцям.
Вже існує значний досвід скоординованого контролю вздовж українсько-польського кордону. Міністерство розвитку України визначило п'ять існуючих спільних пунктів пропуску, хоча домовленості про їхнє розташування відрізняються залежно від місця розташування. Тому ширша пропозиція не є безпрецедентним відхиленням, а продовженням та модернізацією усталеної практики.
Основна правова складність виникає через те, що Польща належить до Європейського Союзу та Шенгенської зони, тоді як Україна – ні. Польща не може просто делегувати контроль над зовнішнім кордоном ЄС українським посадовцям. Українські прикордонники також не можуть самостійно здійснювати примусові повноваження на території Польщі без відповідної правової основи.
Шенгенський кодекс про кордони прямо передбачає спільні пункти пропуску через кордон, встановлені двосторонніми угодами. Він також передбачає важливі гарантії щодо арештів, вилучення майна, прав осіб, які мають право на свободу пересування, та заяв про міжнародний захист. Це не просто технічні ускладнення. Вони стосуються основних прав осіб, які можуть опинитися під владою двох держав одночасно.
Наприклад, розглянемо громадянина України, якому, на думку українських чиновників, не слід дозволяти виїзд з України через обмеження воєнного часу, але який вже прибув до пункту перевірки, розташованого на території Польщі. Посадовці якої держави можуть його затримати? Які правові норми регулюють оскарження рішення? Що станеться, якщо особа звернеться до Польщі з проханням про міжнародний захист, поки українські посадовці здійснюють перевірку на виїзд? Ці питання ілюструють, чому, здавалося б, проста справа перенесення паспортного столу може перетворитися на вправу зі складного конституційного та міжнародного права.
Нові домовленості передбачають скоординовані перевірки, в рамках яких українські та польські офіцери послідовно виконують свої відповідні функції, а не необмежену передачу польських повноважень щодо контролю кордонів Україні. Таке розмежування є важливим для того, щоб дві країни мали зберегти довіру до своїх правових систем, водночас виконуючи вимоги Європейського Союзу. Це також пояснює, чому Брюссель залишається залученим до того, що в іншому випадку могло б здатися простою двосторонньою угодою.
Однак існує ширше філософське міркування. Суверенітет не обов'язково зменшується, коли держави співпрацюють у здійсненні своїх публічних повноважень. Навпаки, країна, яка не може належним чином захистити своїх прикордонних службовців від ворожого нападу, може ефективніше здійснювати свій суверенітет, отримавши згоду сусіда на виконання своїх адміністративних функцій у безпечнішому середовищі. Суверенітет слід розуміти не лише як право виключати іноземне втручання, але й як здатність ефективно управляти.
Економічна географія прикордоння
Економічні наслідки цієї пропозиції можуть зрештою бути такими ж важливими, як і військові. Західні кордони України стали незамінними артеріями міжнародної торгівлі після повномасштабного вторгнення Росії в лютому 2022 року. Вразливість морських експортних шляхів неодноразово змушувала український бізнес шукати альтернативи через Польщу, Словаччину, Угорщину та Румунію. Кожне переривання цих шляхів накладає витрати на економіку, яка вже бореться з руйнуванням промислових потужностей та величезними витратами на національну оборону.
Затримки на кордоні є економічно руйнівними, оскільки вони створюють витрати, не приносячи відповідних вигод. Вантажівка, що простоює в черзі, не перевозить товари, її водій не виконує продуктивної роботи, а її вантаж може погіршитися під час очікування. Паливо витрачається, заробітна плата накопичується, а графіки поставок стають ненадійними. Ці витрати зрештою несуть експортери, імпортери, споживачі та платники податків.
Економісти іноді описують такі втрати як недійсні витрати: ресурси, витрачені без створення еквівалентної економічної вигоди. Річ не в тому, що прикордонні перевірки за своєю суттю є марнотратними. Вони служать законним цілям, включаючи запобігання контрабанді, стягнення митних зборів та забезпечення дотримання імміграційного законодавства. Швидше, непотрібне дублювання процедур створює додаткові витрати, не обов'язково забезпечуючи додаткову безпеку.
Якщо українські та польські співробітники зможуть працювати на суміжних об'єктах, обмінюватися відповідною інформацією та координувати перевірки, з'являться очевидні можливості для зниження адміністративної неефективності. Транспортному засобу не обов'язково стояти у двох довгих чергах, розділених кількома кілометрами дороги. Посадовці зможуть безпосередньо спілкуватися, коли виникають розбіжності в документах, а управління дорожнім рухом можна організувати як єдиний безперервний процес, а не як два незалежні адміністративні заходи.
Тим не менш, фізичне переміщення контролю не усуне автоматично затримки. Залишаються відмінності в митних процедурах, електронних системах, вимогах безпеки та стандартах, що застосовуються до товарів, що ввозяться до Європейського Союзу. Ефективний кордон вимагає належних смуг огляду, навченого персоналу, сучасного комунікаційного обладнання та розумних адміністративних правил. Розміщення двох бюрократичних установ в одній будівлі магічним чином не ліквідує бюрократію, хоча може принаймні зобов'язати їх спілкуватися.
Це питання стало особливо актуальним, оскільки експорт сільськогосподарської продукції України залишається важливим джерелом тертя з економіками сусідніх європейських країн. Польські фермери раніше протестували проти економічних наслідків конкуренції з боку української сільськогосподарської галузі, тоді як польські перевізники висловлювали стурбованість щодо умов, на яких українські транспортні компанії отримують доступ до європейських ринків. Ці розбіжності завершилися тривалими блокадами кордонів протягом 2023 та 2024 років, що продемонструвало, як легко міжнародний кордон може стати інструментом внутрішнього політичного тиску.
Спільний прикордонний контроль не вирішить ці основоположні комерційні суперечки. Він не може узгодити несумісні сільськогосподарські інтереси або визначити, як мають регулюватися європейські транспортні ринки. Дійсно, деякі польські політичні групи вже висловили недовіру до цієї пропозиції, що відображає ширші побоювання щодо української конкуренції та здійснення іноземної урядової влади на польській землі.
Тим не менш, ефективніше управління кордонами може допомогти відокремити законні регуляторні питання від адміністративної неефективності, якої можна уникнути. Польський фермер може обґрунтовано вимагати захисту від недобросовісної конкуренції, так само як український експортер може обґрунтовано вимагати передбачуваного доступу до міжнародних ринків. Неефективний кордон, який без потреби споживає ресурси обох країн, не сприяє жодному з цих інтересів.
Складне стратегічне положення Польщі
Польський уряд стикається з делікатним політичним розрахунком. Польща була серед найважливіших європейських прихильників України з початку повномасштабного російського вторгнення, надаючи військову допомогу, логістичну підтримку та притулок великій кількості переміщених українців. Місто Жешув набуло надзвичайного стратегічного значення як логістичний шлюз між Україною та західним альянсом.
Однак польська підтримка України існує поряд із внутрішньополітичним тиском, який може бути дуже критичним щодо українських економічних інтересів. Польський націоналізм також зберігає спогади про історичні суперечки між двома країнами, зокрема про трагедії ХХ століття. Ці історичні антагонізми не зникли лише тому, що Польща та Україна тепер стикаються зі спільною стратегічною загрозою.
Тому запропоновані домовленості щодо кордонів потребують ретельного політичного представлення. Українські прикордонники, які діють на території Польщі, можуть бути інтерпретовані деякими польськими виборцями як неприйнятна поступка іноземній державі. І навпаки, готовність польського уряду приймати українських посадовців можна розуміти як свідчення зрілого стратегічного партнерства, в якому практична співпраця має перевагу над символічними тривогами щодо територіальної юрисдикції.
Остання інтерпретація є більш переконливою. Немає жодних натяків на те, що Польща відмовиться від свого територіального суверенітету, так само як присутність іноземного дипломатичного персоналу чи союзних військових частин не тягне за собою відмову від національної незалежності. Запропоновані домовленості діятимуть відповідно до ретельно узгоджених міжнародних угод, при цьому обов'язки посадовців кожної країни будуть визначені заздалегідь.
Дійсно, Польща, можливо, має важливий національний інтерес у забезпеченні того, щоб західний кордон України залишався відкритим та ефективним. Функціонуюча українська економіка зменшує тягар європейської фінансової допомоги, зміцнює здатність України протистояти російській агресії та підтримує комерційний розвиток східної Польщі. Процвітання та стабільність на українському боці кордону – це не просто благодійні цілі для Варшави. Вони є складовими довгострокової безпеки самої Польщі.
Можна також помітити, що геополітичний вплив Польщі надзвичайно зріс завдяки її ролі як головних західних воріт України. Країна стала незамінною для переміщення поставок, гуманітарної допомоги, комерційних товарів та людей між Україною та Європейським Союзом. Модернізована система спільного прикордонного контролю могла б зміцнити цю позицію, перетворивши Польщу з сусідньої держави на ще тісніше інтегрованого логістичного партнера.
Репетиція членства України в Європейському Союзі
Мабуть, найцікавішим аспектом пропозиції є її зв'язок з майбутнім вступом України до Європейського Союзу. Україна залишається поза інституційними структурами ЄС, але її економічна, адміністративна та безпекова системи дедалі більше адаптуються до європейських стандартів. Спільне управління кордонами є очевидною сферою, в якій цей процес може тривати до офіційного членства.
У жовтні 2026 року Європейський Союз розпочав трирічне партнерство вартістю 7,5 мільйона євро за участю Frontex, Агентства Європейського Союзу з питань притулку та Міжнародної організації з міграції. Його мета — допомогти Україні узгодити свої системи управління кордонами та надання притулку з європейськими та Шенгенськими вимогами, зокрема шляхом навчання, оперативної співпраці та покращення обміну інформацією.
Це ілюструє фундаментальну характеристику європейської інтеграції, яку часто ігнорують у політичних дебатах. Інтеграція досягається не лише за допомогою великих декларацій, договорів чи церемоній у Брюсселі. Значна частина її полягає у трудомісткому узгодженні адміністративних систем, що робить співпрацю можливою у повсякденному житті. Митники повинні навчитися обмінюватися інформацією. Імміграційні бази даних повинні стати сумісними. Посадовці повинні розуміти закони один одного, а державні установи повинні виробити звички взаємної довіри.
З цієї точки зору, спільний польсько-український прикордонний контроль став би цінним практичним експериментом у європейській інтеграції. Українські посадовці співпрацюватимуть зі своїми польськими колегами за домовленостями, що враховують законодавство ЄС. З часом така співпраця може сприяти гармонізації стандартів і процедур, зменшуючи інституційну дистанцію між двома країнами.
Існує також парадокс. Україна прагне членства в Європейському Союзі, що може докорінно змінити правовий характер польсько-українського кордону. Однак тим часом величезні адміністративні ресурси спрямовуються на ефективніше управління цим самим кордоном. Країни повинні інвестувати в систему прикордонного контролю, точні правові функції якої можуть з часом змінитися в міру просування європейської інтеграції.
Це не обов'язково ірраціональне. Навіть якщо Україна приєднається до Європейського Союзу, її вступ не призведе автоматично до негайного скасування імміграційного контролю між Україною та Польщею. Членство в Шенгенській зоні – це окремий правовий та інституційний процес. Митні домовленості, вимоги зовнішньої безпеки та управління міжнародною міграцією також продовжуватимуть вимагати адміністративної уваги.
Тим не менш, ширший напрямок зрозумілий. Кордон, який колись відділяв Україну від європейського проєкту, дедалі більше стає місцем, де українські та європейські інституції вчаться працювати разом. Це поступова, але суттєва зміна в політичній географії континенту.
Небезпека перетворення Польщі на передову
Існує один потенційний недолік, який заслуговує на особливу увагу. Перенісши прикордонний контроль на територію Польщі, обидві країни можуть зменшити ризик російських атак для українських посадовців, одночасно створюючи в Польщі об'єкти, подальша робота яких стає важливою для економіки України у воєнний час.
Це може підвищити стратегічне значення окремих польських прикордонних об'єктів і зробити їх привабливими цілями для російських розвідувальних операцій, диверсій чи інших форм ворожого втручання. Польща повинна буде забезпечити впровадження відповідних заходів безпеки, включаючи спостереження, співпрацю контррозвідувальних органів, планування дій у надзвичайних ситуаціях та захист важливих систем зв'язку.
Існує різниця між використанням стримуючої сили території НАТО та припущенням, що членство в НАТО робить певні об'єкти імунними від ворожих дій. Останнє було б небезпечно самовдоволеним. Росія продемонструвала значну винахідливість у проведенні ворожих операцій, які залишаються нижче порогу звичайного військового конфлікту, і безпека польської прикордонної інфраструктури повинна враховуватися відповідно.
Також було б помилкою розглядати переміщення як заміну зміцнення інфраструктури, що залишається в межах України. Російські атаки все ще можуть переривати під'їзні шляхи, пошкоджувати залізничні вузли або знищувати електропостачання. Координований прикордонний перехід, розташований повністю на польській території, матиме обмежене застосування, якщо транспортні засоби та поїзди не зможуть дістатися до нього з українського боку.
Отже, правильний підхід передбачає як скорочення штатів, так і переміщення. Альтернативні транспортні маршрути, пункти екстреного огляду, безпечний зв'язок та можливість швидкого перенаправлення транспорту між пунктами пропуску – все це необхідні елементи стійкої прикордонної системи. Українські посадовці вже наголосили на важливості заходів на випадок надзвичайних ситуацій, тимчасової інфраструктури та укриттів для прикордонного персоналу.
Це важливий урок з економіки інфраструктури воєнного часу. Найдешевша система не обов'язково є найефективнішою, якщо враховувати ймовірність навмисного руйнування. Деяке дублювання об'єктів, яке може здаватися марнотратним у мирний час, стає економічно виправданим, коли воно дозволяє важливим транспортним сполученням пережити повторні атаки.
Значення фронтиру у двадцять першому столітті
Українсько-польський кордон завжди мав значення, яке виходило далеко за межі переміщення людей і товарів. Він перетинає регіон, у якому політичні кордони неодноразово змінювалися, імперії піднімалися та занепадали, населення переміщувалося, а національні ідентичності розвивалися в тіні конкуруючих імперських амбіцій.
Сам Львів нагадує про цю складну історію. Ним керували польська, австрійська, радянська та українська влада, а його вулиці зберігають архітектурні та культурні сліди численних громад, які його населяли. Протягом більшої частини ХХ століття кордон між Польщею та Україною був вплетений у політичну географію, де домінували більші держави. Сьогодні дві країни мають можливість визначити практичні домовленості про свій спільний кордон через співпрацю між незалежними державами.
Це досягнення, яке не слід недооцінювати. Вторгнення Росії частково виправдовувалося імперською концепцією політичної географії, в якій незалежність сусідніх держав підпорядковується нібито вимогам безпеки Москви. Запропоновані польсько-українські домовленості представляють протилежний принцип. Вони дозволять двом суверенним державам добровільно координувати здійснення державної влади для досягнення своїх взаємних інтересів.
Дійсно, однією з найвизначніших рис Європейського Союзу була його здатність перетворити кордони з інструментів історичного антагонізму на адміністративні домовленості, які можна змінювати шляхом закону та угоди. Скасування більшості внутрішніх прикордонних контролів у межах Шенгенської зони не вимагало від європейських країн відмови від своєї національної ідентичності. Натомість це продемонструвало, що національна незалежність може співіснувати з широкою співпрацею щодо переміщення людей і товарів.
Україна ще не є частиною цієї системи. Її кордон з Польщею залишається одним із зовнішніх кордонів Європейського Союзу, і значні правові та політичні перешкоди залишаються до того, як його можна буде перетворити на щось подібне до значною мірою невидимих кордонів між існуючими державами Шенгенської зони.
Тим не менш, пропозиція щодо спільного прикордонного контролю пропонує шлях уперед. Це скромна адміністративна реформа з надзвичайно широкими наслідками, яка поєднує військову безпеку, економічну ефективність, правові інновації та європейську інтеграцію в одному практичному завданні.
Його успіх залежатиме від готовності Польщі, України та європейських інституцій вирішити детальні питання юрисдикції, відповідальності та операційного управління. Ці питання не слід ігнорувати як прості бюрократичні формальності, оскільки належним чином розроблені правові гарантії є незамінними для успіху цієї домовленості. Так само не можна дозволяти їм ставати безстроковим виправданням для бездіяльності, поки російські атаки загрожують функціонуванню важливих міжнародних транспортних коридорів.
Є щось надзвичайно показове у тому факті, що вторгнення Росії змусило Україну та Польщу розглянути можливість переміщення українських прикордонників до Польщі. Метою Москви було ізолювати Україну, обмежити її суверенітет та розірвати її політичні та економічні зв'язки з Європою. Однак практичні наслідки російської агресії неодноразово сприяли прямо протилежному розвитку подій.
Переміщення українських паспортних офіцерів та митних інспекторів на кілька сотень метрів через міжнародний кордон може здатися незначною подією в історії континенту, що перебуває у стані війни. Насправді це може символізувати набагато більшу трансформацію. Україна не віддаватиме свій суверенітет Польщі, а Польща не ставитиме під загрозу свою незалежність, погоджуючись з українськими чиновниками. Обидві країни виявлять, що розумне здійснення суверенітету може вимагати співпраці інституцій через територіальні кордони.
Кордон залишився б там, де він завжди був. Але його політичне значення почало б змінюватися. А в Європі, яка намагається захистити себе від повернення імперських війн, це може бути важливішою подією, ніж переміщення тисячі прикордонних постів.
