Нещодавні напади Росії на Кременчук

Кременчук, який останніми днями зазнав серії російських атак, – це місто, важливість якого легко не помітити, якщо розглядати географію України крізь вузьку призму карт фронту. Він розташований далеко від окопів, поблизу середини річки Дніпро, далеко від артилерійських дуелей, які домінують у щоденній пресі. Однак для континентальної війни, що ведеться за логістику та промислову витривалість, Кременчук не є ні периферійним, ні другорядним. Він знаходиться в центрі мережі ліній постачання, енергетичних вузлів та промислових потужностей, від яких залежить військова міць України. Тому нещодавня активізація нападів Росії на це порівняно спокійне місто не є загадкою, якщо зрозуміти глибшу логіку тотальної війни: Кремль посилює зусилля, спрямовані на задушення промислового та логістичного потенціалу України, особливо враховуючи, що Російська Федерація стикається з власними зростаючими обмеженнями в людських ресурсах та обладнанні.

Кременчук здавна був промисловим центром. За радянських часів він був відомий важким машинобудуванням, виробництвом дорожніх транспортних засобів, нафтопереробкою та діяльністю річкових портів. Значна частина цієї спадщини продовжується в адаптованих формах. Його промислова зона підтримує екосистему ремонту, виробництва та обробки в Україні, що, у свою чергу, підтримує як цивільне, так і військове виробництво. Найголовніше, що він розташований на Дніпрі не просто як порт, а як інтермодальний вузол, де перетинаються річкові, залізничні та автомобільні коридори. У війні, де домінують вантажні перевезення, швидкі перевезення матеріалів зі сходу на захід та постійна потреба ремонтувати транспортні засоби у важких умовах на лінії фронту, такий вузол набуває непропорційно великої стратегічної ваги. Якщо Україна є найбільшою лінією фронту в Європі, а Дніпро – її аортою, то Кременчук є одним з головних клапанів, що регулюють потік.

Слід також враховувати географію української електромережі, яка є одночасно стійкою та вразливою у особливий спосіб. Енергосистема країни була спроектована як мережа радянських часів з міжрегіональними резервами; проте деякі трансформаторні підстанції та розподільчі станції мають надмірний вплив на стабільність цілих регіонів. Зимова стратегія Росії, повторена знову, полягає в зниженні виробничих та передавальних потужностей, щоб спричинити відключення електроенергії, вимагати дорогого аварійного ремонту та змусити Україну перенаправляти ресурси з військових на виживання цивільних осіб. Кременчуцькі підстанції та з'єднання мережі є частиною цієї загальнонаціональної архітектури. Удари по них є засобом розбалансування системи вздовж її центрального хребта. Пошкодження в Кременчуці відлунюють аж до Полтави, Дніпра, Черкас і навіть південної глибинки Києва, тим самим досягаючи ефекту, більшого, ніж сума окремих ударів.

Ще одним поясненням є поновлена увага Російської Федерації до стрімко розвиваючогося оборонно-промислового сектору України. З 2022 року, і з помітним прискоренням у 2024 та 2025 роках, Україна пережила промислове відродження. Сотні приватних майстерень зараз виробляють дрони, електроніку, боєприпаси та комплекти для переобладнання. Кременчук, з її машинобудівними заводами та давніми інженерними навичками, утворює природний кластер для частини цієї діяльності. Росія не завжди цілиться точно. Часто стратегія Кремля полягає в тому, щоб завдати удару по можливості військового виробництва, а не по його неминучості. Майстерня, здатна виробляти компоненти для вантажівок або прецизійні металоконструкції, з точки зору Москви, є ціллю подвійного призначення: сьогодні цивільний постачальник; завтра внесок у військову економіку України. Звідси й нещодавня схема широкомасштабних ракетних та планируючих бомбових атак, які зрівнюють із землею промислові райони незалежно від підтвердженого військового виробництва.

Слід також інтерпретувати ці атаки в ширшому контексті бажання Росії посилити відчуття національної вразливості України. Такі міста, як Харків та Одеса, вже щодня нагадують про війну. Але коли Кремль завдає ударів по центральним українським містам, які не знаходяться в зоні досяжності артилерії, він сигналізує населенню України, що жодне місце не захищене від ескалації. Кременчук, який постраждав від сумнозвісного удару по торговому центру у 2022 році, залишається символом готовності Росії атакувати цивільні райони під приводом ударів по військовій інфраструктурі. Поновлені атаки на місто відроджують ці травми та мають на меті підірвати суспільний моральний дух взимку, коли дефіцит енергії та постійна мобілізація важким тягарем обтяжують суспільство.

Ще один аспект, який рідко згадується, але є центральним для стратегічного аналізу, – це балансування, з яким стикається Росія між збереженням далекобійних боєприпасів та підтримкою тиску. Удар по Кременчуку дозволяє Кремлю досягти кількох оперативних цілей одночасно: економічних зривів, деградації енергетики, транспортних перешкод та психологічного тиску. Українська протиповітряна оборона, хоча й стає дедалі досконалішою, має бути розосереджена для захисту віддалених регіонів. Кожен напад на таке місто, як Кременчук, змушує Київ перерозподіляти ресурси, які в іншому випадку могли б бути спрямовані на захист концентрації військ на передовій або ключової інфраструктури поблизу переправ через Дніпро. Росія розуміє, що проблема протиповітряної оборони України полягає радше в прикритті, ніж у можливостях. Розподіляючи удари по всій країні, включаючи центральні вузли, Кремль змушує Україну постійно перенапружуватися.

Також необхідно розуміти Кременчук у двох часових рамках: безпосереднє значення воєнного часу та післявоєнна відбудова. Для остаточного економічного відновлення України Дніпровський коридор стане основою промислового відродження, іноземних інвестицій та переорієнтації експорту. Кременчук неминуче стане головним логістичним та відбудовним центром. Бомбардування Росією, хоча й сформульоване як необхідність воєнного часу, служить додатковій меті: залишити Україну з більшим тягарем відбудови, уповільнити її реінтеграцію в європейські ланцюги поставок та створити довгострокове економічне гальмо. Ослаблений Кременчук – це ослаблена центральна Україна; ослаблена центральна Україна призводить до зниження національного зростання; а зниження зростання підриває майбутню здатність України підтримувати сильну армію та залучати зовнішні інвестиції. Розрахунки Москви є не лише тактичними, а й поколіннєвими.

Однак не варто переоцінювати вплив російських ударів. Кременчук, як і більша частина України, продемонстрував стійкість завдяки надмірності та імпровізації. Промисловість міста розосереджує виробництво, мережі цехів зміщуються, а транспортні потоки перенаправляються з дивовижною швидкістю. Те, що Росія руйнує за один місяць, Україна часто відновлює за наступний. Ця адаптивність, народжена десятиліттями недостатніх інвестицій та необхідності, стала однією з найпотужніших асиметричних сильних сторін України.

Росія атакує Кременчук не тому, що він є символічним призом чи містом великого політичного значення, а тому, що він незамінний для основи бойової здатності України. Він є містом між промисловим минулим та військовим сьогоденням; логістичним зв'язком між сходом і заходом; життєво важливим вузлом в електромережі, що зазнає постійних атак; і новим фактором, що сприяє відродженню оборонно-промислової галузі України. Завдати удару по ньому — означає завдати удару по самому механізму національної стійкості. Кремль це знає; звідси й відновлення насильства. Тому історія Кременчука в цій війні — це не історія героїзму на передовій, а тиха, вперта наполегливість міста, стратегічне значення якого стало незаперечним.