Мобілізація маргіналів: як Росія використовує вразливих для ведення війни в Україні

З початку повномасштабного вторгнення в Україну в лютому 2022 року Росія проводить кампанію мобілізації, яка є одночасно нетрадиційною та політично розрахованою. Зіткнувшись зі зростанням втрат та невдач на полі бою, Кремль вдається до непропорційного залучення найвразливіших верств суспільства — сільського населення, етнічних меншин, засуджених, боржників та безробітних — замість того, щоб запроваджувати широку військову повинність, яка може спровокувати заворушення серед міського середнього класу чи політичної еліти.

Тут ми розглядаємо механізми та обґрунтування стратегії асиметричної мобілізації Росії, аналізуємо соціально-економічний склад військ, відправлених на фронт, та оцінюємо людські втрати цієї політики, особливо з огляду на надзвичайно високий рівень смертності на полі бою в Росії.

Вибіркова мобілізація за задумом

Уряд Володимира Путіна неодноразово заявляв, що Росія не перебуває у стані війни, а проводить «спеціальну військову операцію». Ця юридична фікція дозволила Кремлю уникати загальної мобілізації протягом більшої частини конфлікту. Натомість Росія використовувала різноманітні непрозорі або примусові засоби для поповнення лав, не порушуючи політичної рівноваги Москви.

Ключові методи включають:

• Цільовий регіональний рекрутинг: У віддалених та бідних регіонах, таких як Бурятія та Дагестан (бідні, політично неспокійні російські регіони на Кавказі), Тува (південний російський регіон поблизу кордону з Монголією) та Чувашія (бідний регіон на річці Волга), рівень набору на душу населення значно вищий, ніж у міських центрах. Етнічні меншини, які часто проживають далеко від національного політичного дискурсу, були мобілізовані у великій кількості.

  
  

• Набір полонених: Група Вагнера, а пізніше й саме Міністерство оборони Росії, завербували десятки тисяч полонених, обіцяючи помилування та виплати. Багатьох із цих чоловіків відправляли на «м’ясні хвилі» нападів з мінімальною підготовкою та високим рівнем смертності.

  
  

• Цькування за контрактом: Економічно маргіналізованих осіб, особливо з регіонів з високим рівнем безробіття, заманюють великими бонусами за підписання контракту, обіцянками зарплат, що перевищують місцеві норми, та розпливчастими гарантіями підтримки їхніх сімей.

  
  

• Примус та обман: У деяких випадках, особливо на анексованих українських територіях, таких як окуповані Донецька та Луганська області, чоловіків примусово залучали до військової служби або вводили в оману, змушуючи їх підписувати контракти без повного розкриття своїх зобов'язань.

Спільна тема зрозуміла: стратегія Кремля уникає мобілізації чоловіків з російських мегаполісів — Москви, Санкт-Петербурга, Єкатеринбурга, — де війна залишається непопулярною, а опір призову на військову службу може мати політичну дестабілізацію.

Жертвуючи периферією: Хто бореться і вмирає

Демографічний склад загиблих російських військових відображає цю стратегію. Незалежні слідчі групи, такі як Mediazona та Російська служба BBC, які збирають дані з відкритих джерел, постійно виявляють, що непропорційно велика кількість смертей припадає на периферійні регіони. Наприклад, на Бурятію, де проживає менше 1 відсотка населення Росії, припадає понад 5 відсотків публічно підтверджених смертей, за деякими даними.

Так само полонені, завербовані Вагнером, зазнали жахливих втрат. У повідомленнях з передової та перехоплених повідомленнях описується їх використання як одноразової піхоти у фронтальних атаках, часто без належного спорядження, артилерійської підтримки чи медичної евакуації.

Ця тактика, яку російським військовим сленгом називають «набігом зергів» або «атакою м’ясорубки», особливо очевидна в таких битвах, як за Бахмут, Авдіївку та Часів Яр, де тактика людської хвилі використовувалася для поглинання українського вогню, виявлення слабких місць та пригнічення оборонних позицій шляхом виснаження.

Оцінки смертності різняться, але, за даними Генерального штабу України та незалежних джерел західної розвідки, Росія, можливо, зазнала понад 500 000 військових втрат з початку війни, включаючи до 150 000 вбитих. Ці цифри свідчать про стійкий рівень вбивств, набагато вищий, ніж у будь-якому російському конфлікті з часів Другої світової війни.

Політичний аналіз та соціальна стабільність

Кремлівська стратегія вибіркової мобілізації підкріплена політичною логікою. Російський середній клас, особливо в містах, утворює критично важливу основу для стабільності режиму. Невдоволення економічними умовами, обмеженнями на пересування або військовим призовом загрожує цій базі. Отже, система розроблена для того, щоб ізолювати ці групи від наслідків війни.

Коли Росія оголосила часткову мобілізацію у вересні 2022 року, це спричинило одну з найбільших хвиль еміграції за пострадянський період: понад 500 000 чоловіків покинули країну протягом наступних тижнів, шукаючи притулку в Грузії, Казахстані, Сербії та Туреччині. Негативна реакція змусила Кремль відмовитися від подальшої масової мобілізації, натомість повернувшись до своєї практики регіонального та примусового вербування.

Більше того, Кремль використовував пропаганду та патріотичні наративи, щоб заохотити добровільний вступ на військову службу з сільських регіонів, апелюючи до лояльності, мужності та національного обов'язку. Але ці заклики часто підкріплені економічним відчаєм: для багатьох у російських регіонах вступ до армії є одним з небагатьох шляхів до фінансової безпеки, навіть якщо ціною цього є смерть.

Довгострокові витрати та стратегічні наслідки

Ця стратегія жертовної мобілізації ставить серйозні довгострокові питання для російського суспільства та життєздатності її збройних сил.

• Демографічне виснаження: Багато регіонів, що постачають солдатів, вже зіткнулися зі скороченням населення, низьким рівнем народжуваності та еміграцією. Війна прискорила ці тенденції, спустошуючи громади та виснажуючи майбутній робочий потенціал.

  
  

• Ветерани та поранені: Десятки тисяч ветеранів-інвалідів повертаються до регіонів, де немає медичної чи соціальної інфраструктури для їхньої реінтеграції. Психологічний та економічний тягар триватиме ще довго після закінчення війни.

  
  

• Нерівність та обурення: видимі класові та етнічні відмінності в мобілізації ризикують спричинити довгострокове обурення серед меншин та сільської бідноти Росії, підриваючи міф про національну єдність та лояльність до держави.

  
  

• Військова ефективність: Опора на непідготовлені, деморалізовані війська підриває згуртованість підрозділів та ефективність бою. Хоча Росія може мати велику кількість особового складу, її якісна перевага продовжує зменшуватися, особливо порівняно з українськими силами, навченими на Заході.

Війна бідних

Підхід Росії до мобілізації у війні проти України відображає глибшу авторитарну модель: захистити політичне серце режиму, експортуючи витрати війни на його економічну та етнічну периферію. По суті, це війна, яку ведуть бідні від імені можновладців — стратегія, яка максимізує короткострокову стабільність режиму за рахунок довгострокової національної єдності та військової ефективності.

Хоча ця стратегія ефективна для запобігання внутрішнім потрясінням у короткостроковій перспективі, вона не є стійкою безкінечно. Виснаження периферійної робочої сили, зростаюча соціальна втома та моральна гниль від жертвування найвразливішими громадянами можуть зрештою підірвати навіть найжорсткіший режим. Чи настане цей день через місяці чи роки, залишається невідомим. Але людська ціна війни, яку веде Росія, — і цинізм, з яким її народ був відправлений на смерть, — кинуть довгу тінь на її суспільство протягом наступних десятиліть.