Корупція в енергетичному секторі України (I)

Корупція в енергетичному секторі України вже давно є однією з головних перешкод для економічної модернізації країни, енергетичної незалежності та політичної стабільності. Цей сектор історично знаходився на перетині величезних фінансових потоків, мереж політичної підтримки та іноземного впливу, особливо з боку Росії. Незважаючи на численні реформи з часів Революції Гідності 2014 року, вкорінені інтереси зберігаються, підриваючи прозорість та уповільнюючи перехід України до сучасного, самодостатнього енергетичного ринку. Збереження корупції в енергетиці відображає як інституційну слабкість, так і високі геополітичні ставки, пов'язані з природними ресурсами України.

Історичний контекст: радянська спадщина та олігархічне захоплення

Україна успадкувала від Радянського Союзу глибоко централізовану та непрозору енергетичну систему. Енергетичні субсидії були величезними, ціни на газ маніпулювали з політичними цілями, а бюрократи діяли як посередники між державними підприємствами та приватними суб'єктами. Після здобуття незалежності в 1991 році нездатність держави оплачувати імпорт російського газу створила сприятливе середовище для посередників, які отримували прибуток від арбітражу та непрозорих бартерних схем. Протягом 1990-х та початку 2000-х років жменька бізнесменів, пізніше відомих як олігархи, накопичила величезні багатства, контролюючи доступ до потоків енергії, зокрема до імпорту природного газу та внутрішніх розподільчих мереж. Такі постаті, як Дмитро Фірташ, були втіленням цієї схеми, накопичуючи статки через такі компанії, як «РосУкрЕнерго», які служили посередниками між «Газпромом» та українськими споживачами. Ці домовленості забезпечили інституціоналізацію корупції, пов'язуючи політичні еліти з прибутками від непрозорої торгівлі енергією.

Роль газу та російський зв'язок

Природний газ був у центрі корупційної проблеми в Україні. Протягом десятиліть Україна значною мірою залежала від російського газу, як для внутрішнього споживання, так і як транзитний коридор для поставок до Європи. Москва використовувала цю залежність для збереження політичного впливу, тоді як українські чиновники та посередники знімали прибуток через завищені контракти, пільгові тарифи та приховані субсидії. Так звані «газові війни» 2006 та 2009 років між Росією та Україною були не просто суперечками щодо цін; це були кризи, що виникли внаслідок десятиліть корупційних переплетень між державними установами та приватними мережами по обидва боки кордону. Непрозора структура контрактів на імпорт газу дозволяла добре пов'язаним особам отримувати прибуток за рахунок держави, тоді як споживачі несли тягар неефективності та завищених витрат.

Реформи після 2014 року та постійні виклики

Після 2014 року уряд у Києві доклав значних зусиль для очищення сектору. За підтримки Міжнародного валютного фонду, Європейського Союзу та Світового банку Україна реструктуризувала Нафтогаз, державну нафтогазову компанію, з метою покращення управління та прозорості. Ціни на газ були лібералізовані, щоб усунути величезні розриви в субсидіях, які довгий час сприяли пошуку ренти. Енергетичний ринок був частково розділений для узгодження з директивами Європейського Союзу. Проте політичне втручання залишалося повсюдним. Спроби реформувати правління Нафтогазу, обмежити патронаж у регіональних газорозподільних компаніях та обмежити вплив міністрів на закупівлі зіткнулися з опором з боку вкорінених еліт та корисливих інтересів у парламенті.

Корупція також зберігалася на місцевому рівні. Розподільні мережі, об'єкти виробництва електроенергії та вугільні шахти часто працювали за напівприватними угодами, що дозволяло викачування прибутку через завищені закупівлі, фальсифіковану бухгалтерію та шахрайські енергетичні субсидії. Формула ціноутворення на вугілля «Роттердам+», запроваджена у 2016 році, стала символом суперечок, оскільки критики стверджували, що вона дозволяє приватним фірмам отримувати неправомірний прибуток від державних механізмів ціноутворення на енергоносії. Розслідування цих схем мали політичне забарвлення, що відображає те, наскільки глибоко корупція залишається вкоріненою в політичній економіці енергетики.

Зелений перехід та нові ризики

Зростаюча увага України до відновлюваної енергетики, що підтримується західними інвестиціями, відкрила як можливості, так і нові шляхи для корупції. Запровадження щедрих «зелених тарифів» привабило іноземних та вітчизняних інвесторів, але також викликало звинувачення у вибірковому ліцензуванні, політичному фаворитизмі та зловживанні державними гарантіями. Деякі інвестори стверджували, що платежі за виробництво енергії з відновлюваних джерел затримувалися або маніпулювалися, тоді як інші стверджували, що чиновники використовували регулювання енергетики для надання переваги політично пов’язаним компаніям. Таким чином, перехід до зеленої енергетики відтворив деякі з тих самих структурних вразливостей, які переслідували сектор викопного палива, а саме: концентрацію регуляторних повноважень у руках небагатьох та відсутність прозорих механізмів нагляду.

Війна та поле битви в енергетиці

Повномасштабне вторгнення Росії у 2022 році перетворило енергетичний сектор України з корупційно схильної бізнес-сфери на поле битви за виживання. Ракетні обстріли електростанцій та енергетичної інфраструктури змусили державу централізувати контроль над розподілом електроенергії та аварійним постачанням. Однак навіть за умов воєнного часу з'явилися звинувачення у спекуляції, завищених контрактах та нецільовому використанні коштів на реконструкцію. Нагальна потреба в обладнанні, паливі та ремонтних послугах створила можливості для корупційної практики в системах екстрених закупівель. Міжнародні донори стають дедалі пильнішими, наполягаючи на тому, щоб Україна посилила антикорупційні запобіжні заходи, перш ніж отримувати фінансування реконструкції енергетичних проектів.

Розслідування НАБУ: Визначальний момент

Серйозність проблеми вкотре підкреслила оголошена 10 листопада 2025 року масштабна операція Національного антикорупційного бюро України (НАБУ) під кодовою назвою «Операція «Мідас». Ця операція, проведена спільно зі Спеціалізованою антикорупційною прокуратурою (САП), спрямована проти того, що прокурори називають злочинною організацією, вбудованою у найвищі ланки національної енергетичної системи. Згідно з публічною заявою НАБУ, розслідування тривало близько п'ятнадцяти місяців підготовчої роботи, протягом якої було проаналізовано понад тисячу годин аудіозаписів. По всій Україні було проведено понад сімдесят обшуків, зокрема у приміщеннях у Києві та регіональних відділеннях державних підприємств.

Основним об'єктом розслідування є державний оператор атомної енергетики «Енергоатом», підрядників якого нібито примушували сплачувати відкати у розмірі від десяти до п'ятнадцяти відсотків від вартості контрактів в обмін на збереження доступу до бізнесу. Слідчі стверджують, що ця система діяла в рамках форми «тіньового управління», в якому особи, які не мали офіційного положення в «Енергоатомі», здійснювали фактичний контроль над закупівлями, призначенням персоналу та фінансовими потоками. Докази також свідчать про те, що офіс у центрі Києва, пов'язаний з родиною колишнього народного депутата України, а нині сенатора Росії Андрія Деркача, служив центром відмивання грошей, через який приблизно сто мільйонів доларів США було спрямовано через офшорні компанії та мережі чорної бухгалтерії.

Обшуки також було проведено в резиденції колишнього міністра енергетики, а нині міністра юстиції, Германа Галущенка, а також у комерційних приміщеннях, пов'язаних з Тимуром Міндічем, медіапідприємцем та співвласником «Кварталу 95», який, як повідомляється, особисто знайомий з президентом Володимиром Зеленським. Повідомляється, що Міндіч виїхав з України незадовго до початку обшуків. Офіс президента опублікував заяву, в якій підтвердив свою повну підтримку розслідування та наполягав на тому, що якщо звинувачення виявляться обґрунтованими, мають бути висунуті офіційні звинувачення. Тим часом САП розпочала внутрішню перевірку можливих витоків даних із матеріалів досудової справи, що відображає чутливість та політичний масштаб операції.

Структурні наслідки та шлях уперед

Це нове розслідування знаменує собою одну з найсерйозніших антикорупційних кампаній в історії енергетичного сектору незалежної України. Воно підкреслює, що корупція більше не обмежується завищеними тарифами чи регіональними монополіями, а проникає у стратегічні галузі, необхідні для національної оборони та відбудови. Переслідування НАЕК «Енергоатома», відповідального за виробництво атомної енергії в Україні, перетворює це питання з фінансового скандалу на питання національної безпеки. Існування структури «тіньового управління», яка керує справами компанії, свідчить про те, що формальні реформи останнього десятиліття ще не викорінили неформальні системи патронажу, які процвітають завдяки непрозорості та особистим зв'язкам.

Не менш важливим є час початку операції НАБУ. Прагнучи відновити свою зруйновану інфраструктуру під постійними атаками Росії, Україна залежить від фінансової та технічної підтримки Заходу. Тому звинувачення у багатомільйонному шахрайстві в основі її енергетичної системи ризикують підірвати довіру донорів у момент екзистенційної вразливості. Водночас ця справа дає Україні можливість продемонструвати силу та незалежність своїх антикорупційних інституцій. Той факт, що НАБУ, САП та суди ведуть справу, що стосується чинних та колишніх міністрів, свідчить про послаблення політичного імунітету, що є необхідним кроком для країни, яка прагне членства в Європейському Союзі.

Тим не менш, перешкоди на шляху до тривалих реформ залишаються непосильними. Одне діло розпочати гучне розслідування, а інше — домогтися обвинувальних вироків, повернути активи та реструктуризувати структури управління, щоб запобігти повторенню подібних ситуацій. Питання інституційної незалежності є особливо гострим, враховуючи повідомлення про витоки інформації та політичне втручання. Крім того, якщо розслідування стосується осіб, пов'язаних з близьким оточенням президента, подальша політична турбулентність може відволікти увагу від управління у воєнний час та уповільнити відбудову.

Висновок

Корупція в енергетичному секторі України — це не просто економічна проблема, а геополітична та моральна. Вона виснажила державні фінанси, поставила під загрозу національну безпеку та затримала інтеграцію з Європою. Хоча з 2014 року досягнуто значного прогресу в лібералізації ринків та підвищенні прозорості, збереження старих звичок — патронажу, політичного втручання та непрозорих посередників — продовжує загрожувати реформам. Розкриття операції НАБУ «Мідас» та його викриття щодо величезної мережі хабарництва в «Енергоатомі» є переломним моментом. Якщо Україні вдасться притягнути винних до відповідальності та посилити інституційний нагляд, вона може нарешті почати демонтувати зв'язок між політичною владою та фінансовою експлуатацією, який десятиліттями переслідував її управління енергетичною сферою. Тільки протистоячи цим вкоріненим мережам Україна зможе перетворити свої природні та людські ресурси на основу справжнього суверенітету, а не на здобич корупції.