Китайська система соціального кредитування
- Matthew Parish
- 13 годин тому
- Читати 3 хв

Китайська система соціальних кредитів є одним із найамбітніших та найсуперечливіших проектів державного управління у ХХІ столітті. Вона прагне кількісно оцінити надійність, моральність та слухняність населення чисельністю понад 1,4 мільярда осіб, перетворюючи складну соціальну поведінку на набір точок даних. Хоча в західних ЗМІ її часто представляють як єдиний централізований рейтинг, який визначає, чи можуть громадяни подорожувати, позичати гроші чи купувати нерухомість, реальність є більш фрагментованою та експериментальною. Система складається з перекриваючихся урядових та приватних баз даних, призначених для заохочення дотримання законів, правил та соціальних норм шляхом поєднання винагороди та покарання.
Витоки та обґрунтування
Концепція системи соціального кредитування (社会信用体系, shehui xinyong tixi ) офіційно з'явилася у 2014 році, коли Державна рада Китаю опублікувала план її впровадження. План відображав давню мету Комуністичної партії щодо побудови культури «щирості» та довіри в суспільстві, яке зазнало швидкої комерціалізації, але не мало надійних кредитних установ. У той час багато громадян та компаній не сплачували борги або вдавалися до шахрайства з незначними наслідками. Тому уряд прагнув створити механізм, який міг би сприяти довірі, об'єднуючи фінансові, правові та поведінкові дані в єдину структуру.
Структура та механізми
На практиці система соціального кредитування складається з численних місцевих пілотних проектів та галузевих баз даних, а не з однієї єдиної оцінки. Різні міністерства адмініструють різні компоненти: Народний банк Китаю керує фінансовими кредитними записами; Міністерство транспорту контролює порушення з боку водіїв та логістичних фірм; Верховний народний суд веде список осіб, які відмовляються виконувати судові рішення. Кожен орган надсилає інформацію на національні та провінційні платформи, які потім поширюються на різних адміністративних рівнях.
Приватні технологічні фірми, такі як Alibaba та Tencent, також розробили власні рейтингові системи, як-от «Sesame Credit» від Ant Group, яка використовує дані про онлайн-покупки, оплату рахунків та поведінку щодо запозичень для оцінки надійності. Хоча ці приватні системи спочатку просувалися як частина ширшої системи соціального кредитування, вони залишаються комерційно незалежними, хоча й тісно пов’язані з державною політикою.
Нагороди та покарання
Громадяни та підприємства, які вважаються надійними, можуть отримати такі переваги, як легший доступ до позик, зменшення бюрократичного контролю або публічна похвала. І навпаки, ті, кого класифікують як «дискредитованих» (失信, shixin ), можуть опинитися в чорних списках, які обмежують їхню можливість купувати квитки на швидкісні поїзди чи літаки, отримувати певні професійні ліцензії або брати участь у тендерах на державні контракти. Механізм забезпечення виконання значною мірою спирається на публічне ганьблення: імена, ідентифікаційні номери та правопорушення осіб, що перебувають у чорному списку, публікуються в Інтернеті, а іноді й відображаються на великих публічних екранах.
Для компаній наслідки є аналогічно значними. Фірмі, яка порушує екологічні норми або трудове законодавство, може бути відмовлено в доступі до державних тендерів або вона може бути піддана частішим перевіркам. Таким чином, система функціонує як інструмент дотримання вимог, так і інструмент політичного контролю.
Політичні та соціальні наслідки
Хоча система соціального кредитування всередині країни розроблена як засіб підвищення чесності та надійності, вона також посилює можливості Комуністичної партії контролювати населення. Поєднання масштабного збору даних, штучного інтелекту та цифрового спостереження дозволяє владі відстежувати не лише економічні операції, а й моделі об'єднань та висловлювань. Таке розмиття фінансової та моральної відповідальності служить для інтеграції ідеологічного конформізму в повсякденне життя. Громадянин, який не сплачує штраф або публікує політично чутливий контент в Інтернеті, може зіткнутися з аналогічними санкціями.
Водночас багато громадян Китаю ставляться до системи прагматично. Опитування показують, що більшість підтримує її як стримуючий фактор проти шахрайства, корупції та небезпечної ділової практики. У регіонах, де довіра до інституцій історично низька, обіцянка більш передбачуваного та прозорого суспільства має значну привабливість. Однак відсутність чітких правових гарантій або шляхів оскарження означає, що помилки чи зловживання можуть залишитися невиправленими, а критерії «надійності» залишаються непрозорими.
Міжнародна реакція та майбутні перспективи
За межами Китаю система соціального кредитування стала символом небезпеки цифрового авторитаризму. Західні уряди та правозахисні організації попереджають, що вона являє собою поєднання великих даних, штучного інтелекту та однопартійного контролю. Вплив цієї моделі поширюється за межі Китаю, оскільки країни зі схожими політичними структурами досліджують використання моніторингу поведінки на основі кредитів для управління громадянами або регулювання міграції.
У Китаї система продовжує розвиватися. Урядовий план реформи соціального кредитування на 2021–2025 роки спрямований на підвищення точності даних, уніфікацію стандартів у провінціях та глибшу інтеграцію механізму з новими технологіями, такими як блокчейн та розпізнавання облич. Незалежно від того, чи перетвориться він на безшовну загальнонаціональну оцінку, чи залишиться мозаїкою бюрократичних баз даних, ця тенденція вказує на майбутнє, в якому політична лояльність, соціальна поведінка та економічні можливості будуть дедалі більше переплетені.
Висновок
Китайська система соціального кредитування являє собою глибоку трансформацію у відносинах між державою та громадянином. Вбудовуючи моральні судження в адміністративні алгоритми, вона замінює традиційні уявлення про юридичну відповідальність континуумом поведінкової оцінки. Для одних вона обіцяє порядок і цілісність; для інших вона сигналізує про цифрову досконалість авторитаризму. У будь-якому випадку вона є одним із найважливіших експериментів в управлінні нашого століття, переосмислюючи межі між свободою, довірою та контролем.

