Зміни в новій залізній завісі: Польща, Румунія та тінь Росії

Геополітичний ландшафт Східної Європи зазнав значних трансформацій останніми роками, що характеризуються зміною альянсів, зростанням націоналізму та відновленням напруженості, що нагадує епоху холодної війни. Центральним елементом цієї динаміки є Польща та Румунія – дві країни, які стали ключовими гравцями в архітектурі безпеки регіону, особливо у відповідь на агресивну зовнішню політику Росії. Це включало не лише (друге) вторгнення в Україну, сусідів Польщі та Румунії, але й гібридну війну, зокрема втручання в нещодавні президентські вибори в Румунії за допомогою засобів радіоелектронної боротьби, а також спроби шпигунства та підозрювані терористичні атаки на польські цілі.

Політичний зсув у Польщі та його наслідки

1 червня 2025 року Польща обрала своїм новим президентом Кароля Навроцького, консервативного історика, якого підтримує партія «Право і справедливість» (PiS). Навроцький отримав 50,89% голосів, ледь перемігши ліберального мера Варшави Рафала Тшасковського. Цей результат виборів свідчить про помітний зсув у політичному ландшафті Польщі, що потенційно може вплинути на її внутрішню та зовнішню політику.

Хоча посада президента Польщі є переважно церемоніальною, ця роль має значний вплив на питання зовнішньої політики та оборони. Зв'язок Навроцького з президентом США Дональдом Трампом свідчить про потенційне зміцнення польсько-американських відносин, особливо щодо співпраці в оборонній сфері.

Однак, перемога Навроцького може також призвести до зростання напруженості з Європейським Союзом, враховуючи його націоналістичну позицію та скептицизм щодо подальшої інтеграції з ЄС. Його президентство може ускладнити зусилля прем'єр-міністра Дональда Туска щодо впровадження проєвропейських реформ, особливо в таких сферах, як незалежність судової влади та свобода ЗМІ.

Вже є повідомлення про те, що новий президент Польщі прагне переглянути коаліційну угоду з Польщею; але не очевидно, що ці внутрішньополітичні суперечки в Польщі змінять зовнішню політику Польщі щодо Росії, враховуючи її постійну агресивну позицію щодо Польщі з часів другого російського вторгнення в Україну та рішучість Польщі збільшити витрати на оборону, щоб захистити себе від російського вторгнення.

Стратегічне положення Румунії

Румунія, яка межує з Україною та Молдовою (де також нещодавно відбулися президентські вибори, на яких був обраний проєвропейський кандидат), також відіграла вирішальну роль у динаміці безпеки регіону. Країна приймала сили НАТО та брала участь у спільних військових навчаннях, що підтверджує її відданість колективній обороні. Стратегічне розташування Румунії з портами на Чорному морі, що не вимагають проходу суден через протоку Босфор (яку контролює Туреччина і через яку вона обмежує рух військових суден), робить її життєво важливим союзником у протидії російському впливу у Східній Європі.

Незважаючи на внутрішньополітичні виклики, Румунія зберігає послідовну зовнішньополітичну орієнтацію на євроатлантичну інтеграцію. Керівництво країни наголошує на важливості сильної присутності НАТО в Чорноморському регіоні, виступаючи за посилення військової співпраці між державами-членами.

Розрив, що виник

Події в Польщі та Румунії, проте, відображають ширшу тенденцію розбіжних підходів у Східній Європі щодо відносин з Росією та Заходом. Хоча обидві країни висловлювали стурбованість російською агресією, їхні внутрішньополітичні траєкторії неминуче впливають на те, як вони взаємодіють із союзниками та вирішують проблеми безпеки.

Нещодавні президентські вибори в Польщі можуть призвести до переосмислення її зовнішньої політики, потенційно надаючи пріоритет двостороннім зв'язкам зі Сполученими Штатами (які заявили про свою відданість НАТО за умови збільшення європейськими країнами своїх оборонних витрат) над багатосторонньою взаємодією з ЄС. Натомість Румунія, схоже, прагне посилити свою роль як у рамках НАТО, так і в рамках ЄС.

Що далі?

Оскільки Східна Європа переживає складне середовище безпеки, дії та політика ключових країн, таких як Польща та Румунія, суттєво впливатимуть на майбутнє регіону. Їхня реакція на внутрішньополітичні зрушення та зовнішні загрози визначатиме ефективність колективних зусиль щодо підтримки стабільності та протидії ворожому впливу.

Президент України Зеленський привітав Кароля Навроцького з обранням і, схоже, налаштований співпрацювати з ним, як і низка лідерів ЄС. Важко уявити, що президент Навроцький пом'якшить військову позицію Польщі щодо підготовки до можливого вторгнення Росії; його увага, схоже, радше зосереджена на бюджетній економії, враховуючи велику кількість українських біженців, які перебувають у Польщі та покладаються на державні заощадження.

Навіть з урахуванням коливань у бік правого популізму, що відображає внутрішню польську політику, Польща та Румунія наразі виглядають опорами «нової залізної завіси». Президент Трамп матиме більший вплив на польську політику; але альянс Трампа та Польщі здається сильним, оскільки США зберігають значну військову присутність у Польщі, а Польща закуповує військову техніку у Сполучених Штатів.

Дональд Туск, ймовірно, залишиться прем'єр-міністром Польщі, найвпливовішою політичною фігурою в країні, до наступних парламентських виборів у Польщі (які, ймовірно, відбудуться у жовтні 2027 року), і, незважаючи на те, що може розглядатися як особиста невдача для нього самого, польська зовнішня та оборонна політика навряд чи зміниться до того часу. Однак у цьому швидкозмінному наборі альянсів, періодично змінюваній політиці Сполучених Штатів щодо війни в Україні, покаже лише час.