Еволюція протиповітряної оборони України від радянської спадщини до інтеграції в НАТО

З 2014 року, і з ще більшою терміновістю після повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році, Україна трансформувала свої можливості протиповітряної оборони з радянського пережитку в багаторівневу, дедалі більш сумісну систему, що відповідає стандартам НАТО. Ця трансформація, народжена необхідністю та підтримувана завдяки партнерству, змінила стратегічні розрахунки війни та переосмислила суверенітет України в повітрі.

Радянська спадщина: щит, що розкладається

Коли Україна успадкувала свою частку систем протиповітряної оборони Радянського Союзу в 1991 році, вона володіла одним з найбільших арсеналів у Європі. Він включав радянські далекобійні зенітно-ракетні системи С-300, зенітно-ракетні комплекси середньої дальності «Бук-М1» та переносні зенітно-ракетні комплекси (ПЗРК), такі як «Стріла» та «Ігла». Хоча на папері ці системи виглядали потужно, на момент анексії Криму в 2014 році ці системи швидко старіли. Бюджетні обмеження, затримки в технічному обслуговуванні та корупція призвели до нестабільного радіаційного покриття, застарілих боєприпасів та в кращому випадку до рудиментарного рівня взаємозв'язку між платформами.

Після вторгнення до Криму та початку війни на Донбасі Україна доклала чимало зусиль для відновлення виведених з експлуатації підрозділів, ремонту радіолокаційної інфраструктури та перепідготовки особового складу. Однак її залежність від застарілих радянських систем зробила її вразливою до передових технологій радіоелектронної боротьби та крилатих ракет, що використовуються Росією. Збиття рейсу MH17 Malaysia Airlines системою «Бук», поставленою Росією, у липні 2014 року стало похмурим нагадуванням як про потужність, так і про небезпеку цього застарілого обладнання в сучасній війні.

2022 рік і народження нової доктрини

Повномасштабне російське вторгнення у лютому 2022 року висунуло протиповітряну оборону на перший план військової стратегії України. Росія запустила тисячі крилатих ракет, балістичних ракет та безпілотників-камікадзе іранського виробництва «Шахед» по цивільній інфраструктурі, командним пунктам та енергетичним мережам. Реакція України вимагала не лише перехоплення; вона вимагала інтеграції, швидкості та здатності розвиватися в режимі реального часу.

Збройні сили України почали інтегрувати передані західні системи з існуючим радянським обладнанням у ситуативний, але дедалі ефективніший спосіб. Старіші системи С-300 та «Бук-М1» продовжували збивати ворожі літаки та крилаті ракети, тоді як нові, такі як німецькі зенітно-ракетні комплекси IRIS-T, американські NASAMS, французькі Crotale NG та британські Stormer HVM, запровадили багаторівневу оборону, що посилювала глибину та точність.

Мабуть, найвражаючою була здатність України створити функціонуючу гібридну мережу протиповітряної оборони. Радянські радари були об'єднані із західними системами за допомогою спеціального програмного забезпечення для командування та управління, розробленого в Україні. Це дозволило здійснювати раннє попередження в повітряних коридорах та своєчасно розгортати перехоплювачі. Крім того, вітчизняні оборонні компанії надали мобільні радарні системи, модулі радіоелектронної боротьби та програмне забезпечення для безпечного зв'язку, які дедалі більше взаємодіють з цифровою архітектурою НАТО.

Війна з використанням дронів та еволюція реагування

Головним каталізатором змін у доктрині протиповітряної оборони стала поява барражуючих боєприпасів та зграй дронів, які заполонили низькогірний повітряний простір та перевантажили традиційні системи. Використання Росією іранських дронів Shahed-131 та 136 для атак на електропідстанції та міста призвело до нового виду асиметрії: недорогі одноразові дрони атакують дорогу інфраструктуру.

Україна відповіла розробкою багаторівневої стратегії захисту від безпілотників. Вона включала все: від радіолокаційно наведених протиповітряних ракет до інфрачервоних ПЗРК, підрозділів радіоелектронної боротьби проти безпілотників і навіть цивільних добровольчих спостерігачів, підключених через мобільні додатки. У таких містах, як Київ, Одеса та Дніпро, мобільні пожежні групи з системами Stinger та Starstreak тепер патрулюють дахи будинків під час повітряного тривожного спостереження. У поєднанні з розподіленою радарною мережею та збільшенням кількості даних про цільове призначення за допомогою штучного інтелекту, ці заходи значно покращили показники перехоплення в Україні.

Кроки до інтеграції в НАТО

Мета України щодо інтеграції в НАТО завжди передбачала переорієнтацію військових стандартів, доктрини та оперативної сумісності. Протиповітряна оборона стала передовим фронтом цієї трансформації. У 2023 та 2024 роках Україна отримала як системи, так і навчання від членів НАТО — не просто як форму допомоги, а як вступ до ширшого стратегічного діалогу. Наприклад, навчання українських екіпажів на системах Patriot PAC-3 у Німеччині та Сполучених Штатах стало переломним моментом.

Крім того, досвід України з гібридною інтеграцією зараз впливає на навчання НАТО. Її поєднання різних платформ, швидких циклів закупівель та цифрової мережі на полі бою в режимі реального часу привернуло увагу планувальників НАТО, особливо враховуючи те, що країни-союзники прагнуть модернізувати власні застарілі системи в умовах обмеженого бюджету.

Примітно, що Україна також просуває власне виробництво систем протиповітряної оборони. У 2024 році повідомлялося про вітчизняне виробництво зенітних ракет на базі модифікованих платформ «Бук», а також тривають дослідження та розробки вітчизняних систем малої дальності.

Стратегічні наслідки та перспективи на майбутнє

Розвиток мережі протиповітряної оборони України вже мав оперативний вплив. Російська тактична авіація практично відсутня у оспорюваному повітряному просторі над Україною, обмежуючись атаками з дистанції. Рівень перехоплення ракетами та безпілотниками в Києві та інших ключових містах зараз регулярно перевищує 80–90%, що обмежує стратегічний вплив російських бомбардувань.

Однак прогалини залишаються. Покриття на півдні та сході України, де лінія фронту нестабільна, є менш надійним. Запаси ракет-перехоплювачів, особливо Patriot та NASAMS, обмежені. Здатність виявляти та перехоплювати гіперзвукову зброю або літаки-невидимки залишається проблемою.

Заглядаючи в майбутнє, Україні знадобиться не лише постійна підтримка Заходу, але й довгострокові стратегії закупівель, навчальні лінії та промислова самодостатність. Війна навчила її швидко адаптуватися, але інтеграція з НАТО в мирний час вимагатиме стандартизації, бюджетної стабільності та інституційних реформ.

Трансформація

Шлях України до протиповітряної оборони є символом її ширшої трансформації воєнного часу: від радянської спадщини до союзу з НАТО, зумовленої необхідністю, винахідливістю та міжнародною солідарністю. Вона стала полігоном для інтеграції наступного покоління, демонструючи, як багаторівнева, гнучка та децентралізована система може протистояти одному з найбільших ракетних арсеналів світу.

Оскільки Україна дивиться у повоєнне майбутнє, її небо — колись вразливе — цілком може стати одним із найкраще захищених у Європі. А її уроки формуватимуть доктрину безпеки континенту на довгі роки.