Дострокове часткове членство України в Європейському Союзі

Неділя, 18 січня 2026 року

Питання про те, чи може Україна вступати до Європейського Союзу поетапно, а не через ортодоксальний та тривалий процес вступу, перейшло з сфери академічних спекуляцій у серйозну політичну дискусію. Повномасштабне вторгнення Росії перетворило Україну з периферійного сусіда на центральну геополітичну проблему для Європи. Водночас Європейський Союз зіткнувся з обмеженнями свого існуючого механізму розширення, розробленого для конвергенції в мирний час, а не для стійкості під час війни. На цьому тлі ідея раннього або часткового членства України в Європейському Союзі виникла як можливий компроміс між символізмом та змістом.

Тут ми розглядаємо, що часткове членство може означати на практиці, як воно може бути структуроване в рамках існуючих інституцій Європейського Союзу, та з якими політичними та правовими перешкодами зіткнеться така домовленість.

Що може означати «часткове членство»

Часткове членство не є технічним терміном у праві Європейського Союзу. Договори визнають лише повне членство або нечленство, з низкою проміжних статусів, таких як угоди про асоціацію та Європейський економічний простір. Тим не менш, Союз має довгу історію прагматичної інституційної імпровізації. Валютний союз, Шенген, постійна структурована співпраця в галузі оборони та відмови від участі в системах юстиції та внутрішніх справ демонструють, що диференційована інтеграція є невід'ємною рисою європейського проекту.

Для України часткове членство, найімовірніше, передбачатиме раннє включення до певних ключових політичних сфер у поєднанні з обмеженою або призупиненою участю в інших. На практиці це може означати доступ до єдиного ринку, окремих інструментів фінансування та інституційного представництва без негайної участі у всіх спільних політиках або повного права голосу в усіх сферах.

Такий підхід мав би на меті одночасно досягти трьох цілей. По-перше, він безповоротно закріпив би Україну в європейському правовому та економічному порядку. По-друге, він надав би відчутні переваги українському суспільству та економіці під час війни та на ранніх етапах відновлення. По-третє, він би надав існуючим державам-членам політичну впевненість у тому, що такі чутливі сфери, як сільське господарство, фінансування згуртованості та вільне пересування, можуть бути поступово впроваджені.

Правові основи та гнучкість договорів

Основна юридична складність часткового членства полягає в тому, що договори Європейського Союзу прямо цього не дозволяють. Стаття 49 Договору про Європейський Союз передбачає приєднання як бінарну подію. Однак договори також містять достатню гнучкість, щоб передбачити широкі перехідні положення та диференційовані права та обов'язки.

Історично склалося так, що нові держави-члени вступали з умовою тривалих перехідних періодів у таких сферах, як мобільність робочої сили, сільськогосподарські субсидії та регулювання охорони навколишнього середовища. Ситуацію в Україні можна розглядати як крайній варіант цієї звичної практики. Вступ може відбутися формально, тоді як здійснення певних прав та взяття на себе певних зобов'язань буде відкладено.

Як варіант, можна було б узгодити спеціальний протокол до вступу, який би надав Україні статус квазі-члена, закріплений у первинному законодавстві, шляхом одностайної згоди існуючих держав-членів. Це було б політично складно, але юридично можливо, особливо якщо це буде оформлено як тимчасовий захід, зумовлений безпекою, а не як постійне переосмислення членства.

Інституційна участь та представництво

Центральне питання полягає в тому, як Україна буде представлена в інституціях Європейського Союзу під час етапу часткового членства.

У Європейській Комісії Україні може бути надано право висувати кандидата на посаду комісара без повного портфеля або з обмеженими повноваженнями, зосередженими на реконструкції та узгодженні з розширенням. Це дозволило б Україні брати участь у внутрішній культурі обговорень Союзу, не порушуючи негайно політичного балансу Колегії.

У Європейському парламенті Україна спочатку може мати місця спостерігача або консультативного органу, подібно до тих, що колись використовувалися для країн, що вступають до ЄС. Ці представники могли б виступати та брати участь у роботі комітетів, але не мали б повного права голосу до пізніших етапів. Хоча з демократичної точки зору така домовленість є недосконалою, вона ознайомила б українських політичних діячів з європейською парламентською практикою та дозволила б українській громадській думці відчути себе представленою.

Участь у Раді Європейського Союзу та Європейській Раді була б більш делікатною. Правдоподібною моделлю було б участь України в обговореннях зовнішніх відносин, безпеки, енергетики та розширення, водночас вона була б виключена з рішень, що безпосередньо впливають на внутрішній розподіл коштів або регуляторну конкуренцію. Право голосу можна було б призупинити або обмежити за допомогою перехідних положень.

Інтеграція судової системи, ймовірно, буде одним із найпростіших аспектів. Визнання юрисдикції Суду Європейського Союзу щодо галузей права, які вже узгоджені з acquis, забезпечить правову визначеність та заспокоїть інвесторів. На практиці Україна вже значно просунулася в цьому напрямку завдяки своїй угоді про асоціацію.

Економічна інтеграція та єдиний ринок

З економічної точки зору, часткове членство майже напевно надасть пріоритет глибокому та ранньому доступу до єдиного ринку. Промислова база, сільськогосподарський потенціал та людський капітал України вже тісно пов'язані з європейською економікою. Надання Україні повної участі у чотирьох свободах, за умови дотримання захисних положень, прискорить конвергенцію та зменшить довгострокові фіскальні витрати на реконструкцію.

Водночас, політично чутливі сектори, такі як сільське господарство та фінансування згуртованості, можна було б обмежити. Тимчасові обмеження субсидій, квот або поетапний доступ до бюджету вирішили б проблеми в існуючих державах-членах, не позбавляючи Україну чіткого шляху до рівності.

Найважливіше те, що рання інтеграція єдиного ринку також служитиме стратегічній меті. Вона об'єднає європейський бізнес, ланцюги поставок та інвесторів з успіхом України, тим самим закріплюючи її безпеку не лише у військових зобов'язаннях, а й у спільних економічних інтересах.

Політичні ризики та стратегічні переваги

Часткове членство несе ризики. Існує небезпека створення статусу другого сорту, який може викликати обурення в Україні або стати постійним через інерцію. Існує також ризик того, що інституційна складність може послабити узгодженість прийняття рішень Європейським Союзом у той час, коли потрібна ясність.

Однак стратегічні переваги є значними. Раннє часткове членство однозначно дасть зрозуміти, що майбутнє України знаходиться в Європі, а не в якійсь невизначеній сірій зоні. Це позбавить Росію наративу про те, що європейська інтеграція — це порожня обіцянка. Це також змусить Європейський Союз протистояти власній доктрині розширення та модернізувати її.

Найголовніше, що така домовленість враховувала б політичну реальність. Україна вже бореться, економічно, соціально та військово, за безпеку Європи в цілому. Інституції Європейського Союзу не були створені для таких обставин, але вони вже розвивалися під тиском. Часткове членство було б ще одним таким моментом адаптації.

Висновки

Раннє часткове членство України в Європейському Союзі було б не стільки правовою новинкою, скільки продовженням традиції прагматичної диференціації Союзу. Це вимагало б політичної мужності, юридичної винахідливості та інституційної гнучкості. Однак альтернатива, яка залишає Україну на невизначений термін між асоціацією та вступом, має свої стратегічні та моральні витрати.

Якби ця модель спрацювала, її можна було б поширити на інші країни-кандидати на вступ до ЄС, знайшовши шлях крізь балканський лабіринт інтеграції з ЄС.

Якщо європейська інтеграція має залишатися живим проектом, а не музеєм процедур, вона повинна бути здатною реагувати на історію в міру її розвитку. Випадок України може стати випробуванням цієї здатності.