Довга боротьба: поповнення людських ресурсів у війні без кінця

Війни обмеженої тривалості можна вести, спираючись на негайні резерви та патріотичні хвилі. Війни без чіткої дати завершення, такі як оборона України від російської агресії, вимагають чогось набагато складнішого: сталої системи поповнення людських ресурсів протягом років, можливо, десятиліть, без руйнування армії, економіки чи духу нації.

Україна вже понад три роки веде повномасштабну війну. Її війська на передовій загартовані в боях, але часто виснажені. Потреба в ротації підрозділів, інтеграції новобранців та підтримці боєздатності невпинна. Питання вже не лише в тому, як вигравати битви, а й у тому, як зберегти людську основу збройних сил стільки, скільки вимагає конфлікт.

Природа проблеми робочої сили

Збройні Сили України стикаються з трьома тисками:

1. Виснаження – Втрати внаслідок бойових дій, поранень та хвороб неухильно зменшують ефективну чисельність. Навіть за наявності бойової медицини та швидкої евакуації втрати зростають.

   
   

2. Виснаження – Солдати у секторах високої інтенсивності не можуть залишатися на передовій безкінечно. Ротація життєво важлива, але для її заміни потрібні свіжі підрозділи.

   
   

3. Демографічні показники – працездатне населення України скоротилося через переміщення, еміграцію та від’їзд мільйонів жінок і дітей за кордон. Це звужує коло нових працівників.

У тривалій війні проблема має кумулятивний характер. Кожен рік без вирішальної перемоги збільшує навантаження, роблячи людські ресурси стратегічним ресурсом, таким же важливим, як боєприпаси чи паливо.

Уроки історії

Проблема з людськими ресурсами не є унікальною для України. Під час Першої світової війни європейські армії запровадили систему поступового призову, відкликаючи старших солдатів на тилові служби, щоб звільнити молодших чоловіків для фронту. Ізраїль, стикаючись із постійною загрозою, довго підтримував модель загального призову з періодичною мобілізацією резерву, покликану на оновлення своїх збройних сил без руйнування економіки.

Радянський Союз в Афганістані та Сполучені Штати у В'єтнамі зіткнулися з іншою динамікою: політичні обмеження на мобілізацію резервів призвели до втоми військ, падіння морального духу та громадського опору. Урок очевидний: без справедливої, прозорої та сталої системи нестача людських ресурсів перетворюється на політичну кризу .

Поточний підхід України

З 2022 року Україна поступово посилила закони про мобілізацію. Початкові хвилі значною мірою покладалися на добровольців, резервістів та тих, хто раніше служив. Пізніші заходи знизили вік мобілізації та розширили обов'язки для тих, хто вже служить.

Уряд також почав розширювати набір спеціалістів, орієнтуючись на інженерів, операторів безпілотників, медиків та артилерійських спеціалістів, визнаючи, що сучасна війна вимагає так само навичок, як і чистої кількості. Однак логістичні та політичні проблеми залишаються:

• Опір поверненню додому літніх або медично неблагополучних громадян.

  
  

• Балансування військових потреб з необхідністю підтримувати функціонування ключових цивільних секторів.

  
  

• Забезпечення справедливого сприйняття мобілізації, уникнення невдоволення через уявні винятки.

Роль обертання та відпочинку

Стала політика щодо людських ресурсів повинна будувати структуровані цикли ротації. Фізична та психологічна витривалість солдата має свої межі. Без передбачуваного відпочинку навіть елітні підрозділи погіршують свою ефективність.

Ротація вимагає надлишку людських ресурсів — достатнього для того, щоб у будь-який момент часу відпочивати третині бойових підрозділів, зберігаючи при цьому міцність на передовій. Це, у свою чергу, вимагає планування наперед та підтримки навчальних ліній, які можуть компенсувати втрати до того, як вони будуть відчутні на фронті.

Альтернативні джерела робочої сили

У війні невизначеної тривалості Україні може знадобитися диверсифікувати свою базу людських ресурсів:

1. Повернення громадян за кордон – стимули, а не лише зобов’язання, для заохочення чоловіків призовного віку, які виїхали з країни у 2022 році, до повернення.

   
   

2. Іноземні добровольці та контракти – формалізовані шляхи для досвідчених ветеранів з країн-союзників служити в українських підрозділах, з правовим захистом та чіткою інтеграцією командування. Хоча Міжнародний легіон оборони України був створений для набору іноземних новобранців, реалізація цієї ініціативи була неоднозначною як з точки зору якості новобранців, так і цінності їхнього розгортання.

   
   

3. Розширення ролі жінок – багато з них вже служать у медичних, комунікаційних та логістичних сферах; розширення бойових та командних можливостей може значно розширити резерв рекрутів.

   
   

4. Змішане цивільно-військове забезпечення – використання навчених резервістів у ротаційних призовках, короткі терміни служби чергуються з цивільним життям, як у скандинавських моделях оборони.

Психологічний вимір

Тривалі війни виснажують не лише тіло, а й волю. Солдати, які повертаються з інтенсивних боїв, потребують належної реінтеграції, підтримки психічного здоров'я та усвідомлення того, що їхня служба є частиною узгодженого національного плану, а не нескінченним циклом.

Невжиття заходів щодо психологічного впливу ризикує спустошити майбутній резерв — ті, хто служив, можуть не бажати або не мати змоги повернутися без гарантії мети та належного догляду. Безумовно, у цьому є культурний аспект — небажання до психіатрії та психологічної допомоги, — але необхідно докласти зусиль, щоб подолати це.

Політичне питання

Мобілізація – це випробування політичного лідерства. Громадськість прийме труднощі, якщо вірить, що вони розподілені справедливо, а цілі війни зрозумілі. Будь-яке сприйняття корупції у винятках або свавільного ставлення підірве підтримку.

Прозора, заснована на правилах система, пояснена простою мовою та застосована без жодних привілеїв, є такою ж важливою, як і фактична кількість мобілізованих.

Людська сила як стратегічна зброя

У війні без кінця політика щодо людських ресурсів стає головною стратегією. Вона повинна інтегрувати військову, економічну та соціальну сфери. Здатність України до ротації, відпочинку та поповнення своїх сил визначатиме не лише її здатність утримувати оборону сьогодні, але й її здатність воювати, адаптуватися та перемагати завтра.

Якщо Україна зможе змусити цю систему працювати — справедливо, ефективно та гуманно — вона позбавить Росію однієї з її небагатьох реальних переваг: величезної демографічної маси. У тривалій боротьбі важлива не чисельність населення, а здатність перетворити охочих громадян на здібних, стійких захисників держави.