Дніпро: місто, яке довелося переосмислити

1 день тому

Читати 6 хв

Метью Періш

Вівторок, 27 жовтня 2026 року

Є міста, історія яких, здається, розвивається досить упорядковано. Вони отримують назву, будують собор, створюють залізничну станцію, переживають одну чи дві війни та поступово накопичують архітектурний осад століть. Дніпро — не таке місто. Дніпро неодноразово винаходили, руйнували, перейменовували, індустріалізували, мілітаризували, закривали від зовнішнього світу, знову відкривали та винаходили заново. Це місто, в якому майже кожне покоління було змушене переосмислити, для чого призначене це місце.

Це може дещо пояснити своєрідний характер Дніпра сьогодні. Він не одразу такий гарний, як традиційні Львів, Одеса чи Київ. Його величезні проспекти, промислові райони, радянські багатоквартирні будинки, круті береги річок та, здавалося б, безкінечні передмістя можуть здатися відвідувачу лякаючими. Однак чим довше ти тут перебуваєш, тим цікавішим стає місто, адже Дніпро — одне з тих місць, де історія України зберігається не лише в музеях. Вона вплетена в географію самого міста.

Навіть питання про те, коли було засновано Дніпро, є політично спірним. Загальноприйнятою датою є 1776 рік, коли російська імперська влада заснувала місто під назвою Катеринослав, назване на честь Катерини II. Однак таке формулювання приховує більш ранню історію. На території, яку займає сучасний Дніпро, вже існували козацькі поселення, зокрема Половиця, Новий Кодак та інші, а сама Половиця, схоже, існувала з 1740-х років. Тому сучасні українські історики та муніципальна влада ставлять під сумнів, чи слід продовжувати вважати 1776 рік справжнім початком міста взагалі. Ця суперечка не є просто антикварною. Вона стосується того, чи починається історія Дніпра з російської імперської адміністрації, чи з української козацької цивілізації, яка їй передувала.

Ця відмінність має значення, оскільки заснування Катеринослава було частиною надзвичайного імперського проєкту. Катерина II та її улюбленець, князь Григорій Потьомкін, уявляли собі щойно завойовані південні території Російської імперії у грандіозному масштабі. Катеринослав мав стати імперською столицею, яку іноді уявляли майже як південний аналог Москви та Санкт-Петербурга. Існували плани щодо монументальних громадських будівель, навчальних закладів, садів та величезного собору. Катерина урочисто заклала наріжний камінь Спасо-Преображенського собору у 1787 році.

Значна частина цієї пишноти так і не матеріалізувалася. Потьомкін помер у 1791 році, Катерина померла через п'ять років, гроші зникли, а імперські пріоритети змінилися. За наступника Катерини Павла I Катеринослав навіть був тимчасово перейменований на Новоросійськ, перш ніж повернути собі колишню назву у 1802 році. Нібито велична південна столиця провела більшу частину першої половини ХІХ століття як порівняно скромний провінційний адміністративний та комерційний центр. У 1861 році в ній проживало лише близько 19 000 мешканців.

Потім географія змінила все.

Дніпро розташований у надзвичайно важливому місці. На сході від нього лежали величезні вугільні родовища Донбасу, а на заході – залізна руда Кривого Рогу. Як тільки залізниці змогли з’єднати вугілля та залізо, середня частина Подніпров’я стала очевидним місцем для важкої промисловості. Залізничні сполучення, що розвинулися у 1870-х та 1880-х роках, включаючи лінію, що з’єднувала промислові регіони Донбасу та Кривого Рогу, перетворили Катеринослав на один із найбільших металургійних центрів Російської імперії. Олександрівський металургійний завод відкрився у 1887 році, а потім – трубопроводи та розширюване сузір’я металообробних підприємств. До 1913 року в місті було сотні промислових підприємств.

Демографічні наслідки були вражаючими. Місто, в якому у 1887 році проживало менше 50 000 осіб, через десять років мало понад 120 000, а напередодні Першої світової війни — понад 200 000. Катеринослав став містом промислових робітників, інженерів, торговців та залізничників. Він також набув значної єврейської громади; до кінця дев'ятнадцятого століття євреї становили надзвичайно велику частину населення міста. Нові робітничі райони розширювалися навколо заводів, а мости переносили місто через Дніпро на лівий берег.

Це був період, коли сформувалася основна особистість сучасного Дніпра. Він став містом практичних людей. Львів розвивався навколо адміністрації, релігії, університетів та кафе; Одеса навколо свого порту та космополітичної торгівлі; Київ навколо політичної влади та своєї давньої релігійної спадщини. Дніпро дедалі більше існував для того, щоб щось виробляти. Сталь, труби, машини та, зрештою, ракети не були випадковою діяльністю, що здійснювалася десь на його околицях. Промислове виробництво стало частиною уявлення міста про себе.

Розпад Російської імперії приніс ще один надзвичайний період нестабільності. Між 1917 і 1920 роками влада над Катеринославом неодноразово переходила з рук в руки на тлі революції, українських рухів за незалежність, більшовицьких військ, білих армій, анархістів та іноземної інтервенції. Українські націоналісти іноді використовували назву Січеслав — приблизно «слава Січі» — навмисно пов'язуючи місто з його козацькою спадщиною. Історичний статус назви складний, і вона ніколи не була остаточно закріплена як офіційна назва міста, але сама її поява свідчила про боротьбу за ідентичність міста, яка в іншій формі триває й сьогодні.

Більшовики зрештою перемогли. У 1926 році Катеринослав став Дніпропетровськом, поєднавши назву річки Дніпро з назвою радянського українського політичного діяча Григорія Петровського. Радянська індустріалізація згодом розширила існуючий промисловий характер міста майже до фантастичного ступеня. Металургія та важке машинобудування швидко розвивалися, а після Другої світової війни Дніпропетровськ набув зовсім більш загадкової функції.

Він став одним з головних центрів радянської ракетно-космічної промисловості.

Промисловий комплекс «Південмаш» та конструкторське бюро «Південне» зробили Дніпропетровськ центральним місцем радянського ракетобудування. Тут розроблялися та вироблялися міжконтинентальні балістичні ракети та технології космічних запусків. Тому місто стало стратегічно важливим і було закритим для більшості іноземців протягом більшої частини Холодної війни. За нічим не примітними фасадами радянського промислового мегаполісу розроблялися одні з найпередовіших технологій у СРСР. Дніпровські інженери допомагали створювати машини, здатні або доставити людство в космос, або знищити міста на іншому кінці планети.

Перед цим сталася катастрофа. Нацистська Німеччина окупувала Дніпропетровськ у серпні 1941 року. Єврейське населення міста зазнало систематичних масових убивств, включаючи масштабні страти, що розпочалися восени того ж року. Бої, окупація та руйнування спустошили місто, перш ніж радянські війська повернули його собі в жовтні 1943 року. Таким чином, повоєнне місто, що виникло, було значною мірою черговою реконструкцією, сформованою радянськими промисловими пріоритетами та величезною військово-промисловою економікою часів холодної війни.

Ця історія також допомагає пояснити політичне значення Дніпра після здобуття Україною незалежності в 1991 році. Місто мало заводи, інженерів, фінансові установи, промислових менеджерів та потужні мережі людей, звичних до управління величезними організаціями. Не дивно, що воно стало одним із центрів, з якого виходили бізнес- та політичні еліти незалежної України. Дніпропетровськ був не просто черговою провінційною столицею. Це було одне з місць, де збиралися економічні та політичні структури пострадянської України.

Потім відбулася ще одна зміна ідентичності. У 2016 році, в рамках програми декомунізації України, Дніпропетровськ остаточно втратив назву, пов'язану з Петровським, і став просто Дніпром. Це надзвичайно елегантне рішення складної історичної проблеми. Річка старша за Катерину, Потьомкіна, Петровського, Леніна чи Радянський Союз. Імперії можуть перейменовувати міста; річки більш вперті.

Тому в сучасній назві є щось доречне. Дніпро завжди був географічним фактом, навколо якого все будувалося. Промисловість залежала від нього; мости визначали розширення міста; величезна набережна залишається одним із характерних громадських просторів міста. З високого правого берега починаєш розуміти масштаб ландшафту. Річка тут не декоративна. Вона неосяжна, одночасно розділяє та з'єднує місто.

З моменту повномасштабного вторгнення Росії в Україну у 2022 році Дніпро зазнав чергової трансформації. Його географічне положення зробило його важливим логістичним, медичним, гуманітарним та військовим центром підтримки східної України. Люди, переміщені з міст, розташованих далі на схід, проїжджали через нього або селилися там; поранені солдати лікувалися там; через нього прямують припаси на фронт. Промислове місто, яке колись займало делікатне місце в радянській військовій системі, тепер відіграє важливу роль у захисті незалежної України від держави, яка успадкувала імперський центр Радянського Союзу.

У цьому є історична іронія, яку важко не помітити. Місто, задумане російськими імперськими планувальниками як пам'ятник Катерині II, згодом перетворене на радянський промисловий та ракетний центр, стало незамінним українським містом, яке чинить опір російській імперській реставрації. Трансформація не вимагала від Дніпра заперечення свого складного минулого. Навпаки, історія міста робить цю трансформацію більш зрозумілою.

Отже, Дніпро є одним із найкращих місць в Україні, де можна зрозуміти, що українську історію не можна звести до простого змагання між тим, що є українським, і тим, що є російським. Для цього надто складні шари. Є козацькі поселення під імперським містом; імперське місто під радянським мегаполісом; радянський промисловий мегаполіс під сучасним українським містом. Єврейська, українська, російська, радянська та європейська історії перетинаються, а не розташовуються в чітких хронологічних відсіках.

Ось чому суперечки щодо дати заснування міста цікавіші, ніж здаються на перший погляд. Якщо Дніпро виник у 1776 році, то його історія починається з Катерини та Потьомкіна. Якщо ж його попередниками є козацькі громади, які вже займали цю територію, то імперське місто стає лише одним епізодом у набагато довшій місцевій історії. Жодна з інтерпретацій не може зникнути імперська трансформація вісімнадцятого століття, але вибір місця початку історії неминуче впливає на те, яка історія буде розказана згодом.

Сучасний Дніпро дедалі більше прагне розповісти історію самостійно.

Можливо, саме ця характеристика об'єднує всі різні версії міста. Дніпро ніколи не був статичним. Катеринослав був імперською мрією, яка перетворилася на промисловий центр. Дніпропетровськ був полем битви революції, яке перетворилося на закрите радянське місто-ракетоносець. Дніпро став центром незалежного українського бізнесу та політики, а тепер став одним з найбільших логістичних міст країни, що перебуває у стані війни.

Відвідувач, який шукає лише мальовничих вуличок, може неправильно зрозуміти Дніпро. Його чарівність полягає в іншому. Це місто величезних відстаней, заводів, мостів, залізничних колій, багатоквартирних будинків, річкових краєвидів та несподіваних фрагментів старих світів. Його історія не є мальовничою, бо історія цієї частини Європи рідко була мальовничою. Це історія амбіцій, насильства, інженерії, міграції, ідеології та виживання.

І крізь кожну зміну режиму, кожен знесений пам'ятник і кожну нову назву, велика річка продовжувала текти повз нього. Можливо, люди, які перейменували місто у 2016 році, зрозуміли щось глибоке. Після двох з половиною століть, протягом яких уряди неодноразово намагалися пояснити мешканцям, що являє собою їхнє місто, вони нарешті дали йому назву тієї єдиної речі, яка була тут весь цей час.