Вибір Європи щодо продовження війни в Україні

У впливовій новій доповіді під назвою «Вибір Європи: військові та економічні сценарії війни в Україні» (серія звітів Corisk № 12, 2025), підготовленій Ерлендом Бйортведтом та ін., оцінюються два різні сценарії продовження та остаточного результату війни в Україні. Ці сценарії підсумовують можливі траєкторії як військового розвитку, так і його економічні наслідки — не лише для України, а й для Європи в цілому. Ці варіанти мають враховувати те, як ми зараз сприймаємо війну .

Сценарій 1 («Успіх Росії та досягнуте шляхом переговорів врегулювання, вигідне для Москви»)

• За таким сценарієм, Російська Федерація продовжить стабільне, хоча й поступове просування на захід — потенційно досягнувши річки Дніпро — перш ніж примусити Москву до мирних переговорів на умовах, вигідних для неї.

  
  

• Такий результат, ймовірно, змусить Україну погодитися на угоду, яка обмежує її політичну та економічну приналежність, фактично обмежуючи її перспективи інтеграції до західних інституцій, таких як Європейський Союз чи НАТО.

  
  

• У звіті оцінюється, що для Європи цей результат призведе до значних витрат. Ці витрати зумовлені тривалою нестабільністю, ризиками для безпеки на східному фланзі блоку, потоками біженців, економічними збоями, енергетичними та ланцюговими потрясіннями, а також збільшенням оборонного тягаря для європейських країн.

Сценарій 2 («Відродження та реконкіста України, що веде до сталого миру»)

• За такого сценарію Україна отримує достатню матеріальну підтримку та досягає рівня бойової спроможності, який дозволяє їй не лише зупинити наступ Росії, а й відступити та повернути окуповані території. У звіті припускається, що це може відтворити динаміку наступу 2022 року, потенційно рішуче змістивши баланс сил на користь України.

  
  

• Успішне відродження України, на думку авторів, може прокласти шлях до мирного узгодження за умов, сприятливіших для Києва та Європи, що сприятиме політичній орієнтації України на Європу та досягненню сталої архітектури безпеки для континенту.

  
  

• Економічні втрати для Європи за цього сценарію все ще значні, але, згідно зі звітом, вони будуть значно меншими — приблизно вдвічі — порівняно з вартістю за траєкторії перемоги Росії.

Окрім цих описів сценаріїв, у звіті також наведено детальні оцінки військових потреб (обладнання, логістика, втрати матеріальних засобів), моделі для розрахунку матеріального виснаження, особливо для російських збройних сил, а також детальний опис того, як мають виглядати європейські витрати на оборону та промислова мобілізація за кожним сценарієм.

У своєму політичному аналізі автори стверджують, що Європа ще не сформувала узгодженої, єдиної стратегії щодо подолання довгострокових наслідків війни, і що ця відсутність стратегічного бачення збільшує ймовірність того, що завершення конфлікту може схилитися до менш сприятливого сценарію 1.

Звіт є своєчасним та амбітним. Він пропонує політикам, аналітикам та зацікавленій громадськості чітку основу для обмірковування компромісів, з якими стикається Європа: вибір між підтримкою військового відродження України чи погодженням на нав'язане Росією врегулювання. Поєднання військово-технічного моделювання з оцінкою макроекономічних витрат є сильною стороною, що дозволяє отримати цілісне уявлення, а не зосереджуватися виключно на динаміці поля бою.

Тим не менш, деякі аспекти звіту вимагають більш скептичного або нюансованого тлумачення:

• Невизначеність припущень: Як і в будь-якому довгостроковому сценарному аналізі, багато що залежить від припущень щодо постачання матеріальних засобів, темпів скорочення особового складу, політичної рішучості Європи та зовнішніх факторів (наприклад, світових енергетичних ринків, ширших геополітичних зрушень). У звіті чітко зазначено, що якщо «доступ обох сторін до ресурсів та їх використання залишаться незмінними», конфлікт буде рухатися за описаними траєкторіями. Але історія війни показала, що ресурси — матеріальні засоби, політична воля, режими санкцій — можуть різко змінюватися. Таким чином, сценарії, хоча й правдоподібні, не є детермінованими прогнозами.

  
  

• Моделювання гуманітарних та соціальних витрат залишається недостатньо розробленим: у звіті визнаються величезні людські втрати війни (військові втрати, переміщене населення, соціальні потрясіння), хоча основна увага залишається приділятися стратегічним, військовим та макроекономічним показникам. Однак для європейської стратегії та моральної легітимності гуманітарні та соціальні витрати — внутрішньо переміщені особи, воєнні травми, демографічні збої, витрати на реконструкцію — є щонайменше такими ж важливими, як і економічні витрати на рівні ВВП. Дослідження на основі сценаріїв, яке приділяє більше місця цим вимірам, було б більш повним.

  
  

• Ризик того, що «стратегія, заснована на економіці», затьмарює геополітику: формулювання результату війни переважно в економічних та матеріальних термінах може применшувати складність політичних та суспільних факторів — національної ідентичності в Україні, драхм морального духу, міжнародної дипломатії, солідарності альянсу та ядерного стримування. Наприклад, просування Росії до Дніпра може спровокувати військову ескалацію Заходу або викликати масовий опір всередині України — результати, які не піддаються лінійному аналізу витрат і вигод.

  
  

• Можливість тривалого глухого кута або замороженого конфлікту недостатньо досліджена: у звіті окреслено два сценарії кінцевого стану — врегулювання, яке підтримує Росія, або українське відвоювання, що веде до миру. У ньому менше місця приділяється тривалому глухому куту, коли лінії фронту розташовуються десь між нинішніми лініями фронту та Дніпром, що призводить до безстрокового виснаження, періодичних ескалацій та постійного тягаря для Європи. Враховуючи поточну траєкторію війни, такий сценарій «замороженого конфлікту» цілком може бути одним із найімовірніших — і, можливо, найдорожчим у сукупному гуманітарному, економічному та політичному плані.

  
  

• Виклики для європейської мобілізації та промислового потенціалу: У звіті обговорюється, якими мають бути зусилля Європи в галузі оборонної промисловості за кожним сценарієм. Однак, у ньому можуть бути недооцінені структурні виклики: модернізація виробництва, координація між багатьма національними галузями промисловості, вирішення проблем зривів у ланцюгах поставок, політична опозиція в країнах-членах ЄС щодо стійких високих витрат на оборону. Нещодавні аналізи (наприклад, Кільського інституту світової економіки) свідчать про те, що Європі буде важко досягти повної готовності до 2030 року, якщо поточні тенденції збережуться. Це викликає сумніви щодо того, чи є навіть сценарій «українського успіху» реально досяжним без драматичної, політично складної мобілізації.

Наслідки для Європи

Автори звіту стверджують, що Європа перебуває на стратегічному роздоріжжі. Якщо європейські держави виділять достатньо ресурсів на підтримку військового успіху України, вони можуть допомогти забезпечити сприятливий мир і довгострокову стабільність, потенційно уникаючи ще більших витрат з часом. Якщо цього не зробити, то, як зазначається у звіті, Європа може приректи її на дороге та небезпечне майбутнє під тінню сміливої Росії.

Але ці сценарії також виявляють межі того, чого можна досягти лише за допомогою економіки та матеріальних ресурсів. Реальна геополітика — національна воля, стратегічна культура, альянси, внутрішня політика та дипломатія — матимуть значення щонайменше таке ж, як танки та бюджети. У звіті ці фактори враховуються лише частково.

Для України у звіті підкреслюється необхідність сталої підтримки Заходу — не лише у матеріальній сфері, а й у стратегічних рамках, які забезпечують довгострокову безпеку, допомогу у відбудові та перспективи інтеграції з Європою. Для Європи він наголошує, що короткострокова політика жорсткої економії або політична нерішучість можуть мати набагато більші наслідки у довгостроковій перспективі — не лише у фінансовому плані, але й у сфері стратегічної автономії, моральної відповідальності та стабільності.

Вибір Європи може бути однією з найкорисніших сучасних спроб представити війну в Україні не лише як українську проблему, а й як європейську — проблему, вирішення якої змінить безпекову, економічну та політичну архітектуру на всьому континенті. Її сила полягає в поєднанні військово-технічного реалізму з економічним прагматизмом. Для тих, хто приймає рішення, не лише у столицях, а й в європейських інституціях, це цінний внесок.

Водночас — і, можливо, неминуче — звіт слід читати як посібник із ризиків та варіантів , а не як пророцтво. Справжня небезпека полягає в тому, що чітка дихотомія Сценарію 1 проти Сценарію 2 стає політичним виправданням або для розведення сил, або для безстрокової війни. Можливість затяжного, виснажливого конфлікту або «замороженої війни», що триватиме роками — з усіма людськими, економічними та стратегічними витратами, що це пов’язано з цим, — залишається недостатньо підкресленою.

З огляду на нещодавню історію, Європа повинна використовувати цей звіт не як план, а як попередження: вибір, який він описує, реальний, але звуження майбутнього лише до двох результатів може ввести в оману тих, хто приймає рішення. Відповідальна європейська стратегія передбачає підготовку до низки можливостей, включаючи глухий кут, та інвестування не лише в зброю, а й у дипломатію, стійкість, реконструкцію та довгострокову солідарність з Україною.