Битва за правду: спроби Росії відрізати свою громадськість від Інтернету та зовнішнього світу

З початку повномасштабного вторгнення в Україну в лютому 2022 року Російська Федерація прискорила свою кампанію з ізоляції свого населення від незалежних зовнішніх джерел інформації. Ці зусилля вийшли за рамки традиційної цензури, перетворившись на систематичну спробу побудувати повністю закриту цифрову інформаційну систему, яку іноді називають «Суверенним Інтернетом», в якій Кремль контролює не лише те, що росіянам дозволено бачити, але й те, у що їм дозволено вірити. Однак, незважаючи на масштабні обмеження, технологічну досконалість та драконівське правоохоронне забезпечення, російська держава не досягла повного успіху. Боротьба між державним контролем та цифровою прозорістю триває, і залишаються тріщини, крізь які правда все ще тече.

Архітектура управління

Основи російської стратегії контролю над інтернетом були закладені за роки до вторгнення. Такі законодавчі акти, як «Закони Ярової» (2016), які зобов’язували постачальників телекомунікацій зберігати дані та здійснювати спостереження, та «Закон про суверенний інтернет» 2019 року, який дозволив Роскомнагляду — російському регулятору ЗМІ та комунікацій — централізувати контроль над інтернет-трафіком, надали державі інструменти для перевірки, блокування та перенаправлення онлайн-комунікацій за власним бажанням.

Після вторгнення цю систему було терміново активовано. Платформи, які відмовилися виконувати вимоги російської цензури, а саме видаляти згадки про війну, злочини в Україні або антикремлівський контент, були або обмежені, або повністю заборонені. Список обмежених платформ тепер включає:

• Facebook та Instagram (Meta): Обидві були визнані «екстремістськими організаціями» та заборонені у березні 2022 року за поширення того, що російська влада назвала «фейковою інформацією» про війну.

  
  

• Twitter (тепер X): Заблоковано з аналогічних причин, хоча деякий контент залишається доступним завдяки обхідним рішенням.

  
  

• Google News: Доступ до агрегатора новин було заблоковано, його звинуватили у поширенні «неправдивої інформації» про війну та розміщенні іноземних новинних ресурсів.

  
  

• BBC, Deutsche Welle, Голос Америки, Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода та Meduza (відомий незалежний російськомовний новинний портал): ці іноземні мовники та медіапортали, багато з яких надають російськомовний контент для вітчизняної аудиторії, були внесені до чорного списку.

  
  

• YouTube: Дивно, але YouTube залишається однією з останніх західних платформ соціальних мереж, яка все ще широко доступна в Росії, хоча й під величезним тиском. На ньому розміщено низку контенту з критикою Кремля, включаючи розслідування російських журналістів у вигнанні та українські джерела. Кремль вагався блокувати його, можливо, побоюючись негативної реакції громадськості, яка може супроводжувати втрату розважального та навчального ресурсу, яким користуються мільйони пересічних росіян.

Невдачі та лазівки

Незважаючи на широту цих обмежень, російський апарат цензури залишається недосконалим. Тисячі росіян продовжують отримувати доступ до забороненого контенту за допомогою віртуальних приватних мереж (VPN), проксі-серверів та децентралізованих веб-сервісів. Згідно з численними незалежними дослідженнями, використання VPN у Росії різко зросло в перші тижні війни та залишається високим, незважаючи на зусилля держави щодо блокування популярних VPN-провайдерів.

Неодноразові спроби Росії заборонити месенджер Telegram, одного разу за те, що він дозволив координацію протестів, а пізніше за розміщення антивоєнного контенту, також були значною мірою неефективними. Telegram залишається одним із найпоширеніших додатків у Росії, як не парадоксально, зокрема серед державних пропагандистів та прокремлівських військових блогерів, чиї коментарі щодо війни іноді суперечили офіційним державним наративам і ставили російську владу в незручне становище.

Крім того, TikTok, хоча й частково обмежений (особливо щодо завантаження контенту в Росії), продовжує слугувати каналом для коротких новинних роликів, часто перероблених з українських чи західних ЗМІ, особливо для молодшої аудиторії. Навіть Instagram, хоча й офіційно заборонений, все ще доступний через VPN і залишається культурним орієнтиром для багатьох російських користувачів.

Більше того, російські ЗМІ у вигнанні — «Медуза», «Нова газета Європа» та «Дождь» — створили складні мережі дзеркальних сайтів, електронних розсилок та мобільних додатків, які дозволяють росіянам обходити цензуру. Ці платформи тепер слугують рятівними колами для фактичного висвітлення війни, корупції та російської економіки, покладаючись на громадянські мережі для обміну посиланнями та поширення інформації способами, які Кремль не може повністю контролювати.

Правові та психологічні репресії

Цензура в Росії не є просто технічною, вона має примусовий характер. Нові закони криміналізують «дискредитацію Збройних сил», поширення «фейкових новин» або заклики до антиурядових дій, а покарання варіюються від штрафів до тривалих термінів ув'язнення. Журналістів, активістів і навіть пересічних громадян переслідували навіть за дописи в соціальних мережах, що ставили під сумнів війну або використовували слово «вторгнення». Цей лякаючий ефект був широко поширеним, багато незалежних голосів втікали з країни або замовкали.

Психологічний тиск посилюється пропагандистською насиченістю. Телебачення, контрольоване Кремлем, залишається основним джерелом інформації для мільйонів людей, особливо за межами міських центрів. Ці трансляції зображують війну в Україні як праведну боротьбу проти експансіонізму НАТО, заперечують звірства Росії та зображують дисидентів як зрадників. У такому кліматі навіть ті, хто має доступ до зовнішньої інформації, можуть не довіряти їй, зумовленій роками дезінформації та теорій змови.

Стратегічні наслідки

Прагнення Кремля ізолювати російську громадськість від зовнішньої правди служить чіткій стратегічній меті: зберегти внутрішню стабільність, виправдати військову агресію та придушити інакомислення. Якби російські громадяни отримали широке уявлення про докази воєнних злочинів, катастрофічних втрат на полі бою та економічних наслідків санкцій, то народна підтримка війни всередині Росії, яка вже й так є нестійкою в багатьох колах, могла б ще більше послабитися.

Збереження лазівок у законодавстві створює серйозний виклик для досягнення цієї мети. Росія не стала закритою цифровою фортецею, як Північна Корея. Швидше, вона є країною, що перебуває у постійній грі в кішки-мишки між придушенням та обходом. Хоча технічні та правові інструменти держави є потужними, креативність, стійкість та відчай тих, хто шукає правду, залишаються потужними протидіючими силами.

Боротьба з російським дезінформаційним монстром

Російська кампанія з контролю доступу до Інтернету та монополізації національного інформаційного простору має безпрецедентні масштаби для країни такого розміру та технологічного розвитку. Це цифрова залізна завіса, покликана не лише запобігти іноземному впливу, а й приручити російський розум. Однак, попри весь свій масштаб, вона є неповною. Кремлю не вдалося повністю відрізати росіян від зовнішнього світу. Через VPN, зашифровані додатки та дисидентську журналістику потік правди продовжується — нерівномірний, небезпечний і часто тихий, але реальний. А в державі, побудованій на спотворенні реальності, навіть проблиск правди є загрозою.