Від народної вишивки до прапорів фронтової лінії: еволюція українських символів

Символи – це візуальна граматика національної ідентичності. Вони несуть емоції, пам'ять та прагнення так, як це не можуть зробити промови та закони. В Україні, країні, чия історія переплетена з репресіями, відродженням та опором, символи завжди мали значення. Від червоно-чорних прапорів партизанської боротьби до тихих ниток вишиванок, українці культивували символічну мову, таку ж тривалу, як і їхнє бажання залишатися суверенним. Але з початку повномасштабної війни в лютому 2022 року ця мова зазнала трансформації. Те, що колись було народним мистецтвом чи культурною спадщиною, стало лексиконом непокори – викарбуваним на шкірі, піднятим у бою та увічненим у руїнах.

Шлях від традиційної вишивки до прапорів, що майорять сьогодні на передовій, — це не просто естетична еволюція. Це історія нації, яка знову стверджує себе кров’ю та нитками.

Вишиванка: Код предків у нитці

Вишиванка — традиційна українська вишита сорочка — це більше, ніж просто костюм. Це текстильний рукопис. Кожен регіон України розробив свої власні складні візерунки, вишиті червоним та чорним або синім та білим кольорами, що несли значення, пов'язані з родючістю, захистом та історичною безперервністю. У радянський період, коли вирази національної відмінності сприймалися з підозрою, вишиванка стала тихим актом опору — сигналом культурного виживання, часто прихованим під куртками або зарезервованим для приватних моментів.

Зі здобуттям незалежності в 1991 році вишиванка знову стала гордим національним символом. Її носили в парламентах, на шкільних канікулах та в діаспорних громадах. Але повна реполітизація вишиванки розпочалася під час Революції Гідності 2013–2014 років, коли протестувальники в Києві носили вишиті сорочки під шарами зимового обладунку. Шов за стібком старі візерунки переосмислювалися як сучасні обладунки.

Сьогодні солдати носять цифровий камуфляж зі стилізованими мотивами вишиванки. Бронежилети прикрашені вишитими нашивками. Для багатьох носіння або татуювання цих візерунків є способом звернутися до сили предків перед обличчям механізованого терору. Традиція стала талісманом.

Тризуб: від королівського герба до національного маяка

Тризуб, або тризуб, є офіційним гербом України. Його походження сягає печатки правителя Київської Русі Володимира Великого, який правив величезними східнослов'янськими володіннями з X століття. Знову введений у 1918 році під час короткочасної Української Народної Республіки та знову після 1991 року, тризуб символізує як суверенітет, так і наступність.

Під час війни Тризуб отримав нове життя. Він скрізь: на паспортах, формі, мішках з піском, нашивках та протестних графіті в окупованих містах. Його стилізували під вогонь, у квіткові мотиви, навіть зі схрещеними гвинтівками. Його татуюють на тілах як солдатів, так і цивільних осіб як постійну декларацію вірності.

У московській пропаганді Тризуб часто зображується як символ екстремізму. Але в Україні він став світською священною іконою — компактним вираженням державності, яке не можна конфіскувати.

Синій та жовтий: палітра опору

Український прапор — дві рівні смуги синього кольору над жовтим — оманливо простий. Він походить від кольорів неба над золотими пшеничними полями, символу аграрного миру. Але за останнє десятиліття прапор позбувся своїх пасторальних асоціацій і став символом передової.

Під час перших протестів на Донбасі у 2014 році цивільні особи розмахували синьо-жовтим прапором на знак нехтування сепаратистами. Після вторгнення у 2022 році прапор використовували не лише на урядових будівлях, а й малювали на барикадах, дверях автомобілів, крилах дронів та стінах зруйнованих будинків. У таких містах, як Херсон та Ізюм, його повторне підняття після звільнення стало моментом національного катарсису.

В окупованих зонах носіння або демонстрація прапора може бути смертним вироком. За часів цих репресій його значення лише зросло. Те, що колись було національною ідентифікатором, тепер є символом виживання.

Червоний і чорний: кольори боротьби

Для деяких, особливо на заході України, червоно-чорний прапор, що символізує кров і землю, залишається незмінним маркером антиколоніального опору. Популяризований Українською повстанською армією (УПА) у 1940-х роках, він пізніше став асоціюватися з Організацією українських націоналістів і залишається політично суперечливим.

Тим не менш, червоно-чорний прапор знову з'явився у нинішній війні, особливо серед добровольчих батальйонів та партизанських мереж. У цих контекстах він часто символізує не ідеологію, а щире зобов'язання боротися за українську землю будь-якою ціною.

Ікони передової: святі, дрони та трафарети

Символічний ландшафт війни в Україні також збагатився новими емблемами. Архангел Михаїл (зображений на початку цієї статті), захисник Києва, часто зображується на прапорах та плакатах на полі бою, часто розмахуючи вогняним мечем над картою України. До нього приєднуються святі, козаки та — що вражає — дрони.

Дрон, колись символ технологічної новизни, став іконою асиметричного опору. Солдати дають їм імена, розписують їх гаслами та зображують на знаках розрізнення підрозділів. Мем зі Святим Списом, що зображує Діву Марію, що стискає протитанкову ракету, здобув міжнародну популярність як поєднання шани та іронії.

Тим часом у міських просторах трафаретне графіті стало засобом позначення території, пам’яті та глузування. У Миколаєві, Львові та Харкові можна знайти трафарети Путіна з перехрестям прицілу, гасла на кшталт «Ласкаво просимо до пекла» або імпровізовані логотипи підрозділів, які заявляють про те, що війна всюди — і опір також.

Меморіали та матеріальна пам'ять

Символи також перемістилися в похоронну культуру. Хрести на могилах солдатів часто вирізьблені тризубами, а на надгробках — особисті прапори та знаки розрізнення підрозділів. Тимчасові придорожні вівтарі використовують вишиту тканину, іграшкові фігурки та національні стрічки — поєднуючи особисте та громадське горе. Значення символів оновлюється з кожною втратою.

Навіть серед переміщених осіб та діаспори символи зберігаються. Українські діти в Берліні чи Торонто носять синьо-жовті пов'язки на волоссі. Художники вплітають традиційні візерунки в авангардні протестні роботи. Іконографія нації не просто зберігається, а й адаптується.

Живий лексикон

У воєнній Україні символи — це не реліквії. Вони є інструментами єдності, деклараціями намірів та емоційною бронею. Від закодованої мови народної вишивки до палаючих прапорів бойових підрозділів, українці переосмислили свою візуальну ідентичність не відмовляючись від традицій, а використовуючи їх як зброю для сучасної боротьби.

Ця еволюція не просто естетична. Вона цивілізаційна. Перед обличчям імперії-загарбника, яка прагне стерти українську державність, кожен Тризуб, кожна нитка Вишиванки, кожна синьо-жовта стрічка – це лінія, проведена на шляху до забуття. Символи в Україні – це те, як нація пише своє ім'я – чорнилом, вогнем і свободою.