Ідеї Маркса та радянська дійсність: контраст у теорії та практиці

Коли Карл Маркс писав «Маніфест Комуністичної партії» та «Капітал» у дев'ятнадцятому столітті, він уявляв собі грандіозну трансформацію людського суспільства: науковий та моральний перехід від феодалізму через капіталізм до безкласової, бездержавної комуни, в якій праця буде надаватися вільно, експлуатація буде скасована, а люди звільнені від матеріального відчуження. Однак система, що виникла від його імені — Радянський Союз та тоталітарна імперія, що з нього поширилася, — мала лише поверхневу схожість з його ідеалами. Суперечність між теоретичним баченням Маркса та радянською практикою є однією з найвражаючих іроній сучасної історії.

Теоретичні основи Маркса

Філософія Маркса спиралася на діалектичний матеріалізм, який він успадкував від Гегеля, але він перевернув його. Там, де Гегель розглядав історію як розкриття духу та свідомості, Маркс розглядав матеріальні економічні відносини як рушійну силу історії. Суперечності капіталізму — між буржуазними власниками та пролетарськими робітниками — на його думку, завершаться революцією. Після перехідної «диктатури пролетаріату» сама держава «відімре», замінившись комунальним самоврядуванням та рівністю умов життя. Для Маркса комунізм був не системою примусу, а свободи: це було примирення людей з їхньою власною творчою працею.

Російська революція та відсутність Маркса

Російська революція 1917 року відбулася в суспільстві, абсолютно не готовому до такого типу революції, який передбачав Маркс. Маркс вважав, що соціалізм спочатку виникне в розвинених промислових економіках — Британії чи Німеччині, — де суперечності капіталізму були найбільш гострими. Росія, навпаки, була аграрною, автократичною та економічно відсталою. Її промисловий пролетаріат був крихітним. Геній Леніна та його відхилення від Маркса полягали в твердженні, що революційна авангардна партія може замінити відсутню пролетарську масу. Більшовики, таким чином, були не агентами зрілого робітничого класу, а елітою, яка стверджувала, що діє від його імені.

Якби Маркс дожив до 1917 року, він би, можливо, поставився до революції з підозрою. Він би усвідомив її героїчну риторику, але також і небезпеку захоплення влади за відсутності розвинених продуктивних сил. Рішучість більшовиків нав'язати соціалізм незрілій економіці суперечила принципу Маркса, що матеріальні умови, а не лише політична воля, визначають хід історії.

Від Леніна до Сталіна: Піднесення тоталітаризму

Громадянська війна, що настала після революції, загартувала новий режим. Політика централізації Леніна, придушення інакомислення та створення таємної поліції (ЧЕКА) виправдовувалися як тимчасова необхідність, але вони заклали основи тоталітарного правління. За Йосипа Сталіна ці механізми метастазували в систему масового терору, чисток, примусової колективізації та трудових таборів. Держава, аж ніяк не зникла, а стала всюдисущою. Комуністична партія стала новим правлячим класом – номенклатурою – з привілеями та владою, що перевищували ті, що мала буржуазія, яку засуджував Маркс.

Ідеал Маркса щодо людської емансипації через колективну власність був таким чином перетворений на бюрократичний деспотизм. Робітник, далекий від того, щоб бути звільненим, був підпорядкований тоталітарній державі, яка стверджувала, що діє в його інтересах. Виробництво було вже не заради прибутку, а заради квот; відчуження залишилося, хоча й у іншій формі. Творча енергія, яку так цінував Маркс, була замінена страхом і конформізмом.

Ймовірна оцінка Марксом радянської системи

Маркс, який все своє життя викривав лицемірство та зловживання ідеологією, ймовірно, був би вражений претензіями Радянського Союзу на його спадщину. Він зневажав утопізм, проте радянські лідери перетворили його історичний аналіз на жорстку догму. Вони замінили діалектику – рух суперечностей – ортодоксією; дослідження – послухом. Сама ідея «марксизму-ленінізму» як офіційної доктрини здавалася б йому абсурдною, оскільки Маркс ніколи не вірив, що історію може диктувати лінія партії.

Більше того, гуманізм Маркса — переконання, що люди є творчими, соціальними та самовизначальними істотами — був принципово несумісним з тоталітарним наглядом, примусовою працею та політичними чистоками, що характеризували радянський комунізм. Він міг би розглядати сталінський терор як похмурий доказ того, що соціалізм не може бути побудований на авторитарній владі. Радянська система, на його думку, являла собою гротескне повернення до форм експлуатації, прихованих соціалістичною риторикою.

Трагедія неправильно застосованої теорії

Трагедія радянського досвіду полягає в плутанині між засобами та цілями. Маркс розглядав комунізм як кінцеву точку розвитку людства, а не як економічну модель, нав'язану декретом. Радянська держава намагалася побудувати комунізм шляхом примусу, а не через зрілість соціальних відносин та продуктивних сил. Результатом стала бюрократична командна економіка, яка зрештою застоювалася та розвалилася під впливом власних суперечностей, що, як не парадоксально, доводить, що Маркс мав рацію в одному сенсі: жодна система, якою б потужною вона не була, не може придушити діалектику змін.

Привид Маркса в Радянській імперії

Зрештою, Радянська імперія була не мрією Маркса, а його кошмаром. Вона запозичила його мову, але зрадила його дух. Там, де він уявляв собі визволення, вона нав'язувала панування; там, де він передбачав кінець класу, вона створювала нові ієрархії; там, де він передбачав в'янення держави, вона досягала її гіпертрофії. Однак навіть у цьому спотворенні вплив Маркса зберігся, бо його критика капіталізму залишалася викликом моральній самовдоволеності сучасного світу. Таким чином, радянська трагедія є одночасно застереженням і парадоксом: свідченням небезпеки перетворення філософії на догму та плутанини з обіцянкою людської свободи як авторитетом тих, хто претендує на її інтерпретацію.