Шлях з Дніпра: чи може контрнаступ України відродитися?

З драматичних днів контрнаступу України 2023 року, коли бригади просунулися на південь від Оріхова та на схід від Куп'янська, військовий імпульс на полі бою перетворився на повільне виснаження. Окопування Росії, великі укріплення та зростаюча адаптація до тактики використання дронів української армії створили складний ландшафт для маневреної війни. Однак, оскільки увага світу прикута до інших театрів військових дій — від Близького Сходу до Східної Азії — багато хто в Києві та в українському військовому командуванні задається терміновим питанням: чи можна відновити контрнаступ, і якщо так, то де?

Одна з можливих відповідей лежить вздовж стратегічного коридору річки Дніпро.

Дніпро як стратегічна вісь

Місто Дніпро — четверте за величиною місто України — довгий час було логістичним та промисловим центром сходу країни. Розташоване лише за 70 км від лінії фронту в Запорізькій області, воно знаходиться на воротах до півдня України. Дніпро служив центром сортування поранених солдатів, пунктом збору підкріплень та центром розробки безпілотників та поповнення запасів артилерії. Це не просто тилова база, а й передпокій театру бойових дій, який включає Мелітополь, Токмак і, зрештою, Крим.

Українські командири усвідомлюють, що будь-яка відновлена масштабна операція повинна супроводжуватися оновленою стратегією, краще адаптованою до мінливих реалій війни. Помилкою 2023 року було переконання, що швидке просування легких механізованих бригад може пробити мінні поля та зони ураження артилерії. Ці надії не виправдалися. Але місцевість на південь від Дніпра, хоча й добре захищена, пропонує можливості для кумулятивного тиску, поступового позиційного завоювання та потенційного відкриття фронту у 2025 році.

Нові інструменти, нова доктрина

З кінця 2024 року Збройні сили України значно інвестували в адаптацію. З'явилася нова доктрина «атаки вогнем», яка поєднує можливості удару на великі відстані, включаючи перепрофільовані С-200 та системи ATACMS західного виробництва, з високоточними роями безпілотників та піхотою, що виходить з ладу. У таких районах, як Кринки на східному березі Дніпра в Херсонській області, українські морські піхотинці продемонстрували, що обмежені річкові переправи можуть створювати плацдарми навіть під сильним російським бомбардуванням.

Важливо, що район між лінією фронту та південним коридором Дніпра знаходиться в межах ефективної досяжності українських ракет HIMARS, Storm Shadows та крилатих ракет Neptune вітчизняного виробництва. Російські командні та логістичні вузли навколо Токмака та Мелітополя залишаються вразливими, а українська кампанія безпілотників поступово почала виснажувати російські засоби протиповітряної оборони та радіолокаційне покриття в окупованій Запорізькій області.

Підкріплення від західних партнерів, зокрема нещодавні обіцянки щодо винищувачів F-16, німецької артилерії та боєприпасів глибокого удару, можуть дозволити Україні ефективніше придушувати російські тилові райони у 2025 році, створюючи умови для відновлення рухів на землі. Тим часом, оборонні вдосконалення, включаючи нещодавно розроблені роботи для розчищення окопів та протимінне обладнання, свідчать про те, що Генеральний штаб України не відмовився від маневру.

Політичні вітри та оперативний графік

Однак стратегія – це лише частина рівняння. Політичний клімат також має значення. З огляду на те, що Сполучені Штати, здавалося б, не зацікавлені в конфлікті в Україні, європейські лідери стурбовані власними оборонними стратегіями, а багато партнерів по НАТО вступають у період фінансової обережності, можливості України для масштабного відновлення наступу можуть бути обмежені. Однак існує також протилежна політична реальність: кожен символічний український здобуток підвищує моральний дух Заходу та посилює логіку подальшої підтримки. Прорив, навіть скромний – наприклад, поштовх до Токмака – змінить наратив у критичний момент.

Українське командування, знаючи про це, вже розпочало непомітне посилення секторів вздовж південної осі. Супутникові знімки свідчать про посилення модернізації фортифікаційних споруд та переміщення резервних формувань на захід від річки Дніпро. Операції української розвідки та спецпідрозділів у тилу ворога активізувалися в Запоріжжі та на півдні Донецька. Російські ЗМІ повідомляють про посилення партизанських диверсій вздовж шляхів постачання, що, ймовірно, є передвісником формування кампанії.

Ризики та реалії

Однак навіть успішний наступ з Дніпра стикається з величезними труднощами. Російські війська мали понад три роки, щоб закріпитися, облаштовуючи мінні поля, бліндажі та артилерійські гнізда на кожному метрі потенційного просування. Українські війська, ймовірно, зазнають важких втрат. Більше того, без переважної переваги в повітрі, якої Україна досі не має, будь-який наступ залишатиметься вразливим до російських бойових гелікоптерів та ударів планируючих бомб.

Існує також небезпека виснаження від виснаження. Україна вже мобілізувала та ремобілізувала десятки тисяч чоловіків. Хоча громадська підтримка війни залишається високою, продовження масштабного контрнаступу без видимих перших результатів може мати політичні наслідки для президента Зеленського та його адміністрації.

Навмисне просування

Наразі українські військові планувальники, схоже, надають перевагу поступовому тиску на виснаження: розрізанню позицій противника салямі, пошуку слабких місць та розгортанню безпілотників і далекобійної артилерії, щоб виснажити російську логістику. Дорога з Дніпра може призвести не до блискавичної атаки, а радше до кампанії розмивання — доки одного дня фронт не обвалиться не з вибухом, а з тріском.

Чи з'явиться ця тріщина в Запорізькому секторі, на березі річки Херсон чи навіть в окупованому Росією Донецьку, залежить від багатьох факторів, включаючи рішучість Заходу, помилки Росії та адаптивність українського польового керівництва. Але одне можна сказати напевно: Дніпро залишається життєво важливою артерією у військових зусиллях України, і з його промислових проспектів та зруйнованих лікарень ще може виникнути імпульс для подальшого руху на південь.