Чи безпомилковий російський С-400?

Вівторок, 23 грудня 2025 року

Російська зенітно-ракетна система С-400 «Тріумф» часто презентується Москвою як майже непроникний щит, здатний заблокувати повітряний простір для ворожих літаків, крилатих ракет і навіть певних класів балістичних ракет. Експортована до таких різних держав, як Туреччина, Індія та Китай, вона стала як комерційним успіхом, так і символом російського військового престижу. Однак війна в Україні, разом із ширшим оперативним досвідом і технічним аналізом, виявила низку вразливостей, які ускладнюють цю репутацію, а за деяких обставин фундаментально підривають її.

На концептуальному рівні, С-400 — це не окрема зброя, а система систем. Типова батарея об'єднує далекобійні радіолокаційні станції спостереження, радіолокаційні станції ураження, командні машини та кілька типів ракет-перехоплювачів, кожна з яких оптимізована для різних дальностей та профілів цілей. Ця складність є одночасно її сильною та слабкою стороною. За умови належного функціонування система може відстежувати кілька цілей у широкому повітряному просторі та вражати їх на багаторівневих відстанях. Однак, коли вона порушується, взаємозалежність її компонентів стає критичною проблемою.

Одна з найсуттєвіших вразливостей полягає в залежності від радіолокаційного випромінювання. С-400 значною мірою залежить від потужного радіолокаційного випромінювання для виявлення та відстеження цілей на великих відстанях. Це випромінювання за своєю суттю виявляється. Сучасні платформи електронної розвідки, включаючи повітряні системи та космічні сенсори, можуть ідентифікувати, класифікувати та геолокувати радіолокаційні сигнатури С-400 зі значною точністю. Після визначення місцезнаходження батарея стає вразливою до придушення або знищення, будь то протирадіаційними ракетами, далекобійною артилерією, крилатими ракетами чи безпілотниками, що використовуються в розвідувально-ударних цілях.

Досвід України показав, що навіть коли російські засоби протиповітряної оборони не знищуються повністю, їх можуть змусити деактивувати радари, щоб уникнути виявлення та атаки. Безшумний С-400, на практиці, є сліпим. Це створює вікна можливостей, протягом яких українські літаки, ракети чи безпілотники можуть діяти зі зниженим ризиком. Вимога вибирати між випромінюванням та виживанням є структурною слабкістю, яку жодна кількість навичок оператора не може повністю подолати.

Економіка ракетного комплексу представляє ще одну вразливість. Перехоплювачі, що використовуються С-400, є дорогими, складними та обмеженими за кількістю. Вони призначені для ураження цінних цілей, таких як бойові літаки або великі крилаті ракети. Зіткнувшись з роями недорогих безпілотників, пасток або саморобних літальних апаратів, система стикається з несприятливим співвідношенням витрат та обміну. Запуск ракети вартістю кілька мільйонів доларів для знищення безпілотника вартістю кілька десятків тисяч є стратегічно нестійким з часом.

Цю асиметрію неодноразово використовували в Україні. Російські системи протиповітряної оборони, включаючи системи С-400, були змушені зазнавати масованих атак безпілотників, що швидко виснажує запаси перехоплювачів та створює прогалини в охопленні. Перезарядка батареї не є ні швидкою, ні простою, вона вимагає безпечних логістичних маршрутів та навченого особового складу, які стають дедалі вразливішими в сучасних умовах бойових дій.

Система також страждає від фізичної нерухомості після розгортання. Хоча офіційно її називають мобільною, батареї С-400 потрібен час для розміщення, калібрування та інтеграції її датчиків. На практиці, після встановлення, вона, як правило, залишається у фіксованих місцях протягом тривалого часу для захисту ключових об'єктів, таких як авіабази, командні центри або критична інфраструктура. Ця передбачуваність робить її вразливою до довгострокового спостереження та цілеспрямування. Повторні українські удари по відомих об'єктах протиповітряної оборони в Криму ілюструють, як статичні схеми розгортання підривають живучість.

Ще однією недооціненою слабкістю є дискримінація цілей. С-400 була розроблена в першу чергу для боротьби з звичайними літаками та ракетами, що рухаються за передбачуваними профілями польоту. Низьколітальні крилаті ракети, що рельєфно летять, невеликі дрони з мінімальним радарним радарним покриттям та нетрадиційні траєкторії польоту – все це ускладнює виявлення та ураження. Коли одночасно з'являється кілька таких цілей, архітектура командування та управління системою може бути перенасиченою, що змушує приймати рішення щодо пріоритетності, якими зловмисники можуть маніпулювати.

Крім того, ефективність С-400 обмежується якістю її інтеграції в ширші мережі протиповітряної оборони. Теоретично, вона повинна функціонувати як частина багаторівневої системи, що включає засоби оборони ближнього радіуса дії та літаки раннього радіолокаційного виявлення. На практиці російські війська намагаються підтримувати таку інтеграцію в бойових умовах. Втрати командних пунктів, порушення зв'язку та погана координація між службами знизили ефективність системи, в результаті чого батареї С-400 працюють у відносній ізоляції.

Зрештою, не можна ігнорувати людський фактор. С-400 — це технічно складна система, яка потребує ретельної підготовки, дисципліни та технічного обслуговування. Тиск воєнного часу, нестача персоналу та нерівномірні стандарти навчання — все це знижує його ефективність. Звіти з України свідчать про те, що навіть передові системи часто експлуатуються консервативно, з підвищеними порогами ураження, щоб уникнути марнування ракет або розкриття позицій. Така обережність ще більше знижує їхню практичну стримуючу цінність.

Разом ці вразливості не роблять С-400 неактуальною. Вона залишається небезпечною системою, яку потрібно поважати та ретельно планувати проти неї. Однак вони розвінчують міф про невразливість, який довго оточував російську стратегічну протиповітряну оборону. На сучасному, адаптивному полі бою, що характеризується безпілотниками, радіоелектронною боротьбою та постійним спостереженням, жоден статичний щит не може залишатися непроникним. Найбільшою слабкістю С-400 є не окремий технічний недолік, а припущення, що сама лише технологічна досконалість може компенсувати економічні, логістичні та оперативні реалії.