Фумінорі Цучіко: японський повстанець, який зробив Харків своїм домом — життя, сповнене непокори, гуманізму та пошуку фінансової відповідальності

Метью Періш

Неділя, 11 жовтня 2026 року

Після нашого попереднього розгляду суперечок навколо японського гуманітарного активіста Фумінорі Цучіко, «Львівський вісник» отримав його особисту розповідь про життя, роботу у воєнному Харкові та розпад стосунків з колишніми українськими колаборантами. Він також надав зразок фінансових документів, що стосуються його гуманітарної діяльності. Виявляється, що це портрет нетрадиційної людини, чиї політичні переконання сформувалися під час потрясінь у повоєнній Японії, чия гуманітарна філософія відкидає інституційну владу, а досягнення та труднощі в Україні можуть бути невіддільні від його палкої рішучості залишатися незалежним.

Є люди, чиїм життям, здається, керує одна-єдина ідея, навіть коли обставини, в яких вони опиняються, змінюються до невпізнання. Для Фумінорі Цучіко, літнього японського гуманітарного активіста, який став відомою фігурою в Харкові, цією ідеєю є незалежність. Цей принцип він простежує до свого злиденного дитинства в повоєнному Токіо, до своєї політичної освіти серед студентського радикалізму 1960-х років та до своєї довічної підозри до інституцій, ієрархій та компромісів, які їх супроводжують. Цей принцип також може пояснити як його визначні досягнення у воєнній Україні, так і запеклі суперечки, що супроводжували його зусилля допомогти її цивільному населенню.

У попередній статті «Львівський вісник» досліджував гуманітарний внесок Цучіко у Харків та суперечки навколо розпаду його партнерства з Наталією Грамою, українкою, з якою він заснував перше кафе «ФуМі» у спустошеному районі Салтівка. У цій статті було зроблено спробу відокремити його незаперечний внесок у харчування вразливих цивільних осіб від конкуруючих звинувачень щодо грошей, управління та власності благодійних проектів. У статті було зроблено висновок, що ні його популярність, ні звинувачення, висунуті його колишніми соратниками, не можуть замінити ретельного вивчення наявних доказів.

Цучіко надав «Львівському віснику» додаткову інформацію. Вона включає особисту біографію, відповіді щодо його гуманітарної роботи та його розуміння суперечки, а також приклади фінансової документації, яку, за його словами, він вів протягом усієї своєї діяльності в Україні. Ці документи не є незалежною аудиторською перевіркою і не підтверджують істинність кожного його твердження. Тим не менш, вони дозволяють більш обґрунтовано оцінити людину, чиє життя неможливо задовільно зрозуміти через просте протиставлення між літнім японським благодійником і тими, хто ставив під сумнів його поведінку.

Історія, що розпочалася, починається не в Харкові, а у скромній родині в Токіо майже вісім десятиліть тому.

Дитинство під протікаючою стелею

Фумінорі Цучіко народився в Токіо в 1948 році, через три роки після катастрофічної поразки Японії у Другій світовій війні. Його батько працював у видавництві, а мати була домогосподаркою. Він виріс з молодшим братом і сестрою в обставинах, які він описує як бідні, пам'ятаючи сімейний будинок, дах якого протікав під час дощу. Японія тоді переживала надзвичайну трансформацію з зубожілої, переможеної імперської держави в одне з найпроцвітаючіших промислових суспільств світу, але процвітання японського економічного дива не прийшло одночасно до кожної родини.

Дитинство Цучіко належало до менш комфортної сторони цієї трансформації. Він згадує, як йому доводилося фінансувати свою університетську освіту за рахунок неповної зайнятості, замість того, щоб покладатися на батьківську підтримку. Цей досвід, схоже, сприяв формуванню стійкого переконання, що людина повинна брати на себе відповідальність за власне життя, а залежність від інших є ненадійною за своєю суттю. Таке ставлення легко впізнати в японському суспільстві з його складним поєднанням колективних зобов'язань та особистої дисципліни, але у випадку Цучіко воно переросло в щось значно радикальніше.

Він навчався в Університеті Мейдзі, вивчаючи політологію та історію політичної думки. Його інтелектуальні інтереси включали імперіалізм, фашизм та нацистську Німеччину – теми, які залишалися важливими для нього протягом усього життя. Він належав до покоління японських студентів, для яких політичні суперечки 1960-х років були не абстрактними історичними питаннями, а безпосередніми викликами щодо природи влади, легітимності держави та моральних обов'язків людей, які стикаються з несправедливістю.

Він брав участь у русі Дзенкьото, слабо організованому радикальному студентському русі, пов'язаному з університетськими переворотами в Японії кінця 1960-х років. Ці протести кинули виклик усталеним освітнім ієрархіям та відображали ширше невдоволення японськими політичними інституціями, капіталізмом та відносинами країни зі Сполученими Штатами. Хоча рух містив численні конкуруючі ідеологічні тенденції, однією з його визначальних характеристик була ворожість до традиційної влади та бюрократичних структур, за допомогою яких відтворюються сучасні суспільства.

Для Цучіко це було більше, ніж швидкоплинний епізод юнацького бунту. Він пояснює, що його фундаментальна політична та соціальна позиція сформувалася саме в цей період, зокрема завдяки ідеям автономії та інтелектуальної незалежності. Він дійшов висновку, що людина повинна приймати рішення з власної точки зору, а не покладатися на організації чи дозволяти інституціям визначати її моральну відповідальність.

У цій позиції є щось виразно філософське. Вона нагадує аспекти екзистенціалізму з його наполяганням на індивідуальній відповідальності, а також антиавторитарні традиції, що процвітали в Європі та Азії протягом повоєнних десятиліть. Однак вона також містить очевидну практичну складність: люди рідко виконують суттєві колективні справи, не покладаючись один на одного. Людина може принципово відкидати організації, але годування сотень людей щодня вимагає постачальників, працівників, банківських рахунків, кухонь, транспорту та адміністраторів.

Ця суперечність зрештою стане центральною в українському досвіді Цучіко.

Все життя незалежності

Подальше життя Цучіко не відповідало традиційній схемі японського працівника, який залишається в одній установі до виходу на пенсію. Він працював у державному управлінні, зокрема в органах освіти Токіо, перш ніж перейти до комерційної діяльності та бізнесу. В інших інтерв'ю він розповідав про досвід управління роздрібною торгівлею та закупівлями, включаючи роботу мерчендайзером, що дало йому практичні знання з логістикою та організацією поставок. Це не незначні навички для того, хто зрештою опинився в ситуації, коли організовував постачання продуктів харчування в місті, що піддається бомбардуванню.

Його особисте життя також було нетрадиційним. В автобіографічній розповіді, яку він надав «Львівському віснику», він описує три шлюби та розлучення, двох дочок та двох онуків. Одна з його дочок працює ветеринаром, а інша — домогосподаркою. Його батьки померли, і він сам називає себе атеїстом. Він подає ці подробиці без жодного очевидного бажання створити образ святого гуманітара, чиє особисте життя було без ускладнень.

Дійсно, у самоописі Цучіко мало що свідчить про амбіції здаватися традиційно респектабельним. Натомість він наголошує на самовизначенні. Він людина, яка пройшла через кілька різних професійних та особистих ідентичностей, не відмовляючись, очевидно, від інтелектуальних переконань, набутих у молодості. Він залишається підозрілим до інституційних структур і воліє діяти відповідно до власного судження, навіть коли інші вважають це судження необачним.

Його інтерес до історії фашизму та Другої світової війни зрештою привів його до Європи. Вийшовши на пенсію, він у 2021 році вирушив до Польщі, маючи намір відвідати історичні місця, пов'язані з переслідуваннями та знищенням нацистів. Його особливо цікавило розуміння того, як нібито цивілізовані суспільства могли опускатися до систематичних масових убивств. Це був не просто історичний туризм. Питання, які захоплювали його в університеті, стали організуючими темами його виходу на пенсію.

Він навряд чи міг передбачити, що його історичні дослідження поставлять його поблизу початку чергової великої європейської війни.

Від Голокосту до російського вторгнення

Коли 24 лютого 2022 року Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну, Цучіко перебував у Польщі. Він став свідком надзвичайного переміщення українських біженців, які перетинали кордон, зокрема жінок, дітей та людей похилого віку, які покинули свої домівки, залишивши з собою лише те, що могли нести. Ці сцени, схоже, глибоко вплинули на нього, перетворивши його інтерес до насильницької історії Європи на рішучість втрутитися в сучасну гуманітарну катастрофу.

Спочатку він допомагав біженцям у Польщі, забезпечуючи їх їжею та іншими предметами першої необхідності. Однак він дедалі більше невдоволений тим, що залишається за межами України, поки мирне населення всередині країни страждає. Він поїхав до Києва, а згодом зайнявся допомогою пораненим, перш ніж звернути свою увагу на Харків, де велика кількість мирних жителів знайшла притулок у підземній залізниці.

Сучасні репортажі встановлюють загальну хронологію його прибуття до Харкова навесні 2022 року та його подальшої роботи серед людей, які переховувалися в метро. До літа він жив під землею разом з переміщеними мешканцями, допомагаючи забезпечувати їх їжею та іншими предметами першої необхідності. У наступні місяці він став дедалі помітнішою фігурою серед людей, чиє життя змінилося внаслідок російських бомбардувань міста.

Не слід недооцінювати значення цього рішення. Цучіко вже було за сімдесят, він не мав сімейних зобов'язань, які б змушували його залишатися в Україні, і мав засоби для відносно спокійного проживання на пенсії в іншому місці. Натомість він вирішив жити в підземному сховищі в місті, північні житлові райони якого зазнали значних руйнувань. Він міг би повернутися до Японії будь-якої миті, проте неодноразово вирішував залишитися.

Це не був той гуманітарний підхід, який практикували через конференц-зали та документи стратегічного планування. Він був безпосереднім, імпровізованим та надзвичайно особистим. Цучіко зустрічав голодних людей і прагнув їх нагодувати. Він зустрічав дітей, які жили під землею, і намагався зробити їхнє життя більш стерпним. Спочатку він не вирішував ці проблеми через відому благодійну установу, і з його власних слів видно, що він вважав такі структури зайвими перешкодами для термінових дій.

Його подальші стосунки з Наталею Грамою розпочалися саме за таких обставин. Грама, мешканка Харкова з досвідом роботи в ресторанному бізнесі, мала знання місцевої культури та практичні організаторські навички, яких бракувало Цучіко. Разом вони почали роздавати продукти харчування та інші речі людям, постраждалим від війни. Зрештою, це партнерство призвело до створення оригінального кафе FuMi Caffe, яке відкрилося в Салтівці у квітні 2023 року та стало одним із найвідоміших благодійних продовольчих проектів Харкова.

У період свого розквіту сучасні репортажі описували кафе як таке, що щодня надавало сотні безкоштовних страв вразливим мешканцям. Японські пожертви відігравали важливу роль у фінансуванні його діяльності, тоді як український персонал виконував щоденну роботу із закупівлі інгредієнтів, приготування їжі та обслуговування клієнтів. Ця домовленість об'єднала міжнародну мережу збору коштів та особисту рішучість Цучіко з практичним досвідом місцевих українців.

Якийсь час це працювало напрочуд добре.

Активіст, а не волонтер

Одним із найпоказовіших аспектів розповіді Цучіко є його наполягання на розмежуванні гуманітарного волонтерства та активізму. Він відкидає ідею про те, що його слід розуміти лише як доброзичливого літнього іноземця, який допомагає людям, менш щасливим, ніж він сам. Його власний опис, якому він віддає перевагу, значно більше політичний.

«Я не волонтер. Я активіст».

Ця відмінність важлива, оскільки вона показує, як Цучіко розуміє свою присутність в Україні. Він не розглядає гуманітарну роботу як епізодичну благодійну діяльність, що здійснюється в рамках інакше звичайного життя. Він розглядає її як вираження своєї політичної та моральної ідентичності, зобов'язання діяти проти страждань та несправедливості, не чекаючи дозволу від встановленої влади.

Така концепція гуманітаризму має важливі сильні сторони. Люди, керовані такими переконаннями, часто готові діяти там, де більш обережні інституції вагаються, і продовжувати роботу, коли практичні ризики стають значними. Рішення Цучіко жити серед переміщених осіб Харкова є прикладом цінності індивідуальної моральної ініціативи в обставинах, коли інституційні реакції можуть бути повільними, бюрократичними або неадекватними.

Але та сама філософія несе ризики. Активіст, який розглядає незалежність як головну чесноту, може зіткнутися з труднощами у прийнятті адміністративної дисципліни, необхідної, коли окрема ініціатива перетворюється на значну організацію. Фінансовий контроль, умови працевлаштування та структури управління можуть здаватися обмежувальними саме для тієї незалежності, яка зробила проєкт можливим. Однак ці структури також захищають донорів, бенефіціарів, працівників та самих активістів.

Це не звинувачення проти Цучіко. Це структурна суперечність у його філософії, яка допомагає пояснити, чому подальший крах його партнерства з Храмою мав такі наслідки.

Чотири проекти та постійне зобов'язання

Розповідь Цучіко про його нинішню гуманітарну діяльність свідчить про те, що крах початкового партнерства не поклав край його роботі в Харкові. Він описує чотири проекти, пов'язані з його постійними зусиллями: безкоштовне кафе «Фумі», дитячу їдальню, дитячу бібліотеку та кафе для збору пожертв. Він повідомляє, що його діяльність фінансується за рахунок пожертвувань і що він наймає дванадцять оплачуваних працівників.

Ці деталі є важливими, оскільки вони демонструють еволюцію його гуманітарної роботи від спонтанної допомоги до постійної діяльності, що вимагає організації, витрат та регулярної зайнятості. Дитяча бібліотека служить іншій меті, ніж безкоштовна їдальня, але обидві спрямовані на подолання наслідків однієї й тієї ж війни. Одна реагує на негайні матеріальні нестачі; інша намагається зберегти освіту, інтелектуальний розвиток та певну подобу нормального дитячого життя в умовах тривалої нестабільності.

Заявлена кількість працівників також ілюструє масштаб відповідальності, яку взяла на себе Цучіко. Дванадцять оплачуваних співробітників – це більше, ніж просто випадкова волонтерська домовленість. Вони передбачають регулярні зобов'язання щодо заробітної плати, прийняття рішень щодо закупівель, встановлення робочих стосунків та постійну залежність від пожертвувань. Навіть коли моральна мета організації не викликає сумнівів, адміністративний тягар, створюваний цими зобов'язаннями, не можна позбутися.

Таким чином, наполягання Цучіко на особистій незалежності співіснує зі зростаючою залежністю від праці та досвіду інших. Це не обов'язково лицемірство. Це може бути просто неминучим наслідком того, що індивідуальна гуманітарна ініціатива виходить за межі можливостей однієї людини.

Завдання полягає в тому, щоб узгодити його антиавторитарні інстинкти з практичною необхідністю прозорого управління.

Крах партнерства

Суперечка між Цучіко та Храмою вже була досить детально розглянута в попередній статті «Львівського вісника». Проте необхідно повернутися до її основних рис, оскільки додаткові свідчення та фінансова документація Цучіко безпосередньо стосуються конкуруючих версій.

До 2024 року початкове партнерство розпалося. Цучіко звинуватив «Храму» у неналежному здійсненні контролю над благодійним проєктом, який, на його думку, був створений завдяки його збору коштів та особистій ініціативі. Він поставив під сумнів аспекти фінансових витрат, скаржився на пожертви, які збиралися через домовленості поза його контролем, і стверджував, що його ім'я та репутація використовувалися без належного дозволу.

Грама представила іншу версію. Вона стверджувала, що вона та її українські колеги виконали практичну роботу з управління кафе, і що фінансові труднощі виникли, коли механізми збору коштів та розподілу коштів, які проводила Цучіко, не задовольняли постійні потреби організації. Вона захищала свої зусилля щодо самостійного отримання пожертвувань та наголосила на українських правових та організаційних структурах, через які діяв проект.

Незалежні українські журналісти задокументували суперечку та існування конкуруючих версій, зокрема розбіжності щодо початкового кафе, благодійного фонду, витрат та механізмів збору коштів. Вони не встановили, що будь-яка зі сторін вчинила шахрайство.

Цучіко продовжує описувати ці події як державний переворот проти нього. Це його інтерпретація, а не висновок, який «Львівський вісник» може самостійно підтвердити. Ця мова передає глибину його почуття зради, але вона не вирішує основних питань щодо юридичної власності, фінансової відповідальності чи відповідних повноважень причетних осіб.

Також суперечку не слід зводити до змагання між щедрим іноземним донором та невдячним місцевим адміністратором. Спочатку кафе залежало як від японського збору коштів, так і від українського операційного досвіду. Роль «Храми» була значною, і внесок Цучіко також був суттєвим. Крах їхніх стосунків не скасовує жодного з цих фактів ретроспективно.

Тепер можна детальніше вивчити фінансову документацію, яку Цучіко надав на підтвердження своєї версії.

Звіти: що надала Цучіко

Після розгляду спору виданням «Львівський вісник» Цучіко навів приклади фінансових документів, які, за його словами, стосуються його гуманітарної діяльності в Україні. Він описує їх як частину значно більшого архіву, включаючи звіт про доходи та витрати за 2023 календарний рік, записи про нарахування заробітної плати, інформацію про японські банківські рахунки та наступні квитанції.

За словами Цучіко, звіт за 2023 рік було подано до Японії та охоплює період з 1 січня по 31 грудня того ж року. Він стверджує, що графіки заробітної плати стосуються персоналу, який працевлаштувався до розриву його відносин з «Храмою», і пояснює, що заробітна плата виплачувалася двома частинами щомісяця, з інтервалом приблизно п'ятнадцять днів. Він також вказує записи про внесення та зняття коштів зі свого японського банківського рахунку, який, за його словами, був єдиним банківським рахунком, який він привіз із собою, коли приїхав до України.

Він повідомляє, що його архів містить 56 сторінок відповідної документації, а додаткові заяви охоплюють період з вересня 2025 року по червень 2026 року. Він каже, що зберіг фінансові записи, починаючи з його від'їзду з Японії у 2021 році, разом із фотозаписами та квитанціями про витрати, здійснені після організаційного спору.

Він також стверджує, що бухгалтер, пов’язаний з «Грамою», зберігає попередні квитанції та відмовляється їх повертати. «Львівський вісник» не встановив незалежно, чи це правда, і це твердження не слід розглядати як доказ неправомірних дій бухгалтера чи «Грами».

Ще одна деталь заслуговує на увагу. Цучіко стверджує, що витрати на користь родини Храми були зафіксовані окремо, включаючи ліки, придбані для її чоловіка, якого він описує як пораненого під час служби на фронті. Такі витрати не є неналежними за своєю суттю. Гуманітарна допомога пораненому військовослужбовцю або його родині може повністю відповідати благодійним цілям, залежно від умов пожертвувань та домовленостей, за якими використовувалися кошти. Відповідне питання полягає в тому, чи були витрати точно визначені та належним чином уповноважені.

Цучіко наполягає, що суми в його таблицях взяті з видаткових записів його банку, і що він конвертував їх в українську валюту, щоб зробити їх зрозумілими для українських читачів. Його позиція полягає в тому, що операції можна пояснити, і що йому нема чого приховувати.

Ці твердження слід відрізняти від того, що встановлюють самі документи.

Що насправді показують фінансові документи

«Львівський вісник» дослідив вибірку з восьми сторінок, надану Цучіко. Вони містять фінансові графіки та допоміжні матеріали, зокрема, українськомовний графік витрат, що охоплює операції за березень 2023 року. Це не перевірка всіх 56 сторінок, які, за його словами, існують, і було б оманливо називати цю процедуру формальним аудитом.

Тим не менш, графік за березень 2023 року є інформативним. У ньому вказані дати окремих транзакцій, назви роздрібних торговців, категорії витрат та відповідні цифри в японських єнах та українських гривнях. До роздрібних торговців належать супермаркети, аптеки та філії «Епіцентру», українського продавця товарів для дому та обладнання. Категорії витрат включають продукти харчування, ліки та технічні або побутові товари.

Записи – це не просто недиференційовані підсумки. Вони організовані за датою та метою, а окремі транзакції записуються окремо. Наприклад, станом на 2 березня 2023 року графік містить кілька покупок у супермаркеті Fozzy, транзакцію в аптеці та покупку в іншому супермаркеті. Наступні записи визначають подальші витрати в супермаркеті, покупки в аптеці та транзакції в магазинах господарських товарів.

Ця закономірність загалом відповідає практичним вимогам гуманітарної операції з постачання продуктів харчування та інших предметів першої необхідності цивільному населенню Харкова. Не дивно, що організація, яка готує велику кількість продуктів харчування, часто робить покупки в супермаркетах, а також що проект, що діє в умовах воєнного часу, несе витрати на ліки та обладнання.

Наявність цифр як у єнах, так і в гривнях також є корисною. Цучіко отримувала фінансову підтримку через японські зв'язки під час закупівель матеріалів в Україні. Запис, який відображає витрати в обох валютах, може допомогти донорам у Японії зрозуміти, як використовувалися їхні внески, водночас дозволяючи українським читачам розпізнати місцеву вартість покупок.

Однак існують обмеження. Самі графіки не встановлюють, чи відображають показники конвертації точні обмінні курси, застосовані банком, чи розрахунки, підготовлені згодом для цілей звітності. Зафіксована покупка в супермаркеті також не встановлює, що зрештою було зроблено з товарами. Щоб продемонструвати, що кожна транзакція була належним чином здійснена для благодійних цілей, потрібні додаткові докази, включаючи квитанції, внутрішні записи та, де це доречно, інформацію про розподіл коштів між бенефіціарами.

Важлива різниця полягає між доказами ведення обліку та доказами незалежної перевірки кожної транзакції . Вибірка надає вагомі докази першого, але не другого.

Розумний стандарт обліку воєнного часу

Було б легко підійти до обліку Цучіко, використовуючи стандарти, що зазвичай застосовуються до професійно керованої міжнародної гуманітарної організації. Від такої організації можна очікувати ведення перевірених аудиторами річних звітів, офіційних процедур закупівель, письмових трудових договорів, детальних дозволів на витрати та систематичного звірення банківських виписок з квитанціями та рахунками-фактурами.

Ці стандарти існують не безпідставно. Благодійні організації розпоряджаються довіреними їм коштами на благо вразливих верств населення, і обов'язок звітувати про такі кошти не зникає під час війни. Дійсно, потенціал для плутанини, марнотратства та зловживань може зрости саме тоді, коли порушується робота звичайних інституцій.

Однак було б нерозумно ігнорувати обставини, за яких Цучіко розпочав свою роботу. Спочатку він не був директором великої міжнародної неурядової організації. Він був літнім японцем, який поїхав у зону бойових дій, жив серед переміщених осіб і почав організовувати розподіл продуктів харчування за допомогою імпровізованих домовленостей за участю місцевих жителів, донорів та волонтерів.

Його діяльність швидко розвивалася у відповідь на нагальні гуманітарні потреби. Він працював з різними мовами, валютами та правовими системами, у місті, де російські атаки могли перервати звичайну комерційну діяльність, і де багато людей втратили свої домівки, роботу та звичні засоби до існування.

На цьому тлі ведення датованих графіків витрат, ідентифікованих категорій транзакцій, обліку заробітної плати та підтверджуючої банківської інформації є позитивним показником фінансової дисципліни.

Зразок, досліджений «Львівським вісником», свідчить про те, що Цучіко намагався зберегти цілісний документальний облік витрачених коштів. Це не схоже на операцію, в якій витрати просто здійснювалися без будь-яких спроб ідентифікувати чи класифікувати транзакції.

Також існує потенційно важлива перевага в його твердженні про те, що він використовував один рахунок у японському банку. Якщо відповідні доходи та витрати проходили через цей рахунок, то відповідні банківські виписки могли б забезпечити безперервний запис, за яким можна було б перевірити зареєстровані транзакції. Такий запис був би особливо корисним для реконструкції подій після суперечки між колишніми колабораціоністами.

Але існування єдиного рахунку не гарантує автоматично повної фінансової прозорості. Особисті витрати необхідно буде відрізняти від благодійних витрат, а будь-яке зняття готівки потребуватиме пояснення. Також необхідно буде встановити, чи були пожертви отримані через інші рахунки або організаційні структури, і чи зареєстровані операції відображають всю відповідну фінансову діяльність.

Це питання щодо повноти системи бухгалтерського обліку, а не підстави для припущення про нечесність.

Зарплати, квитанції та межі перевірки

Інформація про заробітну плату, яку надав Цучіко, є ще однією важливою рисою його фінансового управління. Його пояснення про те, що працівникам виплачували зарплату приблизно кожні п'ятнадцять днів, свідчить про те, що він встановив регулярний цикл виплат, а не покладався виключно на епізодичні або дискреційні виплати.

Сама по собі табель оплати праці не є доказом того, що кожен працівник отримав зафіксовану суму. Таке підтвердження зазвичай вимагатиме підтвердження оплати, банківських записів або інших доказів, що пов’язують зафіксовані витрати з передбачуваним одержувачем.

Тим не менш, очевидне існування організованої документації щодо нарахування заробітної плати узгоджується зі спробою адмініструвати операцію, в якій задіяний оплачуваний персонал.

Питання зниклих квитанцій є складнішим. Твердження Цучіко про те, що попередні квитанції залишаються у бухгалтера, пов'язаного з Храмою, якщо воно є точним, пояснює, чому він може бути не в змозі надати повний підтверджувальний архів. Однак це пояснення не може бути незалежно перевірене лише на основі його розповіді. Таким чином, відсутність оригінальних квитанцій залишається обмеженням доказів, незалежно від того, хто відповідає за їх зберігання.

Важливо не плутати це обмеження з доказом того, що витрати були фіктивними. Банківські записи можуть незалежно підтверджувати, що гроші були витрачені в певних закладах, навіть якщо відповідні квитанції недоступні. І навпаки, банківська транзакція не обов'язково підтверджує, що витрати були понесені з метою законної благодійності.

Також постає питання звірки. Повний фінансовий звіт зазвичай містить загальний дохід, загальні витрати та результуючий баланс за певний період. Перевірені записи надають підтвердження окремих операцій та категорій витрат, але «Львівський вісник» не підтвердив повного звірки всіх отриманих пожертв з усіма здійсненими платежами.

Відповідно, документація не дозволяє зробити висновок про загальний фінансовий стан проектів Цучіко або точний розподіл усіх коштів, отриманих від донорів.

Це суттєве застереження, але воно не скасовує скромнішого висновку про те, що він, схоже, докладав серйозних зусиль для ведення фінансового обліку.

Наша оцінка фінансової підзвітності Цучіко

Вивчивши надані матеріали, «Львівський вісник» дійшов попередньої оцінки, що Цучіко, схоже, вів досить систематичний фінансовий облік, особливо якщо врахувати складні обставини проведення імпровізованої гуманітарної ініціативи у Харкові воєнного часу .

Датовані графіки витрат, класифікації транзакцій, дані про подвійну валюту та звіти про домовленості щодо нарахування заробітної плати – все це відповідає справжнім спробам фінансової підзвітності. Вони свідчать про усвідомлення необхідності пояснювати, куди були витрачені кошти, та вести облік, який згодом можна було б представити донорам або іншим зацікавленим сторонам.

Той факт, що Цучіко запропонував значно більший архів, також є важливим, хоча його існування та вміст не були повністю незалежно досліджені. Його готовність надати документальні приклади обнадіює, але готовність розкрити записи сама по собі не може підтвердити їхню точність чи повноту.

Наша перевірка не є аудитом, сертифікацією відповідності вимогам українського законодавства про бухгалтерський облік або визначенням того, що всі витрати були належним чином затверджені. Ми не проводили незалежної звірки графіків з оригінальними банківськими виписками, не перевіряли отримання всіх зарплат і не встановлювали, чи кожен внесок та платіж відображаються в записах.

Документи також не вирішують суперечливі звинувачення між Цучіко та Храмою. Фінансовий запис може продемонструвати, що Цучіко виплачувала значні суми на гуманітарну діяльність, не з'ясувавши, чи належним чином Храма розпоряджалася коштами, які вона контролювала, чи стикалося кафе з фінансовим тиском, який вона описує, або хто мав законні повноваження над організацією.

Ці питання вимагають різних форм доказів, і деякі з них можуть зрештою залежати від тлумачення контрактів, організаційних документів та українського законодавства.

Тим не менш, було б так само оманливо ігнорувати документацію, оскільки вона не відповідає всім вимогам судово-медичної перевірки. Відповідний висновок є вужчим і більш обґрунтованим: перевірені записи надають достовірні попередні докази справжнього та розумно організованого ведення фінансової документації.

Цей висновок має значення, оскільки суперечки між колишніми благодійними співробітниками можуть швидко призвести до звинувачень, які є ширшими, ніж підтверджують докази. Розбіжності щодо організаційного контролю не обов'язково є доказом шахрайства. Неповна фінансова документація не обов'язково є доказом незаконного привласнення. Так само, існування фінансових графіків не може підтвердити, що організація належним чином управлялася в усіх відношеннях.

«Львівський вісник» прагнув зберегти ці відмінності протягом усього розгляду діяльності Цучіко.

Парадокс незалежної гуманітарної діяльності

Історія Цучіко порушує глибше питання, яке стосується взаємозв'язку між індивідуальними моральними переконаннями та колективною організацією. Його політична філософія формувалася в середовищі, яке заохочувало підозру до влади та прославляло особисту автономію. Він описує себе як людину, яка самостійно приймає рішення, уникає залежності від інституцій та відмовляється підкорятися організаціям у своїх судженнях.

Однак гуманітарні проекти, якими він став відомим, залежать саме від тих видів колективних домовленостей, яким його філософія, здається, не довіряє.

Їжу необхідно купувати та транспортувати. Працівникам необхідно виплачувати зарплату. Приміщення необхідно орендувати або отримувати іншим чином. Пожертви необхідно запрошувати, отримувати та звітувати про них. Необхідно дотримуватися вимог українського законодавства. Конфлікти між колегами необхідно вирішувати, а повноваження необхідно розподіляти між людьми, які можуть мати різні погляди на цілі та управління організацією.

Ці завдання неможливо виконати лише завдяки моральній волі однієї людини, якою б рішучою чи сміливою вона не була. Перехід від особистого гуманітарного активізму до установи, яка наймає персонал та обробляє значні пожертви, вимагає компромісів із бюрократією.

Це одна з повторюваних дилем гуманітаризмів. Люди, які найбільше готові діяти рішуче в кризовій ситуації, не обов'язково є тими, хто найбільше впевнено почувається в адміністративних процедурах. І навпаки, організації зі складними структурами управління можуть настільки зосередитися на власних процесах, що втрачають здатність швидко реагувати на безпосередні людські страждання.

Найефективніші гуманітарні установи намагаються узгодити ці конкуруючі імперативи. Вони зберігають моральну невідкладність особистості, водночас створюючи системи, що захищають людей, які залежать від організації.

Досвід Цучіко показує, наскільки важким може бути таке примирення.

Його незалежний характер, можливо, допоміг йому подолати страх і вагання, які заважали іншим їздити до Харкова протягом найнебезпечніших місяців війни. Той самий характер, можливо, також ускладнював підтримку партнерства, в якому інші люди мали юридичні повноваження, оперативні обов'язки та суперечливі уявлення про те, як має функціонувати організація.

Це тлумачення обставин, а не висновок про те, що Цучіко спричинив розрив своїх стосунків з Храмою. Організаційні суперечки рідко мають одну причину, а наявні докази не виправдовують покладання виключної відповідальності на будь-яку зі сторін.

Але напруженість між незалежністю та співпрацею безпомилкова.

Проблема гуманітарної слави

Міжнародна репутація Цучіко створила ще одне ускладнення. Історія літнього японця, який покинув мирний відпочинок, щоб годувати українських мирних жителів у місті, що перебуває під російськими бомбардуваннями, була непереборною для журналістів. Вона містила мужність, ексцентричність, щедрість і несподівану зустріч двох культур. Вона також була по суті правдивою.

Однак знаменитість може спотворювати суспільне розуміння гуманітарної роботи. Людина, чиє обличчя з'являється на фотографіях, стає втіленням підприємства, яке залежить від численних інших людей. Донори можуть ототожнювати свій внесок з певною особистістю, а не з юридичною організацією чи практичною командою, яка надає допомогу.

Коли стосунки між публічною особою та місцевою адміністрацією погіршуються, питання власності та повноважень можуть стати надзвичайно складними. Кому належить гуманітарний проект, створений з ініціативи однієї особи, але адміністрований через організацію, контрольовану іншою? Хто має право збирати пожертви, використовуючи усталену репутацію проекту? Хто повинен визначати, як витрачаються кошти, і що відбувається, коли залучені особи більше не довіряють один одному?

Це не просто особисті питання. Вони неодноразово виникають у невеликих гуманітарних організаціях, особливо тих, що створюються швидко у відповідь на надзвичайні ситуації.

У випадку Цучіко проблеми посилилися через міжнародний характер підприємства. Японські донори, рахунок у японському банку, українські працівники, українські благодійні структури та помітний іноземний благодійник створили взаємопов'язані відносини, які могли б ефективно функціонувати, поки існувала особиста довіра, але стали вразливими, як тільки ця довіра зникла.

Урок полягає не в тому, що благодійну роботу слід довіряти професійним бюрократам. Він полягає в тому, що чим успішнішою стає неформальна гуманітарна ініціатива, тим важливіше встановити чіткі правила, що регулюють фінанси, відповідальність та прийняття рішень.

Без цих правил навіть люди, які діють з благородними намірами, можуть опинитися в конфліктах, які зашкодять як їхній репутації, так і тим справам, які вони спочатку прагнули просувати.

Японія, Україна та значення приналежності

Біографія Цучіко має ще один вражаючий вимір. Він покинув Японію частково через бажання дослідити історію європейського політичного насильства, а згодом особисто залучився до протистояння гуманітарним наслідкам нової європейської війни. Його шлях від вивчення фашизму до практичної допомоги українцям, які страждають від російського нападу, має певну історичну зв'язність.

Він належить до покоління, чиє дитинство було сформоване наслідками японського мілітаризму, а чия політична свідомість розвивалася під час дебатів про повоєнну ідентичність країни. Тому його захоплення нацистською Німеччиною, імперіалізмом та зловживаннями державною владою було вкорінене в інтелектуальних проблемах його власного суспільства.

Україна запропонувала йому неочікувану можливість перетворити ці занепокоєння на дії. Замість того, щоб просто вивчати історичні наслідки агресії, він опинився серед людей, які переживають агресію в сьогоденні.

Він називав Україну своїм домом і висловлював намір отримати українське громадянство. В інших інтерв'ю він пояснював, що відчуває глибоку емоційну ідентифікацію з країною, незважаючи на труднощі з українською мовою та практичні складнощі перебування там як іноземного громадянина.

У цій трансформації є щось зворушливе, але водночас інтелектуально показове. Відданість Цучіко Україні, здається, не виникає з успадкованої національної ідентичності, етнічної солідарності чи давнього культурного зв'язку. Вона виникає з морального вибору. Він зустрів людей, які страждають, і вирішив, що їхня доля стане частиною його власного життя.

Це концепція приналежності, яка виходить за межі національності. Вона передбачає, що людина може набути глибокої прихильності до країни не лише через народження, мову чи походження, а й через спільну небезпеку та постійну відповідальність перед її мешканцями.

Водночас, почуття приналежності не усуває незгоди. Суперечки Цучіко з українськими колаборантами та владою демонструють, що солідарність з країною – це не те саме, що гармонійні стосунки з кожною інституцією чи особою в ній. Його український досвід, як і будь-які справжні людські стосунки, включав прихильність, розчарування, відданість, образу та конфлікти.

Значення його рішення залишитися в Харкові не применшується цими ускладненнями. Навпаки, вони роблять його історію більш впізнаваною людською.

Цінність недосконалого гуманітарного працівника

У воєнний час існує спокуса ділити людей на героїв і лиходіїв. Тих, хто здійснює помітні акти щедрості, зводять у моральні символи, тоді як тих, хто згодом потрапляє в суперечки, іноді зазнають такого ж перебільшеного осуду. Жоден з цих підходів не є особливо корисним, коли ми намагаємося зрозуміти складне життя реальних людей.

Цучіко — не абстрактний символ японської щедрості. Він людина з довгою політичною історією, нетрадиційним особистим життям, твердими переконаннями та очевидною здатністю до конфліктів. Він пережив бідність, політичний радикалізм, професійні зміни та особисті потрясіння. У сімдесят років він вирішив переїхати до української зони бойових дій та зайнятися гуманітарною діяльністю, від якої багато молодших та більш заможних людей, зрозуміло, відмовилися б.

Його досягнення заслуговують на визнання. Так само заслуговує на визнання внесок українських колег, які допомогли зробити його проекти можливими. Суперечки між ними заслуговують на пильну увагу, але не можна дозволити їм стерти історію їхньої попередньої співпраці.

Фінансова документація, яку він надав, має відношення до цієї збалансованої оцінки. Вона не доводить, що Цучіко завжди діяв правильно, і не може визначити, чи є обґрунтованими звинувачення, висунуті проти нього або ним. Однак вона надає вагомі докази того, що він намагався вести фінансовий облік своїх гуманітарних витрат.

Це більше, ніж питання особистої репутації. Це свідчить про те, що, попри свою інстинктивну підозру до установ, Цучіко усвідомлював принаймні деякі зобов'язання, пов'язані з обробкою пожертвувань та наймом персоналу.

Виклик для нього, як і для багатьох гуманітарних активістів, полягає в тому, чи може таке визнання перерости у стійкі системи підзвітності, які витримають особисті розбіжності та зміни в керівництві організації.

Найуспішніша гуманітарна робота не просто щедра. Вона є сталою, прозорою та здатною продовжуватися, коли особистості, які її започаткували, більше не будуть присутні.

Незакінчена історія в Харкові

У віці сімдесяти восьми років Фумінорі Цучіко залишається незвичайною фігурою в гуманітарному ландшафті воєнної України. Він — японський політичний радикал, сформований інтелектуальними потрясіннями 1960-х років, дослідник європейського тоталітаризму, який став очевидцем іншої європейської війни, та незалежний активіст, чиї гуманітарні амбіції вимагали від нього організації дедалі складніших колективних підприємств.

Його біографія допомагає пояснити його рішення, але не звільняє його від звичайних стандартів підзвітності. Його фінансові записи є обнадійливим свідченням спроб систематичного ведення обліку, але вони не підтверджують, що кожен аспект його гуманітарної діяльності був незалежно перевірений. Його звинувачення проти колишніх колаборантів заслуговують на розгляд, але їх не можна прийняти лише тому, що він є симпатичною громадською фігурою. До звинувачень, висунутих проти нього, слід ставитися з такою ж обережністю.

Це належний баланс між захопленням та пильною увагою.

Однак у цій історії є щось надзвичайне. Хлопчик, народжений у бідності повоєнного Токіо, виховувався посеред ідеологічних битв 1960-х років, зрештою опинився на пенсії серед руїн Салтівки, допомагаючи годувати людей, чиї життя були спустошені російською агресією. Ця подорож не була ні неминучою, ні загальнораціональною. Вона була наслідком особливої особистості та набору переконань, які залишалися напрочуд незмінними протягом десятиліть.

Ці переконання іноді призводили до конфліктів з іншими. Вони, можливо, ускладнювали його стосунки з тими самими установами та окремими особами, від яких залежала його гуманітарна робота. Однак, схоже, вони також допомогли йому залишитися в Харкові, коли було безліч причин для виїзду.

Вивчення його рахунків, проведене «Львівським вісником», не дає підстав для визнання його фінансово бездоганним, але й вибірка не свідчить про відсутність серйозних зусиль щодо фінансової підзвітності. Перевірені записи узгоджуються з тим, що чоловік намагається задокументувати свої витрати, реагуючи на нагальні та часто хаотичні потреби міста, що перебуває у стані війни.

У всьому цьому є й остаточна іронія. Цучіко значну частину свого інтелектуального життя присвятив відкиданню залежності від організацій, лише для того, щоб в Україні виявити, що найзначніший вияв індивідуальної моральної незалежності може вимагати створення інституцій, які переживуть саму людину. Кафе, яке годує голодних мирних жителів, бібліотека, яка пропонує дітям втечу від війни, та гуманітарна операція, що залучає місцевий персонал, – це не просто акти особистого непокори. Це форми соціальної організації, побудовані на співпраці та підтримані довірою.

Чи зможе Цучіко поєднати своє довічні зобов'язання щодо незалежності з адміністративною дисципліною, необхідною для збереження таких інституцій, залишається відкритим питанням. Його життя показує, що цей процес буде для нього нелегким, і, можливо, він би не хотів, щоб він був легким.

Але яким би не було остаточне вирішення його розбіжностей з колишніми колегами, головним фактом залишається те, що літній японець приїхав до Харкова, коли місто зазнало нападу, і вирішив взяти на себе особисту відповідальність за страждання його мешканців.

У часи, коли моральні переконання часто висловлюються через декларації, конференції та ретельно організовані піар-кампанії, залишається щось переконливе в людині, яка натомість вирішила спуститися в бомбосховище з їжею.

Його звіти заслуговують на ретельне вивчення, його критики заслуговують на те, щоб їх почули, а його власні пояснення заслуговують на справедливу оцінку. Жодне з цих зобов'язань не применшує значення того, що він зробив. Навпаки, вони дозволяють зрозуміти його гуманітарний внесок без спотворень, пов'язаних зі славою чи скандалом.

Історія Фумінорі Цучіко — це не історія бездоганного героя. Це значно цікавіша історія впертої, політично нетрадиційної та часом суперечливої людини, яка намагалася перетворити все життя філософських переконань на практичні акти солідарності з країною, яка спочатку не була його рідною.

А у Харкові воєнного часу, де відстань між абстрактним моральним принципом і голодною людиною можна виміряти довжиною черги біля благодійної кухні, ця різниця має величезне значення.

---

Примітка редактора: Ця стаття є продовженням попереднього розгляду «Львівським вісником» гуманітарної роботи Фумінорі Цучіко та суперечки навколо оригінального кафе «ФуМі». Вона містить автобіографічну інформацію та пояснення, надані паном Цучіко у жовтні 2026 року, а також редакційний огляд восьми сторінок фінансової документації. Огляд обмежувався наданими матеріалами та не був незалежним аудитом. «Львівський вісник» не встановив правдивості спірних звинувачень щодо Наталії Грами, її партнерів чи адміністрації колишнього благодійного партнерства. Описи поточних проектів, персоналу та фінансового архіву пана Цучіко наведені з його власного досвіду, якщо не зазначено інше.