Україна після воєнного стану: виклики та можливості для демократичного оновлення

Війна в Україні, яка триває вже третій рік, змінила всі виміри політичного, соціального та економічного життя країни. За умов воєнного стану звичні ритми демократії — регулярні вибори, активна парламентська опозиція та повна свобода ЗМІ — були призупинені або обмежені необхідністю. Однак, оскільки Україна прагне остаточної перемоги та скасування воєнного стану, питання про те, який політичний порядок виникне, виходить на перший план. Цей момент ставить перед нами як серйозні виклики, так і історичні можливості для демократичного оновлення.

Політична історія України: від Радянської республіки до суверенної держави

Шлях України до незалежності формувався десятиліттями опору, національної свідомості та, зрештою, розпадом Радянського Союзу. Протягом 20-го століття Україна пережила хвилі репресій за радянської влади — від Голодомору 1932–1933 років, який дехто вважає спланованим Сталіним для придушення українського націоналізму, до примусової колективізації, масових чисток та придушення української мови та культури.

Незважаючи на ці зусилля, відчуття української ідентичності зберігалося, підкріплене дисидентською інтелігенцією, підпільними релігійними інституціями та історичною пам'яттю. Чорнобильська катастрофа 1986 року, яка викрила провали та секретність радянського режиму, ще більше підірвала довіру громадськості до Москви.

Наприкінці 1980-х років, коли політика перебудови (перебудови) та гласності (відкритості) Михайла Горбачова набула чинності, українські активісти, письменники та реформатори почали вимагати більшої автономії. Рух Руху, заснований у 1989 році як громадянська та політична платформа для демократичних реформ, активізував масову підтримку національного суверенітету. 16 липня 1990 року український парламент (Верховна Рада) ухвалив Декларацію про державний суверенітет, стверджуючи верховенство українського законодавства над радянським.

Вирішальний момент настав після невдалого московського перевороту проти режиму Горбачова в СРСР, здійсненого радянськими радикалами у серпні 1991 року. 24 серпня 1991 року Верховна Рада проголосила повну незалежність України від Радянського Союзу. Це рішення було переважною більшістю голосів підтримано на всенародному референдумі 1 грудня 1991 року, на якому понад 90% виборців підтримали незалежність, включаючи більшість у кожному регіоні країни.

Незалежність ознаменувала початок бурхливого політичного шляху. 1990-ті роки характеризувалися економічним колапсом, політичною нестабільністю та зростанням олігархічної влади. Незважаючи на ці виклики, Україна формально залишалася демократичною, з конкурентними виборами та активними організаціями громадянського суспільства.

Результати демократів під тиском

З 1991 року Україна мала бурхливий, але стійкий демократичний шлях. Незважаючи на поширену корупцію, олігархічний вплив та регіональну поляризацію, країна послідовно протистояла авторитарному регресу. Помаранчева революція 2004 року та Революція Гідності (Євромайдан) 2014 року продемонстрували наполягання громадськості на прозорому, підзвітному управлінні та відповідності європейським нормам.

Обрання президента Володимира Зеленського у 2019 році на антикорупційній реформістській платформі стало ще однією віхою в розвитку демократії. Однак вторгнення 2022 року змусило до радикальних змін: воєнний стан призупинив регулярні вибори, консолідував виконавчу владу та запровадив обмеження політичного вираження поглядів та партійної діяльності воєнного часу. Ці зміни, хоча й були значною мірою прийняті всередині країни під логікою виживання, тепер викликають питання про форму повоєнної демократії.

Виклики післявоєнному демократичному перезавантаженню

1. Політичний плюралізм у період відновлення: Кілька політичних партій, зокрема тих, що пов'язані з проросійськими настроями, були заборонені або їхня діяльність була призупинена під час війни. Відновлення повного політичного плюралізму без підриву національної безпеки чи сприяння підривній діяльності буде делікатним процесом балансування. Відбудова легітимної, різноманітної багатопартійної системи буде важливою для підтримки довіри громадськості до уряду.

   
   

2. Вплив олігархів: Хоча війна послабила головних олігархів (один з яких зараз перебуває у в'язниці) та націоналізувала стратегічні галузі промисловості, які раніше перебували під їхнім контролем, їхній вплив залишається невід'ємною частиною політичної економії України. Існує ризик того, що післявоєнна приватизація або реконструкція можуть відродити мережі влади та впливу олігархів в економіці, якщо вони не будуть захищені надійними заходами прозорості та боротьби з корупцією.

   
   

3. Інтеграція ветеранів: Сотні тисяч ветеранів бойових дій повернуться до цивільного життя з величезним моральним авторитетом та політичним впливом. Їхня участь може активізувати громадянську активність, але також може ввести радикальні чи націоналістичні голоси в політичний мейнстрім. Забезпечення представництва без мілітаризації політики буде ключовим випробуванням.

   
   

4. Судова реформа та верховенство права: Судова система, яка довго вважалася осередком корупції та політичних маніпуляцій, зіткнеться з новою ретельністю у повоєнній Україні. Справжня незалежність судової влади та справедливе виборче судочинство будуть передумовами для проведення виборів, що заслуговують на довіру.

   
   

5. Громадянська втома та розчарування: Тривала війна, економічні труднощі та травми можуть призвести до апатії, розчарування або екстремізму. Забезпечення того, щоб демократія принесла відчутні покращення у повсякденному житті, матиме вирішальне значення для протидії популістським чи авторитарним спокусам.

   
   

Можливості для демократичного переродження

1. Новий суспільний договір: Війна сприяла безпрецедентному відчуттю національної єдності, громадянській активності та довірі до державних інституцій, особливо до військових та місцевих органів влади. Ці зв'язки створюють основу для оновленої демократичної культури, заснованої на солідарності та взаємній відповідальності.

   
   

2. Цифрове управління та громадянські технології: Українська державна платформа цифрових послуг «Дія», що отримала всесвітнє визнання, стала інструментом ефективного управління та взаємодії з громадянами. Розширення цієї моделі для покращення участі у виборах, прозорості та громадських консультацій може модернізувати демократичні процеси.

   
   

3. Європейська інтеграція: Статус кандидата на вступ до ЄС та порядок денний реконструкції забезпечують потужні стимули для реформ. Перспектива вступу вимагає дотримання демократичних критеріїв, забезпечення доброчесності судової системи та прогресу в боротьбі з корупцією. Європейські партнери можуть виступати гарантами та прискорювачами реформ.

   
   

4. Залучення діаспори та біженців: Мільйони українців, переміщених по всій Європі, можуть повернутися з новим досвідом, мережами та очікуваннями. Їхня реінтеграція та участь у політичному житті можуть привнести нові перспективи та розширити демократичні горизонти.

   
   

5. Поява нового лідерства: Воєнний час виявив нове покоління лідерів — військових офіцерів, організаторів громадянського суспільства, місцевих адміністраторів, — чия легітимність ґрунтується на діях та жертвах, а не на багатстві чи партійному апараті. Їхній вхід у політику може омолодити інституції та розширити представництво.

   
   

Погляд у майбутнє: планування наступних виборів

Час та формат наступних президентських та парламентських виборів в Україні матимуть вирішальне значення. Забезпечення безпеки, особливо для солдатів та біженців, гарантуючи водночас інклюзивність та справедливість, вимагатиме інновацій у логістиці голосування та спостереженні. Міжнародні партнери повинні підтримувати ці зусилля, не диктуючи результати. Слід докласти зусиль, починаючи вже зараз, для структурування наступної серії виборів таким чином, щоб вони були максимально вільними та справедливими в неминуче хаотичному повоєнному середовищі.

Успішний демократичний перехід після воєнного стану не просто відновить довоєнну політику; він переосмислить її. Україна стоїть на вирішальному роздоріжжі: або закріпити авторитарні тенденції воєнного часу, або побудувати більш інклюзивну, партисипативну та стійку демократію. Вибір, зроблений на перших повоєнних виборах, резонуватиме десятиліттями.

У руїнах вторгнення лежать креслення відродження. Україна продемонструвала світові свою мужність та єдність. Тепер вона повинна показати, що ці ж якості можуть підтримувати демократичне оновлення.