Трамп, Зеленський та Європа: саміт символізму та напруги

Зустріч, що відбувається сьогодні у Вашингтоні, округ Колумбія, між президентом Сполучених Штатів Дональдом Трампом та президентом України Володимиром Зеленським, не є звичайною дипломатичною зустріччю. Вона відбувається на тлі нещодавнього саміту Трампа з Володимиром Путіним на Алясці, на якому російський лідер наполягав на далекосяжних поступках, а Трамп, схоже, розглядав ідею про те, що Україна повинна поступитися територією та відмовитися від прагнень до НАТО в ім'я миру. Зеленський подорожував не сам, а в супроводі лідерів Великої Британії, Франції, Німеччини, Італії, Фінляндії та Європейського Союзу, а також Генерального секретаря НАТО. Ця незвичайна формація покликана демонструвати єдність і нагадувати Трампу, що майбутнє України — це не питання двостороннього торгу, а питання принципу, що лежить в основі безпеки Європи.

Позиція самого Трампа стає дедалі проблематичнішою. Його мова останніми тижнями поклала тягар продовження війни на Україну, водночас він повторив позицію Москви, припустивши, що миру можна досягти шляхом компромісу щодо Криму та членства в НАТО. Повідомлення свідчать про те, що він більше не наполягає на припиненні вогню з боку Росії як передумові для переговорів, що сприяє стратегії Путіна, яка полягає в веденні переговорів під час ведення війни.

Для Зеленського розрахунок очевидний. Україна не може змиритися з територіальним розчленуванням чи відмовою від свого суверенного права обирати союзи. Конституція, а також настрої її народу роблять це неможливим. Натомість він прагне конкретних, виконавчих гарантій того, що Україна знову не буде залишена вразливою до агресії. Ці вимоги висуваються не з позиції слабкості, а підкріплюються видимою присутністю провідних європейських державних діячів, чия присутність сигналізує про те, що будь-яке врегулювання має мати європейську згоду та поважати суверенітет України.

Самі європейські лідери прибули з чітким посланням. Вони заздалегідь відкинули ідею про те, що Росію слід винагородити територією, захопленою силою. Вони наполягають на тому, що незалежність і територіальна цілісність України не підлягають обговоренню, і що санкції та військова допомога триватимуть стільки, скільки буде необхідно. Їхня участь має на меті посилити позиції Зеленського та стримати Трампа, чия інтуїція полягає в угодах, що ризикують пожертвувати принципами заради доцільності.

Складність полягає у власній позиції Росії. Умови Путіна залишаються максималістськими. Він вимагає визнання анексій Росії та контролю над східною Україною, пропонуючи натомість мало що, окрім розпливчастих обіцянок майбутньої стабільності. Без припинення вогню чи навіть готовності ставитися до Києва як до рівноправного співрозмовника, Москва продовжує використовувати саму війну як зброю за столом переговорів.

Таким чином, перспективи сьогоднішнього саміту неоднозначні. З одного боку, сама присутність об'єднаної європейської фаланги поруч із Зеленським є проривом у дипломатичній хореографії. Це демонструє, що Київ не ізольований і що Європа готова відігравати провідну роль у мирних зусиллях, а не залишати справи наодинці з Вашингтоном та Москвою. З іншого боку, схильність Трампа до вивчення територіальних поступок у поєднанні з непохитною позицією Росії робить суттєву угоду дуже малоймовірною.

У кращому випадку ця зустріч може підтвердити єдність Заходу, нагадавши Трампу, що будь-яке врегулювання, яке відмовляється від суверенітету України, розколе західний альянс, а не зміцнить його. У гіршому випадку вона може виявити глибокі розбіжності між Сполученими Штатами та Європою, що заохотить Москву продовжувати свою агресію. Для України імператив залишається незмінним: чинити опір компромісу, який підриває незалежність, і тиснути на своїх союзників щодо зобов'язань, які залишаться чинними і після завершення саміту.