Трамп відновлює постачання зброї Україні за рахунок НАТО: логіка фінансування та 50-денна пауза санкцій

14 липня 2025 року президент США Дональд Трамп оголосив про негайне відновлення поставок американської зброї до України. Це рішення знаменує собою значний відхід від місяців невизначеності щодо майбутнього підтримки США Києва, яка застопорилася на тлі внутрішньополітичних розбіжностей у Вашингтоні та посилення закликів адміністрації Трампа до союзників по НАТО нести більшу частку фінансового тягаря. Оновлене зобов'язання, яке тепер структуроване таким чином, щоб фінансуватися переважно європейськими партнерами по НАТО, відображає перекалібровану трансатлантичну домовленість, яка керується не стільки альтруїзмом, скільки фіскальним консерватизмом та перекладанням стратегічного тягаря.

У тому ж зверненні президент Трамп також запровадив 50-денний мораторій на запровадження вторинних санкцій проти іноземних організацій, які все ще здійснюють торгівлю з Росією, нібито для того, щоб дати час для коригування та переговорів. Тут ми розглядаємо обидва аспекти оголошення: логіку та механізми нової схеми фінансування оборони України на базі НАТО, а також мотивацію та наслідки тимчасової затримки запровадження вторинних санкцій проти Росії.

Повернення до летальної допомоги — за кошти інших країн

Відновлення президентом Трампом поставок американської зброї Україні ґрунтується на ключовому принципі зовнішньої політики його адміністрації: Сполучені Штати більше не повинні односторонньо нести витрати на захист Європи. З моменту повернення на посаду в січні 2025 року Трамп послідовно зображує НАТО як альянс, в якому Америка переплачує та недооцінюється. Його останній крок – відновлення поставок американської зброї, наполягаючи на відшкодуванні з боку Європи – має на меті відновити цей баланс.

Як очікується, що працюватиме механізм фінансування

Згідно з оголошеним планом, європейські члени НАТО внесуть кошти до нещодавно створеного трастового фонду НАТО, що контролюється Північноатлантичною радою, з якого Сполучені Штати отримуватимуть відшкодування за надану Україні зброю та логістичну допомогу. Ця зброя може включати високоточні боєприпаси, безпілотні літальні апарати, радіолокаційні установки та потенційно ракети більшої дальності, які раніше не постачалися через політичну невизначеність у Вашингтоні.

Практична структура нагадує розширену версію Агентства НАТО з питань підтримки та закупівель (NSPA), з тією різницею, що американська зброя та матеріальні засоби будуть взяті безпосередньо з американських запасів або від оборонних підрядників, що дозволить уникнути необхідності отримання асигнувань від Конгресу США, що є дедалі небезпечнішою перспективою, враховуючи нинішній внутрішньополітичний клімат.

Очікується, що основними учасниками фонду будуть Німеччина, Велика Британія, Польща, Франція та країни Північної Європи, більшість з яких вже збільшили свої оборонні бюджети після вторгнення 2022 року. Прив'язуючи механізм до інфраструктури НАТО, Трамп прагне запевнити союзників, що програма буде заснована на правилах і прозора, одночасно зберігаючи жорсткий контроль виконавчої влади над участю Америки.

Стратегічна логіка, що стоїть за рішенням

Хоча дехто інтерпретує відновлення поставок зброї як пом'якшення позиції Трампа щодо України, реальність є радше транзакційною. В основі цього кроку, схоже, лежить кілька стратегічних розрахунків:

1. Розподіл тягаря для Європи: Заява Трампа змушує європейські держави вкладати реальні кошти у східний фланг альянсу, що підтверджує його давнє твердження про те, що Америка не повинна бути головним гарантом європейської безпеки.

   
   

2. Політичне прикриття: Забезпечуючи фінансування НАТО, Трамп може стверджувати, що підтримує Україну, не збільшуючи дефіцит бюджету США — позиція, ймовірно, сподобається фіскальним консерваторам та його прихильникам.

   
   

3. Стимули для промисловості: Американські виробники оборонної продукції отримають значну вигоду від цієї домовленості, оскільки європейське відшкодування за зброю американського виробництва надходить безпосередньо у вітчизняний сектор озброєнь без необхідності виділення коштів на це.

   
   

4. Збереження впливу: Сполучені Штати зберігають стратегічний вплив на війну в Україні, залишаючись основним постачальником певних високотехнологічних систем (наприклад, стелс-дронів, далекобійних ракетних комплексів HIMARS), навіть якщо Європа оплачує рахунки.

50-денний мораторій на вторинні санкції

Поряд із оголошенням про постачання озброєнь, Трамп запровадив тимчасове призупинення — 50-денний мораторій — на застосування вторинних санкцій проти незахідних компаній та урядів, які продовжують вести торгівлю з російськими організаціями, що перебувають під санкціями. Це включає торгівлю нафтою, технологіями, електронікою та товарами подвійного використання.

Це рішення викликало критику з боку ворогуючих голосів як у Вашингтоні, так і в європейських столицях, які стверджують, що ефективне застосування санкцій має вирішальне значення для зниження військового потенціалу Росії. Однак адміністрація Трампа, схоже, розрахувала, що такий мораторій служить кільком короткостроковим цілям.

Можливі мотиви затримки санкцій

1. Стабілізація ринку: Трамп, можливо, бажає уникнути різкого зростання світових цін на енергоносії, зокрема на нафту, яке, ймовірно, відбудеться після різкого посилення санкцій, особливо в літні місяці, коли інфляція залишається політично чутливою.

   
   

2. Дипломатичний важіль: Мораторій може бути розроблений як пільговий період для тиску на основні неприєднані держави, такі як Індія, Туреччина та арабські країни Перської затоки, з метою добровільного скорочення відносин з Росією в обмін на продовження доступу до західних ринків. Він встановлює зворотний відлік часу без негайного розриву торговельних зв'язків.

   
   

3. Геополітичні сигнали: Трамп, можливо, намагається продемонструвати гнучкість потенційним посередникам або стороннім державам (наприклад, Китаю, Індії чи ОАЕ), розглядаючи санкції як інструменти для переговорів, а не як фіксовані штрафи, тим самим зберігаючи дипломатичні канали для майбутніх врегулювань.

   
   

4. Переговори з Росією: Деякі аналітики припускають, що 50-денне вікно має збігатися з переговорами про мир у прихованих колах, можливо, пропонуючи Москві останню можливість змінити свою позицію перед запровадженням жорсткішого режиму санкцій.

Стратегічні ризики та наслідки

Ці дві заяви створюють як можливості, так і ризики. Хоча модель фінансування може стабілізувати постачання зброї Україні в середньостроковій перспективі, вона також ризикує поставити європейських союзників у становище фінансистів без права прийняття рішень, особливо якщо Вашингтон продовжуватиме домінувати в логістиці та архітектурі цільового використання зброї.

Тим часом мораторій на санкції ризикує сигналізувати про слабкість, особливо якщо Росія інтерпретує цю затримку як доказ трансатлантичної роз'єднаності або вагань. Існує також небезпека того, що неприєднані країни скористаються цією можливістю, щоб пришвидшити експорт до Росії до запровадження обмежень, тим самим послаблюючи загальну ефективність санкційного режиму.

Для України відновлення поставок американських озброєнь, безсумнівно, є бажаним, навіть якщо воно буде проходити через складніший механізм фінансування. Але 50-денна затримка подальшого запровадження санкцій проти глобальних економічних шляхів життя Росії викликає занепокоєння, що Захід готовий терпіти продовження агресії в інтересах геополітичної гнучкості.

Транзакційний баланс

Заява президента Трампа від 14 липня відображає основну логіку його зовнішньої політики: транзакційну, чутливу до витрат та скептичне ставлення до односторонніх зобов'язань. Відновлення поставок американської зброї до України, що фінансується партнерами по НАТО, пропонує елегантний спосіб зберегти стратегічний вплив без внутрішніх фінансових витрат. Водночас, мораторій на вторинні санкції пропонує тимчасову перепочинок торговельним партнерам Росії та неявний сигнал про те, що економічний тиск залишається інструментом переговорів.

Залишається незрозумілим, чи такі маневри, хоч і тактично продумані, забезпечать стратегічну єдність, необхідну для підтримки тиску на Росію та забезпечення виживання України. Наступні 50 днів цілком можуть вирішити ефективність цієї перекаліброваної трансатлантичної позиції — і чи зможе транзакціоналізм забезпечити колективну безпеку.