Сталь, кремній та спирт: вітчизняна оборонна промисловість України зростає

Коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення у лютому 2022 року, оборонний сектор України значною мірою залежав від західної зброї, застарілих запасів радянської епохи та термінової імпровізації. Три роки по тому стійкість України на полі бою завдячує як власній промисловій винахідливості, так і іноземним поставкам.

У майстернях від Львова до Дніпра відбувається тиха революція: відродження національної оборонної промисловості під вогнем критики. Україна більше не є просто споживачем підтримки НАТО. Вона стає чистим виробником військового потенціалу, використовуючи своїх інженерів, програмістів та підприємців для перетворення сучасної військово-промислової бази з руїн війни.

Зараз ми розглядаємо розвиток вітчизняного оборонного сектору України, простежуючи його коріння в пострадянський період, аналізуючи його швидку адаптацію під тиском воєнного часу та оцінюючи його майбутні перспективи як європейського арсеналу з глобальним стратегічним значенням.

Від радянської спадщини до національних інновацій

Після здобуття незалежності в 1991 році Україна успадкувала один з найпотужніших оборонно-промислових комплексів на пострадянському просторі. У країні розташовувалися тисячі конструкторських бюро, виробничих заводів та дослідницьких інститутів. Серед них були:

• Антонов: виробник важких вантажних літаків, включаючи Ан-124 та Ан-225.

  
  

• Завод імені Малишева (Харків): спеціаліст з виробництва бронетехніки та танків.

  
  

• Південне/Южмаш (Дніпро): ракетно-ракетна спадщина програм МБР СРСР.

  
  

• «Мотор Січ» (Запоріжжя): виробник реактивних та вертолітних двигунів.

  
  

• «Укроборонпром»: державна корпорація, що об’єднує понад 130 підприємств.

Але цей промисловий потенціал був розтрачений роками корупції, недостатнього інвестування та невизначеного стратегічного напрямку. Багато фірм продовжували експортувати до Росії аж до 2010-х років. Анексія Криму 2014 року та війна на Донбасі започаткували процес переорієнтації, але повномасштабні реформи відбулися лише з вторгненням у 2022 році.

Війна як промисловий каталізатор

Необхідність виявилася матір'ю трансформації. Повномасштабна війна змусила оборонний сектор України швидко зробити три речі:

1. Локалізувати виробництво, щоб зменшити залежність від іноземних ланцюгів поставок та швидко адаптуватися до потреб поля бою.

   
   

2. Децентралізувати виробництво, розосередивши його по безпечних або підземних місцях для пом'якшення ракетних атак.

   
   

3. Інтегрувати інновації приватного сектору та цивільного сектору, спираючись на потужну технологічну спільноту України та її патріотизм воєнних часів.

До 2024 року сотні малих та середніх підприємств (МСП) виробляли дрони, боєприпаси, засоби радіоелектронної боротьби, програмні платформи та бронежилети. Оборонний сектор перестав бути виключно державним підприємством. Він став загальнонаціональною мобілізацією інженерних талантів.

Основи нового оборонного сектору

Відроджений оборонний сектор України стоїть на трьох фундаментах: сталі, кремнію та спирті.

1. Сталь: Перековані сильні сторони спадщини

Україна зберігає значний промисловий потенціал для традиційного військового виробництва:

• Бронетехніка: Україна відновила свої можливості з ремонту, реконструкції та модернізації радянських танків Т-64 та Т-72, а також з виробництва власних варіантів БМП та БТР.

  
  

• Артилерійські системи: Хоча виробництво великокаліберних снарядів все ще обмежене, Україна розробила вітчизняні лінії з виробництва снарядів калібру 122 мм та 152 мм, і досягла певного успіху в масштабуванні виробництва.

  
  

• Стрілецька зброя та боєприпаси: Кілька приватних фірм зараз виробляють боєприпаси калібру 5,45 мм та 7,62 мм, гранати, міномети та протипіхотні міни.

  
  

• Центри технічного обслуговування транспортних засобів: Логістичні центри у західній та центральній Україні обслуговують транспортні засоби, поставлені Заходом, за контрактами НАТО.

Хоча Україна ще не досягла масштабів виробництва НАТО, вона поступово будує промислове ядро для внутрішнього заміщення втрат від зносу.

2. Кремній: Дрон та цифрова революція

Можливо, найбільший стрибок України відбувся в галузі радіоелектронної боротьби, автономних систем та інновацій у сфері безпілотників.

• Дрони FPV: Тисячі гоночних дронів вартістю менше 500 доларів перетворюються на високоточні боєприпаси за допомогою кріплень, надрукованих на 3D-принтері, та програмного забезпечення з відкритим кодом.

  
  

• Розвідувальні БПЛА: такі платформи, як «Лелека-100», «Ф'юрі» та «ШАРК», забезпечують цілевказівку та розвідку (ISR) у режимі реального часу.

  
  

• Морські дрони: морські дрони-камікадзе, такі як ті, що використовувалися під час ударів по Кримському мосту та Чорноморському флоту, розробляються в рамках приватно-державної співпраці.

  
  

• Штучний інтелект та програмне забезпечення: українська ІТ-спільнота забезпечує розпізнавання облич, геолокацію, координацію ударів і навіть мобільні додатки для командування артилерії (наприклад, ГІС Arta).

  
  

• Електронна боротьба: українські розробники виробляють глушилки для боротьби з безпілотниками, системи перешкоджання сигналу та портативні рюкзаки для радіоелектронної боротьби.

Децентралізований характер цього сектору дозволяє швидке створення прототипів та польові випробування — часто зі зворотним зв'язком, який вимірюється днями, а не місяцями.

3. Дух: культура інновацій під вогнем критики

Нематеріальним ядром відродження оборони України є національний дух. Потужне відчуття місії надихає інженерів, науковців та студентів, які за інших обставин могли б обрати кар'єру в галузі технологій у мирний час.

• Хакери стають розробниками дронів.

  
  

• Інженери з автомобільної промисловості зараз створюють барражувальні боєприпаси.

  
  

• Біженці, які повернулися, знайшли мікрофабрики.

  
  

• Цивільні особи збирають кошти для стартапів, тестують прототипи на передовій та діляться уроками бою на відкритих форумах.

Таке зближення громадянського суспільства та військового виробництва є безпрецедентним у сучасній Європі. Воно гнучке, імпровізаційне та ефективне.

Міжнародні партнерства та шлях до стандартів НАТО

З 2023 року Україна підписала угоди про спільне виробництво з оборонними компаніями США, Великої Британії, Німеччини та Польщі. Це включає:

• Спільне виробництво боєприпасів з Rheinmetall (Німеччина) та BAE Systems (Велика Британія).

  
  

• Співпраця з британськими та ізраїльськими виробниками у сфері дронів.

  
  

• Угоди про навчання та технічне обслуговування артилерійських систем та платформ протиповітряної оборони.

Такі партнерства служать двом цілям: забезпеченню сталості поставок у воєнний час та позиціонуванню України як майбутнього постачальника оборонної продукції, сумісної з НАТО.

Міністерство стратегічних галузей промисловості, нещодавно створене у 2024 році, тепер координує внутрішні закупівлі, іноземні інвестиції та ліцензування експорту оборонної продукції. Незважаючи на деякі ранні корупційні скандали, реформи прозорості покращуються.

Виклики попереду

Українська вітчизняна оборонна промисловість, попри всю свою динамічність, стикається із серйозними обмеженнями:

• Безпека: ракетні удари регулярно спрямовані на виробничі об'єкти, що змушує їх розосереджуватися та дотримуватися секретності.

  
  

• Фінансування: багато фірм покладаються на пожертви або нестабільні державні контракти.

  
  

• Бюрократія: пострадянська культура закупівель залишається стійкою до інновацій.

  
  

• Обмеження експорту: до закінчення війни більша частина потужностей поглинається внутрішніми потребами.

  
  

• Трудова сила: інженерів та техніків все частіше мобілізують для обслуговування на передовій.

Без сталого реформування, інтеграції та захисту сектор ризикує застоєм, навіть якщо він досягне успіху на полі бою.

Україна як європейський арсенал?

Дивлячись за межі війни, Україна має потенціал стати регіональним арсеналом — постачальником економічно ефективних, перевірених у бойових умовах систем для східного флангу НАТО та країн глобального Півдня.

Переваги включають:

• Бойова перевірка: українські системи пройшли випробування в умовах сучасної війни.

  
  

• Конкурентоспроможність витрат: місцеве виробництво дешевше за західні аналоги.

  
  

• Культура інновацій: стартапи можуть виконувати ітерації швидше, ніж традиційні виробники.

З часом демобілізований, але досвідчений клас інженерів може стати рушійною силою нової економіки оборонних технологій, яка стане стимулом для відбудови України.

Викуваний у вогні, звернений вперед

Українська оборонна промисловість — це не диво. Це результат відчаю, таланту, жертви та необхідності. Проте вона може виявитися однією з найтриваліших спадщин країни після цієї війни.

У сталі вона відновлює свої м'язи.

У кремнії вона загострює свій мозок.

По суті, вона нагадує світові, що суверенітет потрібно створювати, а не благати.

Захід повинен підтримувати цю галузь — не лише як логістику воєнного часу, а й як стратегічне партнерство. Потужний український арсенал — це не просто щит України. Це майбутня страховка Європи.