Саміт Трампа та Путіна в Анкориджі: стиль понад суть

У п'ятницю, 15 серпня 2025 року, в Анкориджі, Трамп зустрів Путіна з повною помпою: червона доріжка, естакади та театральна сердечність. Він назвав саміт «надзвичайно продуктивним», проте жодної домовленості про припинення вогню не було досягнуто, і жодних конкретних зобов'язань щодо долі України не з'явилося. Путін пішов зі зміцненням престижу, що підтверджувалося видовищем, і без потреби змінювати курс. Аналітики Атлантичної ради зазначили, що Путін «зійшов з рук навіть без домовленості про паузу», дозволивши Росії продовжити свій наступ без жодних ушкоджень.

Європейські лідери відкрито вороже ставилися до будь-яких переговорів, які могли б відсунути Україну на узбіччя. Вони наполягали на тому, що Москва не повинна отримати право вето щодо шляху України до членства в ЄС чи НАТО, і підтвердили непохитну підтримку суверенітету Києва.

Дипломатична невідповідність: суперечливі вимоги та слабкі важелі впливу

Підхід Трампа виявляє дві ключові проблеми:

1. Зіткнення очікувань

   
   

   • Росія вимагає територіальних поступок або часткового визнання, використовуючи здобутки на полі бою.

     
     

   • Україна вимагає припинення вогню, гарантій безпеки та поваги до суверенітету, відмовляючись від обміну територією.

     
     

   • Європа твердо підтримує Україну, відкидаючи територіальний компроміс та вимагаючи посилення санкцій проти Росії.

   
   

Трамп, схоже, підтримав «всеохопну мирну угоду» замість припинення вогню, що повторює позицію Росії, яка вважає мир рівнозначним територіальному торгу.

2. Зменшення впливу США

   
   

   Нещодавня політика Трампа, включаючи спроби вилучити половину доходів України від видобутку корисних копалин в обмін на підтримку, підірвала довіру. Така позиція посилює скептицизм України щодо надійності Америки та підживлює занепокоєння Європи щодо транзакційної дипломатії.

Чого очікувати від зустрічі Трампа та Зеленського в понеділок

Майбутня зустріч у Вашингтоні відбувається на тлі глибокого скептицизму:

• Україна, ймовірно, буде безкомпромісною, наполягаючи на відчутних гарантіях безпеки, а не на розпливчастих «угодах». Президент Зеленський вже закликав до сильних, чітких гарантій як від Сполучених Штатів, так і від Європи.

  
  

• Роль Європи може бути вирішальною, вона наполягатиме на продовженні санкцій та відкидатиме будь-яку угоду, яка ігнорує суверенітет України, що разюче контрастує з менш наполегливою позицією Трампа щодо Росії.

  
  

• Довіра до Трампа під питанням, враховуючи його загравання з компромісами між ресурсами та безпекою. Його позиція «все залежить від Зеленського» сигналізує про перекладання відповідальності на Україну, водночас уникаючи американських стратегічних зобов'язань.

Оцінка човникової дипломатії Трампа: важка битва

Фактор	Перспективи
Саміт Північного Анкориджа	Скоріше видовищність, ніж суть: жодного прогресу на місцях, водночас підвищення дипломатичного авторитету Путіна.
Українські червоні лінії	Рішуча відмова від територіального компромісу; вимагає припинення вогню та гарантій безпеки.
Європейська підтримка	Рішуча, безумовна підтримка України, відкидаючи будь-які домовленості радянського зразка про «розподіл влади» між Україною та Європою.
Надійність у США	Заплямовано транзакційними ініціативами (наприклад, угодою про мінеральні ресурси), що послаблює легітимність переговорів.

Дипломатичний гамбіт Трампа, схоже, не підходить для вирішення конфлікту, де вимоги миру, що ґрунтуються на принципах суверенітету та територіальної цілісності, принципово суперечать вимогам агресора. Без зміни позиції США — переходу від транзакційного маневрування до принципової, практичної підтримки, узгодженої з європейськими союзниками — його човникова дипломатія, ймовірно, зазнає невдачі. Непохитний союз України з Європою робить будь-яку систему, яка ігнорує ці основи, не просто крихкою, а потенційно небезпечною для продовження війни.