Реформування Збройних Сил України

Субота, 2 травня 2026 року

Найновіша програма реформування Збройних Сил України, оголошена Володимиром Зеленським та впроваджена Міністром оборони Михайлом Федоровим, являє собою одну з найважливіших спроб з 2022 року узгодити вимоги тривалої промислової війни з людськими обмеженнями мобілізованого суспільства. Це одночасно реформа, народжена виснаженням, і реформа, сформована технологічною трансформацією.

Те, що було окреслено досі, — це не окрема реформа, а сузір'я взаємопов'язаних змін. В її центрі лежить проблема людських ресурсів. Військові зусилля України досягли стадії, коли чисельна нерівність, що посилюється виснаженням особового складу та зниженням ентузіазму до мобілізації, стала структурним обмеженням. Тому реформа спрямована на вирішення питань набору, утримання та морального духу одночасно.

Найбільш негайним і політично важливим заходом є фінансовий. Зарплату солдатів планується значно збільшити, а нова модель «справедливої оплати праці» чіткіше розмежовуватиме бойові та небойові ролі. Небойові зарплати мають зрости щонайменше до 30 000 гривень на місяць, тоді як контракти з піхотою можуть сягати кількох сотень тисяч гривень залежно від ступеня ризику. Це не просто питання щедрості. Це відображає неявне визнання того, що служба в піхоті стала найнебезпечнішою професією в Європі, де домінують постійні засоби спостереження за допомогою безпілотників та ударних можливостей, і тому вона повинна відповідно компенсуватися, якщо хоче залишатися життєздатною.

Тісно пов'язане з цим запровадження нової контрактної системи. Вона обіцяє чіткіші умови служби, включаючи визначені тривалості та можливість поетапної демобілізації військовослужбовців, які пройшли тривалу службу. У війні, де багато солдатів безперервно служили роками, відсутність передбачуваної ротації чи звільнення стала руйнівною. Реформа визнає це, прагнучи відновити відчуття часової структури військової служби.

Сама політика ротації формує третій стовп. Нещодавні директиви вищого командування встановлюють обмеження на тривалість розгортання на передовій та передбачають періоди відпочинку, що є спробою запобігти фізичній та психологічній деградації підрозділів. Той факт, що такі заходи довелося вживати після публічних суперечок, свідчить про те, наскільки існуюча система зайшла в нестійку практику.

Окрім кадрової політики, реформа також спрямована на глибші структурні зміни. Триває перехід до корпусної системи командування, спрямованої на покращення оперативної злагодженості та зменшення фрагментації між бригадами. Одночасно Міністерство оборони проводить цифровізацію процесів мобілізації, включаючи автоматизовані системи відстрочки, з метою зменшення корупції та адміністративної неефективності. Ці зусилля доповнюються ширшими експериментами з технологічною війною, зокрема інтеграцією безпілотників, штучного інтелекту та інновацій приватного сектору в оперативне планування.

У сукупності ці реформи свідчать про зміну в українському військовому мисленні. Акцент на масовій мобілізації та героїчній витривалості, що був на початку війни, поступається місцем більш систематизованій моделі, яка прагне збалансувати людську стійкість з технологічним важелем. Амбіції зрозумілі: перетворити армію воєнного часу, що виникла з необхідності, на військову установу, здатну до безкінечного конфлікту.

Однак оголошені заходи, хоч і суттєві, залишаються неповними. Вони спрямовані радше на симптоми, ніж на причини, і їхній успіх залежатиме від глибших реформ, які лише частково сформульовані.

Перше з них стосується легітимності мобілізації. Українська держава має проблеми з довірою громадськості до системи призову, особливо у зв'язку з уявною нерівністю та зловживаннями з боку органів, що займаються набором персоналу. Тому реформа територіальних центрів набору персоналу, яка все ще обговорюється, є надзвичайно важливою. Без системи, яка вважається справедливою, жодне підвищення заробітної плати не зможе повністю вирішити проблему дефіциту робочої сили.

Також постає питання складу сил. Війна продемонструвала вразливість традиційних піхотних формувань до систем високоточних ударів. Українська доктрина вже почала адаптуватися, і безпілотники відповідають за значну частину смертності на полі бою. Бажана траєкторія реформ прискорила б заміну людей машинами в найнебезпечніших ролях — не лише шляхом закупівель, а й шляхом реконфігурації доктрини. Це передбачає менший, більш спеціалізований піхотний компонент, підтримуваний щільними мережами безпілотних систем.

По-третє, логістика та культура командування залишаються проблемними. Повідомлення про недостатнє забезпечення та перевантажені підрозділи свідчать про те, що організаційна реформа має вийти за рамки формальних структур та охопити механізми підзвітності. Перехід до корпусної системи буде успішним лише за умови супроводу культури децентралізованої ініціативи та надійних ланцюгів постачання. В іншому випадку він ризикує перетворитися на номінальну реорганізацію без оперативного ефекту.

Україна також стикається з фіскальним обмеженням, яке затьмарює всі зусилля з реформ. Підвищення заробітної плати, розширення контрактів та закупівля технологій – все це створює значні витрати для держави, яка сильно залежить від іноземної допомоги. Тому програма сталого розвитку реформ має бути узгоджена з довгостроковими механізмами фінансування, чи то через підтримку союзників, чи через реструктуризацію внутрішньої економіки.

Зрештою, є стратегічне питання, якою армією прагне стати Україна. Реформи натякають на гібридну силу: частково масову армію, частково високотехнологічну ударну систему. Чи можна досягти такого синтезу на практиці, залишається невідомим. Це вимагає не лише ресурсів, але й цілісної доктрини, що об'єднує людські ресурси, машини та оперативне мистецтво.

Оголошені сьогодні реформи слід розуміти не стільки як готовий план, скільки як переломний момент. Вони визнають, що умови 2022 року більше не діють — що Україна бере участь у затяжному змаганні, в якому витривалість має бути сформована, а не просто імпровізована.

Якщо ці реформи будуть успішними, вони зроблять більше, ніж просто покращать моральний дух чи ефективність. Вони переосмислять відносини між українським суспільством та її збройними силами, перетворивши військову службу з безкінечної жертви на структуровану, оплачувану та технологічно опосередковану діяльність. Якщо вони зазнають невдачі, наслідки будуть не менш глибокими — поступове скорочення людських ресурсів, легітимності та, зрештою, здатності підтримувати війну.

Отже, ставки не адміністративні, а екзистенційні. Україна намагається посеред війни перебудувати механізм власного виживання.